Плацдарм, відданий без бою

У своєму коментарі після матчу "Барселона" - "Динамо", програному киянами з рахунком 0:2, наш знаменитий форвард Андрій Шевченко відзначив, що він разом з колегами намагався гідно протистояти грізному суперникові. Як показник відносно вдалої гри у першому таймі він назвав кілька гольових моментів, створених його командою на початку першого тайму, а однією з суттєвих причин поразки своєї команди називав не достатній досвід молодих гравців.

І в інших коментарях, в тому числі тренера киян Валерія Газзаєва, розглядалися в основному окремі фактори, що спричинили програш.

До більш глибокого аналізу не була схильна і більшість аналітиків. Проте, думається, справа значно серйозніша ніж видається такою на перший погляд. Зрозуміло, "Барса" вища за класом нашої команди, абсолютна більшість її гравців володіє дуже високої технікою роботи з м'ячем і, особливо, пасу. Що вони і продемонструвала в матчі, причому складалося стійке враження, що каталонці не докладали надмірних зусиль до перемоги.

А що ж "Динамо"? Ще в матчі з казанським "Рубіном" у першому таймі кияни повністю віддали центр поля суперникам. Звідти одна за одною розгорталися атаки на їхні ворота. І якщо б казанці були більш точними при ударах в "рамку", то голів у свої ворота кияни могли б отримати і більше. Тільки за рахунок різкого підвищення темпу гри після перерви з нав'язуванням футболістам "Рубіну" боротьби на всіх ділянках поля, "Динамо" змогло захопити ініціативу, опанувати центр поля і вже з цього плацдарму вести штурм "ворожих" воріт. Результат, як любив говорити великий тренер Валерій Лобановський, на табло.

Мабуть, не варто повторювати аксіому про важливість володіння серединою футбольного газону для досягнення перемоги - про це знають навіть тренери-початківці. Альтернативою даному принципу може бути лише гра в довгий точний пас за спини півзахисників. Але для цього потрібна дуже висока техніка, якою абсолютна більшість гравців "Динамо", в тому числі легіонерів, не володіє. Киянам у грі з "Барселоною" оволодіти центром вдавалося лише епізодично і в основному саме в першій половині першого тайму.

Що говорив Валерій Газзаєв своїм підопічним в перерві матчу з каталонською командою, можна тільки здогадуватись. Очевидним є те, що після перерви справи пішли ще гірше. Кияни повністю віддали центральний плацдарм і зробили це практично без бою. Не було видно спроб організувати щільний пресинг основних гравців півзахисту "Барселони" саме на цій ділянці, самовіддано йти у боротьбу в центрі і не тільки, взагалі підвищити темп. Саме так грали проти цієї команди ті, хто, принаймні, не програвав їй. Складалось враження, що каталонську команду наші дуже бояться. Відповідно, шансів урівняти гру у "Динамо" практично не було.

Нагадаємо, що минулого року кияни змогли пристойно виглядати і в Лізі чемпіонів, і в Кубку Європи саме завдяки бійцівським якостям, максимальній націленості на боротьбу на всіх ділянках поля. Якщо надалі вони будуть грати в тому ж стилі, як останнього разу з "Барселоною", то не факт, що вони зможуть гідно протистояти всім суперникам по групі і вийти в наступний раунд. Проблемою може стати навіть потрапляння в плей-офф Ліги Європи. Що буде вельми неприємно, бо певний потенціал у нинішнього "Динамо" є.

Загалом, якщо бути чесним, то нині в українському футболі більш-менш класних півзахисників можна порахувати на пальцях однієї руки (форвардів ще менше). І практично немає тих, хто може виконувати надзвичайно важливу роль плеймейкерів. В "Динамо" з деякими застереженнями так може грати хіба що Алієв.

У збірній України та ж сама картина. Не хочеться про сумне, але слід визнати, що високою технікою на рівні міжнародного класу серед українських футболістів володіють лічені гравці. Серед них той же Андрій Шевченко. (До речі, ця традиція тягнеться з радянських часів і зараз зберігається для всіх країн, що колись були в СРСР).

Утім, спостерігається поступове зниження класу гравців практично всіх провідних футбольних країнах світу. Яскравим підтвердженням даної тези, є те, що дуже мало там з'являється нових імен талановитих виконавців, і європейські клуби займаються в основному тим, що переманюють футболістів з однієї команди до іншої. Навіть серед бразильців не видно на підході зірок класу Кака і Рональдіньо.

Очевидним є і зменшення кількості класних клубів. В Італії, наприклад, не кращі часи переживають такі "гранди", як "Мілан" (останній його провал в домашньому матчі Ліги чемпіонів із швейцарським "Цюрихом" тому наочне підтвердження) і "Рома". Тільки в Іспанії виросло покоління яскравих гравців, і не випадково серед них є півзахисники, зокрема, ті ж Хаві та Іньєста, які ведуть гру "Барси". І без яких вона навряд чи досягла б таких успіхів.

В Україні, за традицією, яку навряд чи назвеш оптимістичною, юні таланти після успіхів в складі юнацьких і молодіжних збірних швидко згасають. І тільки іноді з'являються більш-менш чисельні групи гравців, які виростають в серйозних майстрів.

У середині 90-х років минулого століття про себе впевнено заявило покоління, найбільш яскравим представником якого став той же Андрій Шевченко. Пізніше - це Алієв і Мілевський. А Руслан Ротань так і не зміг закріпитися в зірковому статусі.

Зараз серйозні надії покладаються на динамівців Тараса Михалика та Артема Кравця. Але цього явно замало, щоб з надією дивитися в майбутнє українського футболу. Тим більше, що поки не можна розгледіти в тих молодих, які намагаються вийти на перші ролі в клубах і збірній, ні вправних плеймейкерів, ні суперфорвардів.