Товариський матч. Україна - Чехія - 0:0. Традиції - понад усе?

Збірна України вже традиційно для себе провела емоційний матч у Львові, отримавши хорошу підзарядку перед стартовим протистоянням відбору на ЧС-2014 з англійцями. Так саме традиційно був нерівним, з суттєвими перепадами протягом зустрічі, футбол, котрий показала команда Олега Блохіна. Але в цілому вже зараз можна помітити риси нового обличчя у команди, і з цієї точки зору прощання з Андрієм Вороніним - як гравцем національної команди, звісно - є ще більш символічним.

Не секрет, що в минулі 10 років атакувальний дует Шевченко - Воронін був основним у збірній і випасти з "основи" ці гравці могли лише через травми чи сварку з кимось із тренерів. Але будь-яка епоха колись закінчується, не стала виключенням і "епоха Андріїв", котрі вирішили піти з команди (а Шева й взагалі з футболу) після участі у Євро. Рішення логічне і з огляду на вік виконавців, і через те, що обидва вже не зовсім вписувалися в команду, котра зараз створюється в Україні.

Ми маємо непоганий підбір дуже швидких країв атаки (Коноплянка, Ярмоленко, Гусєв), котрих з глибини здатні підтримувати не менш мобільні атакувальні футболісти середньої лінії, що фактично стають інсайдами (Зозуля та Безус). До того ж у ролі форварда, котрий здатен грати по всій ширині поля дуже непогано проявляє себе Девіч, котрий у збірній останні рік-два виглядав краще за конкурента в цьому амплуа Вороніна. До того ж Андрій напередодні Євро втратив форму через конфлікт із тренером у "Динамо" і зрештою був змушений залишити клуб. Тому рішення "зірок", певною мірою, є вчасним для тренера - треба будувати команду на перспективу.

Тепер перейдемо до справи, тобто самого матчу Україна - Чехія і того, що могли побачити глядачі. По-перше, традиційний стартовий штурм, коли спочатку Зозулі трохи не пощастило вискочити сам-на-сам, а потім Селезньов непогано, але трохи неточно бив після свого ж рейду. Активно бігли вперед крайні оборонці - і Бутко, і Селін вже у стартову десятихвилинку відзначилися кількома проривами-забіганнями по флангах, а удар Євгена з гострого кута й взагалі міг стати гольовим. Була традиційно непогана контратака, але Коноплянка завагався і віддавав на Селезньова вже запізно.

Потім (це таке "по-друге", далі буде без переліку) був традиційний і доволі логічний спад у наших після активного початку. Дозволили пробити Їрачеку, добре, що П'ятов був готовий. Чехи трохи вирівняли гру у центрі поля (не в останню чергу завдяки вдалим діям Хюбшмана, було видно, що він має особливий настрій на матч у Львові). Але тривало все це хвилин 10, а потім українці знову перехопили ініціативу. Тепер головними дійовими особами стали Коноплянка та Девіч. Перший у своїй манері зміщувався з флангу та бив по воротах Чеха, однак - і це після Євро-2012 вже теж стало традицією - реальної загрози воротам одного з найкращих голкіперів світу не створював. А от його більш нестандартні дії - простріл замість удару - призвели до моменту Девіча, котрий все ж пробив повз рамку.

Але цей шанс був значно гіршим за той, який Марко мав вже перед перервою. Пройшов довгий пас з центра поля від Гармаша, новачок "Шахтаря" у один дотик прийняв м'яч, а другим бив, але - і це, на жаль, знову традиція - голу не сталося, бо Девіч банально не влучив. Екс-сербу, котрий, як вже згадувалося, за грою майже завжди є одним з найкращих у команді своєї нової країни, може варто свічку у церкві поставити або ж вдатися до більш традиційних методів, з психологом поговорити чи з тренером просто. Знаний бомбардир Блохін, якому належить рекорд за голами у збірній СРСР, має підказати футболісту як забивати у національній команді. Адже така "хвороба" як "тремтіння колінок" вже свого часу підкосила кар'єру у головній команді країни Андрія Воробея, котрий потім і в клубі став реалізовувати моменти все гірше і гірше.

У другому таймі Олег Володимирович одразу кинув у бій Ярмоленка, Ротаня та Гусєва, показуючи, що йому не байдужий результат навіть у товариській грі. Та й як можна бути байдужим, коли трибуни просто фантастично підтримують команду (ще одна традиція, проти збереження якої ніхто не буде заперечувати). Ярмоленко та Гусєв активно увійшли, Андрій добре пробивав на 53-й, а Олег на 56-й, шкода, що першому не вистачило влучності, а у другого поїхала нога. Згодом Ракицький класно бив здалеку, але Чех здійснив найкращий сейв матчу, відбивши дуже непростий постріл.

Одразу після цього отримав серйозну травму Піларж і чехи вирішили помститися за товариша. Гра і до того не була "лагідною", а тут зовсім жорстко як для спарингу стало. Підсумок - 5 попереджень на дві команди, що стало тим винятком з традицій товариських ігор, який не хотілося б бачити. В нервовій грі шанси почали по черзі з'являтися в обох команд. Непоганий удар Пекхарта (повз ворота) змінився диво-шанс Безуса, котрий п'ятою замикав простріл і не влучив, а жоден з двох партнерів не заніс цей м'яч у ворота. Той же Пекхарт виграв верхову боротьбу у оборонців (П'ятов впорався) - Ракицький знову приклався здалеку, цього разу трохи менш влучно. Петржела після помилки в центрі поля Степаненка вийшов віч-на-віч, але Хачеріді блискуче відпрацював у підкаті. Вже у доданий час Безус, для якого другий матч у збірній склався значно більш вдало, ніж перший (нагадаємо, з Німеччиною Блохін замінив Романа ще у першому таймі), непогано віддавав на Ротаня, але там уважними були чехи.

Певні провали у нашому захисті, що є наслідком традиційної неуважності та браку концентрації, причому "вимкнутися" може будь-хто з оборонців, звичайно, турбують. Але хочеться вірити, що все ж наші футболісти розуміють, що інколи традиції (останній раз це слово в тексті) є просто поганими звичками і в офіційних матчах усі 90 хвилин треба бути напоготові. Адже за продемонстрованою грою та наявним потенціалом в атаці Україна переважає будь-кого з опонентів у групі, окрім англійців, проте інколи форвардам та хавбекам може просто не щастити або просто задня лінії пропускатиме більше, ніж партнери забиватимуть. З вірою у те, що все ж далі буде краще і хочеться побажати нашим гравцям успіхів у більш важливих матчах.