Українська правда

Прем'єр-ліга. "Волинь" - "Шахтар" 0:4. Тренування з підвищеною відповідальністю

Сергей Шемшученко — 6 серпня 2012, 21:37

Прихильники тренерського таланту Анатолія Дем'яненка до цієї гри із задоволенням говорили, що український фахівець має позитивну статистику протистояння із Мірчею Луческу. І якщо у більш-менш непоганій грі київського "Динамо" із "Шахтарем" кількарічної давнини нічого дивного нема, то "Волинь" навесні двічі, хоч і програла, але мала цілком пристойний вигляд. Чого, на жаль, аж ніяк не можна сказати про команду, що вийшла на поле луцького стадіону 6 серпня.

Писати, що "Шахтар" розчавив "Волинь" як чобіт метелика буле грубим, але не перебільшеним порівнянням, що характеризує зміст звітної гри. Донеччани із першої до останньої хвилини мали перевагу, котру за сезон доводиться бачити можливо лише у парі ігор "Барселони" та "Реала" з аутсайдерами іспанської першості. Різницю в класі до того лучанам вдавалося компенсувати самовіддачею виконавців, проте цього точно не було сьогодні. Дем'яненко замінив у перерві двох гравців, в тому числі воротаря - нечасте явище. Але, напевно, якби міг, то Анатолій Васильович додав до тих, кому час сідати на лавку ще 7-9 виконавців.

Претензій до старанності не може бути лише до новачка команда Еріка Бікфалві. Так, він не рівня Кості чи Вілліану і ніколи нею не стане, але бразилець принаймні намагався якось загострювати гру, хоча б зі стандартів, котрі через раз, але виконував на добротному рівні. Усі інші відбували номер. Вже на 4-й хвилині захисники байдуже спостерігали за тим, як Девіч розстрілює ворота їхньої команди з пари метрів після подачі кутового. При чому, робить це ногою, а не головою. І це футболісти команди, котру пару років тому було визнано найвищою у Європі.

Згодом тринькали нагоди Девіч та Мхітарян, Коста з Тейшейрою накручували захисників як могли. Побачивши такий настрій партнерів, почали намагатися щось вигадати атакери - Бікфалві навісив з кутового на голову Ілієву, той промазав, потім сам Ерік обіграв Чигринського, але пробив повз ворота. Ймовірно, гол, пропущений П'ятовим, нічого б не змінив, але хоч ненадовго додав би інтриги. А так Мхітарян використав вихід віч-на-віч і побіг святкувати. А вже перед самою перервою класна атака, де взяла участь ледве не половина гравців "гірників", закінчилася голом Тейшейри, який замкнув простріл Раца.

Далі була перерва, протягом якої насправді сталася одна цікава подія. Мова не про згаданий вихід двох футболістів лучан, а про появу на полі найкращого гравця минулого сезону Вілліана. Бразилець, який чи то припинив мріяти про "Челсі", чи просто зрозумів, що від Ріната Леонідовича та Мірчі Михайловича так просто не підеш, миттєво відчув що до чого. Саме естетські на межі з розслабленістю дії гравця стали окрасою другої половини гри. Вілліан обігравав стільки суперників, скільки хотів, і забивав - теж (в сенсі, забивати "прості" голи у нього не було бажання).

При Вілліані додали в атаці й інші старожили: Фернандіньо, Срна, приємно виглядав Ілсіньо, котрий теж вийшов на газон у перерві. І гол Мхітаряна лише за збігом обставин залишився останнім у грі. Адже поступово "звичайне" взяття воріт стало нецікавим не лише бунтівному бразильцю, а й тим же Девічу з Мхітаряном, котрі могли робити по хет-трику, але не реалізовували свої шанси. Фернандіньо дозволив собі пробити з центра поля, і "сімці" забракло сантиметрів, аби остаточно зганьбити Літовченко. Проте, здається, слово "ганьба" має певний стосунок майже до всіх футболістів "Волині". Адже гра поступово перетворилася на таку собі дорогу з одностороннім рухом. Або, просто кажучи, тренування.