Про роль особистості в історії, або МESSIon Impossible
Дві стартових гри домашнього Копа Америка Аргентина виграти не змогла. І якщо під час першої - невиразної нічиєї з Болівією - трибуни ще намагалися триматися, то по закінченні другої, "нулівки" проти колумбійців, де "альбіселестес" були ближчими до поразки, ніж до трьох очок, фани зайшлися свистом. Чи не найбільша його порція, як і порція критики у ЗМІ, дісталася найкращому футболістові світу останніх трьох років Ліонелю Мессі. І якщо провал на першості світу, де форвард "Барселони" не зумів забити жодного м'яча, списали на невміння Марадони побудувати командну гру, то зараз стає очевидно, що проблема системна і від окремого наставника не залежить. Спробуємо розібратися в чому справа.
Насправді Мессі не виблискував і на Копа Америка-2007, та й на мундіалі-2006 до рівня гравця основи не доріс. Але у тих випадках його майже не критикували, мовляв, хлопець молодий, виросте і потягне за собою збірну, немов Марадона. Оте "немов Марадона" є прокляттям чи не кожного талановитого аргентинця останнього двадцятиріччя. Аймар, Савіола, Рікельме, Лавессі, д'Алессандро, Тевес - перелік "нащадків" Марадони перевищує усі допустимі норми (Агуеро вже навіть поріднився з "Ель Пібе", одружившись з його донькою, але навіть це не допомогло). Уявіть, що вас порівнюють з ідеалом, повторити який фактично неможливо, котрий є плоть від плоті аргентинського народу з його хитрістю та схильністю до геройств, порівнюють 24 години на добу, 7 діб на тиждень, 52 тижні на рік. Витримати пресинг сподівань неймовірно важко і, як показує практика, неможливо.
Не є виключенням і Мессі. Мессі, котрий у єврокубковій кар'єрі вже досяг висот, про які Марадона міг тільки мріяти. І не треба кивати на те, що Дієго грав у посередньому до та після його ери "Наполі", треба згадати, що грав він і за ту ж "Барселону", але залишився в її історії з ярликом "не виправдав сподівань". Мессі ж вже у свої 23 роки намертво в історії "блаугранас" і важко (варіант для фанів "Реала" - "жахливо") уявити, що буде протягом цього десятиріччя. Лео є плоть від плоті не "Срібної країни", а "Барси" і в цьому є друга після тягаря порівнянь з Марадоною проблема.
Мессі опинився у Каталонії ще підлітком, фактично дитиною. Клуб врятував йому здоров'я, допоміг вирости в усіх смислах і Мессі щиро віддячив йому за все. Він з дитинства перебуває у системі "Барселони", переходив з команди однієї вікової категорії до іншої, і з заплющеними очима знає, що йому робити на полі, як діятимуть партнери, чого слід чекати від них. І, нарешті, з цими партнерами йому пощастило, як нікому. Феномен дуету Хаві-Іньєста за останні роки намагалися вивчити усі тренери Іспанії, Європи та світу, але щось протиставити йому не змогли. Додати до цього великих Роналдіньо, Ларссона, Деко, Ето'О, Анрі, Вільї з якими Лео пощастило співпасти у часі та просторі - і спробуйте ввімкнути фантазію, щоб відчути стандарти Гри, до яких звикла "десятка" "Барселони".
Що ж ми бачимо на Копа Америка? Формально тренер аргентинців Батіста використовує ті ж самі 4-3-3, як і "кулес", але яке ж різне наповнення останньої та особливо передостанньої трійки. За креатив Батіста зробив відповідальними Камбіассо, Банегу та Маскерано. Перші двоє у своїх клубах - яскраво виражені опорники, останній теж донедавна виконував цю роль, а останній сезон у "Барселоні" взагалі відіграв у центрі захисту! Чи слід шукати безліч креативу від цих футболістів? Питання насправді риторичне, і хоча усім трьом у бажанні не відмовиш, але це той випадок, коли найбільш красномовно виглядає рахунок на табло.
Щодо партнерів Ліонеля по нападу, то й Лавессі, і Тевес, як вже зазначалося, є "нащадками Марадони". А це окрім кліше ще й певна характеристика антропометричних даних гравця. Окрім однотипності цій ланці нападу помітно не вистачає міці. Можливо, ситуацію могла б виправити поява у основному складі Ігуаїна чи Міліто, але першому Батіста дає хвилин 15-20 у другому таймі, коли справи йдуть кепсько, а другого, складається враження, взяли до збірної за вже позаминулий сезон або ж у якості талісмана. Так, партнери Лео по "Барсі" теж не гренадери, але там цей недолік виправляє неймовірна зіграність складу, та й те Гвардіола не за красиві очі волів бачити у складі Ібрагімовіча.
І, якщо вже говорити про заміни, то ситуацію з креативом у півзахисті із усіх козирів в резерві тренера аргентинців міг би виправити лише 22-річний Пасторе з "Палермо". Це не класичний гравець дуже популярного в Аргентині амплуа "енганче", глибинного диспетчера, яскравим прикладом якого був в минулі роки Верон, але Хав'єр з тих гравців, котрі вміють віддати останній пас класно, маючи обмаль часу (Серія А, хоч і в кризі, але на щільність гри це не впливає). Міг би допомогти і ді Марія, хоча він гравець дещо іншого плану, класичний інсайд, але однак більш обдарований, ніж теперішні асистенти Мессі. Але й у цих гравців поки не було справжнього шансу (ді Марія вийшов на заміну проти Болівії, віддав гольову і ... сів на лаву запасних і в другій грі).
Отже маємо: нема кому віддати на Мессі, діапазон вмінь гравців, на яких він може віддати дублює один іншого, плюс незіграність складу та психологічні проблеми (не забувайте, що першість "домашня", тобто команда "зобов'язана" її вигравати). Не дивно, що вже у грі з Колумбією десь починаючи з середини першого тайму на обличчі Ліонеля можна було побачити розпач і відсутність розуміння, що ж робити. Він пробував грати у центрі нападу, на звичній позиції правого інсайда, відходив у центр поля, щоб почати атаку, але знайти себе поки не зміг. І, здається, що без допомоги тренера і партнерів не зможе. "Золотий хлопчик" Аргентини, звичайно, може й самотужки зробити хет-трик в матчі проти будь-якого суперника, але чекати, що він поставить такі "дива" на конвеєр не варто. А сподіватися на "божу" допомогу, як це було із його попередником у 86-му, справа благородна, але відверто малоперспективна. Тому і не варто робити круглі очі, читаючи про черговий матч, де Мессі був всього лиш людиною...