"Золотий м'яч" і рекорди Олега Блохіна
Рівно пів століття тому український футболіст уперше був визнаний гравцем року в Європі
30 грудня 1975 року. 1551-й номер тижневика France Football публікує підсумки свого двадцятого референдуму, що визначив найкращого гравця Старого Світу. Журналісти з 26 європейських країн (на той момент журі налічувало саме стільки футбольних репортерів) ухвалили колегіально: номер один – форвард київського Динамо Олег Блохін!
Олег Блохін. Французький пацієнт
Побив Баварію однією лівою
Чорно-біле фото на обкладинці (кольоровою вона стане лише два роки потому). 22-річний нападник з української столиці в цивільному одязі з трохи зніяковілою посмішкою роздає автографи своїм західноєвропейським шанувальникам. Ім'я та прізвище набрані важким кеглем – на будь-якій газетній розкладці не пропустиш. Так само важко не помітити переваги Блохіна над конкурентами в суперечці за "Золотий м'яч"-1975. Зі 130 можливих він набрав рекордні 122 бали! Найближчі переслідувачі – Франц Бекенбауер, Йохан Кройф, Берті Фогтс і Зепп Маєр – не спромоглися на таку цифру навіть квартетом.
"Присудження "Золотого м'яча" ще ніколи не було такою легкою справою, – обґрунтував свій вибір представник Норвегії. – Блохін, без сумніву, найсильніша особистість року".
"Найблискучіший футболіст нового покоління! – це вже шведський журналіст. – Він і дриблер, і бомбардир, який, до того ж прекрасно навчений взаємодіяти з партнерами".
"Цей майстер відбувся і в індивідуальному, і в колективному плані, – резюмує господар португальського голосу. – Його техніка та швидкість дозволяють брати участь у будь-якій стадії розвитку комбінацій, а їх завершення у виконанні Блохіна – то страшний сон для воротарів".
"Хай живе Блохін – спринтер і футболіст суперкласу!" – вигукує італієць.
Олега не поставили першим лише представники ФРН, Англії, Фінляндії та Ірландії (їхній варіант – Бекенбауер), Франції та Туреччини (обидва – Маєр).
Саме протистояння із західнонімецьким чемпіоном – Баварією – стало, мабуть, вирішальними у визначенні імені майбутнього лауреата. Суперкубок Європи тоді ще не вважався офіційним змаганням, проте увагу привертав до себе значно більшу, ніж сьогодні, коли переможці Ліги чемпіонів і Ліги Європи з'ясовують, хто з них веселіше відгуляв літні канікули.
Київське Динамо двічі обіграло мюнхенців – 1:0 на виїзді, 2:0 – у Києві. Всі три голи – в активі Блохіна, причому перший, коли форвард пошив у дурні практично весь славетний захист Баварії на чолі з Бекенбауером, отримав статус вічного шедевра.
"Образу" ірландців і турків також зрозуміти нескладно – Блохін доклав усіх зусиль, щоб у складі збірної Союзу залишити команди цих країн за бортом плей-оф чемпіонату Європи. Олег забив обом суперникам по голу в київських матчах (із Туреччиною – 3:0, з Ірландією – 2:1).
Спадкоємець Кройфа, напарник Онищенка
Наш земляк змінив на троні самого Йохана Кройфа, і саме з "Летючим Голландцем" порівняв Блохіна один із провідних оглядачів France Football Жан-Філіп Ретакер у своїй статті для номера, який для Олега став "перепусткою до раю європейського футболу".
"Кройф отримав гідного спадкоємця, – пише автор. – Стиль гри, фінти, обведення та ривки, швидкість і удар – Блохін має все, щоб витримати порівняння з найяскравішим із представників тотального футболу. Успіх радянського нападника примітний тим, що відбувся в період, коли захист стає дедалі насиченішим, коли гра втрачає свою поетику..."
Заголовок матеріалу – "Новий образ СРСР". Недарма, мабуть, і відповідне фото для обкладинки обране. Скромний зовні, трохи збентежений увагою до себе поза футбольним полем, Блохін – нещадний до воротарів і захисників суперника у зеленому прямокутнику.
Принагідно на сторінках видання згадується перший радянський лауреат – Лев Яшин. Як на мене, вердикт колективного журі France Football 1963 року – найсуперечливіший за всю історію проведення референдуму. Відсунути на другий план переможця Кубку чемпіонів Джанні Ріверу й учасника фіналу того розіграшу португальця Еусебіу, найкращого снайпера Англії та володаря Кубка кубків Джиммі Грівза й тріумфатора Кубку Англії Денніса Лоу, віддавши приз далеко не видатному голкіперові – той парадокс можна розцінювати щонайменше як запаморочення.
Хіба що – гештальт закрито, воротарям відтоді місця на Олімпі не було, з часом для них навіть окремий трофей заснували. Імені... Яшина.
Та повернімося в рік 1975-й.
Нагадуючи читачам, який саме клуб завоював у тому сезоні Кубок кубків, месьє Ретакер зазначає, що значна частина "Золотого м'яча" Блохіна належить... напарнику в атаці клубу та збірної Володимиру Онищенку, з яким вони успішно взаємозамінюють та взаємодоповнюють один одного по всьому фронту наступу.
Той-таки Ретакер, аналізуючи травневий фінал Кубку кубків, у якому підопічні Валерія Лобановського розгромили угорський Ференцварош із рахунком 3:0, констатував:
"Динамо грало в обороні, наче якась південноамериканська команда, не гребуючи коротким пасом убік і назад. Але варто було м'ячу перетнути центральну лінію, довжина та швидкість передач стрімко зростали, як збільшувалися кількість і різноманітність переміщень гравців, геть збиваючи суперника з пантелику.
Такі дії нагадували амстердамський Аякс у його кращі роки. А злагоджені, відпрацьовані й ефективні переміщення форвардів Блохіна та Онищенка немовби повертали нас у золоту еру міланського Інтера".
Вручення трофея довелося чекати майже півтора року
"Поява Блохіна демонструє, що радянський футбол починає виходити з традиційних шаблонів, у яких його гравці та команди тіснилися впродовж двадцяти років, – припустив француз. – Він насамперед атлет, гідний син матері, Катерини Адаменко – чемпіонки з бігу на 80 метрів із бар'єрами, від якої успадкував швидкість. Але він також, і понад усе, футболіст, чиї майстерність і технічна витонченість, бачення та розуміння гри, талант до останнього штриха – це риси нового явища...
Тріумф Олега Блохіна, безсумнівно, є результатом колективного успіху команди Динамо (Київ), яка може нарешті пробудити радянський футбол від сплячки. Це також формування нового типу радянського гравця, який нарешті буде схожим на своїх латинських, південноамериканських чи англосаксонських колег".
Ця стаття, як і решта подібних "інавгураційних" матеріалів до обрання лауреатів, передрукована в книзі "50 років "Золотого м'яча" France Football". Упорядники розкішного видання не відмовилися від насолоди оцінити підсумки референдумів, які вже відбулися, крізь призму наступних років, із ретроспективою, паралелями та коментарями самих володарів трофея – з ким, звісно, ще була змога поспілкуватися.
Згадав момент тріумфу й Олег Блохін.
"Радянський Союз тоді був геть закритим суспільством. Ззовні просочувалося мало інформації. На щастя, постійна участь у європейських кубках дозволила нам подорожувати, вбирати все, розуміти реальну ціну деяких речей. Так я поступово усвідомив значення "Золотого м'яча" для футбольного загалу. Але ніколи не загадував, що колись його виграю. Навіть у 1975-му, всупереч домінуванню Динамо на внутрішній арені та перемогам у Кубку кубків і Суперкубку.
Коли журналіст інформаційного агентства ТАРС зателефонував мені дізнатися реакцію, я вирішив, що він жартує. Однак пізніше зрозумів, що це правда, бо телефон не переставав дзвонити! Батьки пишалися мною, мама навіть плакала. Це було божевілля!"
Цікаво, що Олег Володимирович прекрасно пам'ятає цю мить, але плутається з датою, коли нарешті отримав трофей:
"Боюся помилитися. Лише про дві речі можу сказати точно: було дуже холодно, і представник "Франс Футболу" Макс Юрбіні вручав мені "Золотий м'яч" у хутряній шапці".
Воно, мабуть, і не дивно. По-перше, того дня, 16 березня 1977 року, Блохіну з партнерами належало відіграти мінімальний дефіцит у знайомої вже Баварії в матчі-відповіді чвертьфіналу Кубку чемпіонів. Тож урочистості, за всієї тремтливості та приємності, значною мірою заважали сконцентруватися. Настільки, що Олег навіть не забив 11-метровий – Маєр відбив м'яч у стійку. (Це якась містика, адже й Ігор Бєланов, щойно отримавши коштовну нагороду від французького тижневика 14 березня 1987-го, змарнував свій пенальті, струснувши каркас воріт на Республіканському стадіоні в поєдинку чемпіонського турніру проти турецького Бешикташа!).
По-друге, все ж таки рік із великим гаком минув. Жоден з обранців, вочевидь, не чекав на зустріч із заслуженою відзнакою настільки довго. Володар низки дивовижних футбольних рекордів, Олег Блохін і в цьому аспекті виявився неперевершеним.
