Прем'єр-ліга. 19-й тур. Динамо - Шахтар. А судді хто?
Центральне протистояння перенесеного 19-го туру у Києві, на жаль, не вдалося. Виною тому – як "об’єктивні" обставини у вигляді численних суддівських помилок, так і "суб’єктивні" фактори чергового провалу у плануванні постановки гри вже колишнім "режисером" столичного клубу. Чи могло награти на перемогу чи бодай мирову ТАКЕ "Динамо" за іншого сценарію від людини зі свистком – вирішувати вам, шановні читачі.
Навіть за умови сприйняття манери суддівства пана Анатолія Абдули як вельми лояльної, язик не повертається сказати, що наш, з усього випливає, нібито кращий арбітр, впорався з пристрастями у матчі. Протягом часу, який минув після закінчення чергового "Класичного", champion.com.ua розбирав кожен спірний епізод найретельнішим чином. Ми готові винести свій вердикт на суд публіки.
Питання до Абдули з’являються з перших хвилин. Якщо з вибраним представником футбольної Феміди трактуванням по очевидним і одразу вельми жорстким порушенням спочатку Ілсіньйо на Вукоєвичі (2-га хвилина), а одразу – й Ленса на Кучері (класична накладка) можна погодитися з точки зору небажання нагнітати рівень тиску з першого матчу, то подальша лінія поведінки арбітра як має підстави бути охрещеною "стриманою" та "адекватною", так і подекуди не витримує жодної критики.
Найбільшого резонансу набули епізоди з непризначеними одинадцятиметровими покараннями. "Рахунок" серйозних похибок проти кожної з команд, проте, різний. Помилково вважати, що Абдула мав призначати пенальті вже на 13-й хвилині. В епізоді, коли круглий вперше потрапляє в епіцентр подій у карному майданчику – мова про момент з влучанням м'яча в руку захисника гостей Шевчука – арбітр, на нашу думку, прийняв слушне рішення. Гравець ШД опирався на руку через неможливість знайти інший варіант перенесення ваги тіла.
На 29-й хвилині під загрозою покарання були вже динамівці. Захисник ДК Драгович нібито чіпляє у небезпечній зоні ногу Косту, "гірник" опиняється на газоні. Чіткої відповіді по наявності чи відсутності контакту кінцівки бека Динамо з ногою опонента нема – на жаль, доводиться в черговий раз констатувати "неандертальські" методи роботи вітчизняного ТВ. Якщо дотик усе ж був – Абдула мав ставити у ворота киян пенальті.
В ендшпілі першої половини усі підстави розраховувати на удар з "точки" мали вже динамівці. Вихід Дьйомерсі Мбокані тет-а-тет з Пятовим закінчився виставленою ногою Шевчука на шляху конголезця. На нашу думку, гравець збірної України правила відверто порушував. Ба, більше – своїми діями В’ячеслав заслуговував на вилучення, що (звісно, у теорії) могло б кардинально змінити хід гри – захисника "Шахтаря" польові партнери НЕ страхували.
На 54-й хвилині за непризначеними одинадцятиметровими у кожну сторону рахунок вирівнюється. Намагаючись вибити м'яч у Тейшейри, Макаренко, на нашу думку, заплітає футболісту "Шахтаря" обидві ноги й у м'яч не грає, що призводить до втрати гравцем "помаранчево-чорних" необхідної для продовження атаки рівноваги. До слова, як і у випадку з Шевчуком, у матчі була наявна аж надто поблажлива лінія поведінки харків’янина щодо Макаренка – той явно заслужив на покарання значно раніше, ніж на 75-й хвилині.
Призначити віртуальний четвертий пенальті Абдула міг (мусив?..) і на 62-й хвилині. Підкат захисника гостей Кучера, на нашу думку, не відзначається ані бездоганністю виконання, ані легкістю наслідків – оборонець Шахтаря опонента явно збив і заслуговував попередження. Яке, між іншим, мало б стати для захисника другим у матчі – декількома хвилинами раніше Олександр Отримав першу жовту картку.
Зрозуміти чи виправдати логіку дій суддівської бригади (а радше – помічника Абдули Володимира Володіна) при трактуванні епізоду, який призвів до другого голу у матчі, вкрай важко. Велика чарка у горло після непоживної та нечисленної закуски – саме так можна охарактеризувати чи не найбільш очевидний для ясності трактування епізод матчу – мова все ще про чомусь зараховане арбітром друге взяття воріт.
Вибиваючи м’яч в напрямку від своїх воріт, хорватський оборонець Динамо Віда влучає у бразильського півзахисника Шахтаря Дугласа Косту. Передача на співвітчизника Адріано, таким чином, іде вже від гравця гостей (свого), а не від динамівця (чужого). У підсумку – положення поза грою довжиною у помітних (не Володіну) майже 100 сантиметрів і – "легітимний" м'яч донеччан.
Окремого слова заслуговує поведінка героя "помаранчево-чорних" Луїса Адріано після забитих м’ячів. Бразильський футболіст обрав відверто провокуючу манеру святкування, щоразу вибігаючи до ультрас киян і демонструючи найактивнішій частині "біло-синіх" уболівальників той чи інший вимір радощів (на щастя Адріано, від праведного гніву публіки його щоразу рятував "добрий поліцейський" стюарт, не даючи пробігтися до т трибуни ще ближче). Залишимо за дужками як етичність вчинку відомого шанувальника "чесної гри", так і "розуміння" легіонера реалій та обставин життя у нашій країні. Залишимо поза увагою й чергову демонстрацію відвертої відмови шанувати країну, в якій пан Адріано заробляє гроші й чомусь не відчуває себе гостем. Переходячи на футбольну мову, дії товариша Адріано називаються не інакше як "неспортивна поведінка", шановні пани арбітри. Не хотілося б називати виконавця ШД злісним рецидивістом, однак...