Лобановський через 10 років
Так склалося, що в українському професійному спорті у всі часи присутній так званий флагман, на котрого всі рівняються та до чиїх результатів неухильно тягнуться. Такі флагмани були у легкій атлетиці - Сергій Бубка, тенісі - Андрій Медведєв і футболі - Олег Блохін. Нині "обличчям" України у світовому спорті є брати Клички й Андрій Шевченко.
Але вітчизняний спорт славили не лише ті, хто перебував безпосередньо на футбольному полі, тенісному корті, біговій доріжці або боксерському рингу. Були й ті, що знаходячись за межею поля, робили не менш вагомий вклад у наші перемоги, а, можливо, навіть й значно більший. Одним з таких людей був Валерій Лобановський.
Практично завжди Валерія Васильовича асоціюють виключно з київським "Динамо", іноді не забуваючи про збірні СРСР та України. Але у кар’єрі Лобановського як футболіста, так і тренера було немало інших команд. У нашій з вами сучасності складно уявити футболіста, який зможе дозволити собі змінити футболку київського "Динамо" на футболку донецького "Шахтаря". Але у минулі роки це було нормальною справою, і у цьому не було ніякого прихованого підтексту, на відміну від сьогоднішніх днів.
Одним з футболістів, що змінили "Динамо" на "Шахтар", був Валерій Лобановський. Через майже десять років, проведених у київському "Динамо", Лобановський, корінний киянин, перейшов спочатку в одеський "Чорноморець", а потім - у "Шахтар". Де в останній рік своєї кар’єри футболіста у віці 29 років став капітаном донецької команди. У складі рідного "Динамо" Валерій Васильович був основним форвардом, коли кияни здобували своє перше союзне золото в історії клубу та всієї України. Сталося це у 1961 році, а у 1964 Лобановський у складі "Динамо" став володарем Кубку СРСР.
Завершити кар’єру футболіста Валерію Лобановському довелося, коли йому не було ще й 30 років. Але це був далеко не кінець його футбольного шляху. Більш того, Валерій Васильович перебував лише на його самому початку. До того часу Лобановського знав увесь Радянський Союз, як одного з кращих футболістів "Динамо" та всієї країни, але Валерію Васильовичу ще належало прославити своє ім’я на весь світ, як одного з кращих і найталановитіших тренерів ХХ століття.
Ледь повісивши бутси на цвях, Лобановський зайняв місце на тренерському містку тоді ще скромного та не маючого серйозних амбіцій дніпропетровського "Дніпра". Під його керівництвом "дніпряни" спромоглися вийти до Вищої ліги, де вже з перших сезонів став міцним середняком радянської першості, а у наступні роки вже під орудою інших спеціалістів ставав чемпіоном Союзу. Але саме Лобановський був біля джерел славетного шляху "Дніпра" у радянському футболі.
У 1973 році Валерій Васильович повертається до рідного "Динамо", але вже у якості тренера. Подумати тільки, Валерій Лобановський вісім разів приводив "Динамо" до чемпіонського титулу у чемпіонатах СРСР. Це рекордний показник, якого не вдалося досягнути жодному з тренерів з будь-якою командою у чемпіонатах Радянського Союзу. Крім золотих медалей чемпіонату, Лобановський шість разів приводив "Динамо" до перемоги у Кубку СРСР, двічі у Кубку володарів Кубків та один раз у Суперкубку УЄФА.
У першій половині 90-х років Лобановський залишає країну, а у "Динамо" починається тренерська плутанина. За шість років, які Лобановський був відсутнім у "Динамо", у клубі змінюється п’ять наставників. Як результат, "Динамо" не може виграти перший чемпіонат України та зазнає регулярних невдач у Лізі Чемпіонів та Кубку УЄФА.
Повернення Валерія Васильовича у Динамо відбулося за ходом сезону-1996/1997, коли кияни безславно програли кваліфікацію до Ліги Чемпіонів віденському "Рапіду", а потім зазнали фіаско у Кубку УЄФА проти швейцарського "Ксамакса". Але вже у наступному сезоні під орудою Валерія Лобановського "Динамо" досягає величезного прогресу та виходить до чвертьфіналу Ліги Чемпіонів, двічі за ходом групового раунду розгромивши каталонську "Барселону" із загальним рахунком 7:0. А роком пізніше - до півфіналу, у сезоні-1998/1999, коли весь Київ святкував перемоги своєї футбольної команди над такими європейськими грандами, як лондонський "Арсенал" і мадридський "Реал". Весь час, поки "Динамо" очолював Лобановський, кияни щорічно ставали чемпіонами України - п’ять разів поспіль. І лише у сезоні 2001/2002 донецький "Шахтар" зміг випередити Динамо, але Валерія Васильовича тоді вже не було серед живих...
Помер Валерій Васильович 13 травня 2002 року, коли київському "Динамо" виповнилося рівно 75 років. Лобановський був посмертно нагороджений званням Герой України та Рубіновим Орденом УЄФА, який вручається за внесок та розвиток світового футболу, а домашній стадіон київського "Динамо" став носити ім’я Великого тренера. У пам'ять про видатного футболіста та тренера у Запоріжжі була названа одна з вулиць його іменем. Фінальний матч Ліги Чемпіонів 15 травня 2002 року у Глазго на стадіоні "Хемпден Парк" між ліверкузенським "Байєром" і "Реалом" з Мадрида почався з хвилини мовчання в пам'ять про Валерія Лобановського.
Через рік після смерті Лобановського на його честь за ініціативою керівництва "Динамо" був встановлений пам’ятник на території стадіону імені Лобановського. До цього пам’ятника, зазвичай, приносять свої трофеї вихованці Великого тренера, щоб вшанувати його пам'ять та віддати повагу. Так робив Андрій Шевченко з кубком Європейських чемпіонів, здобутим з Міланом у 2003 році, та Золотим м’ячем 2004 року. Та Анатолій Дем’яненко, здобувши Кубок АФК з узбецьким "Насафом" у 2011 році.
А також організований меморіальний турнір. Спочатку Кубок Лобановського (так частіше за все називають Турнір пам’яті Валерія Лобановського вболівальники) викликав великий інтерес та мав достатньо представницький склад. У 2003 році у турнірі брали участь віце-чемпіон і чемпіон України "Динамо" Київ і "Шахтар" Донецьк, а також віце-чемпіон і чемпіон Росії ЦСКА Москва та "Локомотив" Москва. Незважаючи на те, що Кубок Лобановського не носить статус офіційного, команди-учасники виходили на поле в основних складах та всерйоз грали на перемогу, віддаючи заради цього всі фізичні та моральні сили. Але, напевно, як і мало бути, найперший трофей здобуло київське "Динамо". З плином часу, Турнір пам’яті В.В. Лобановського став втрачати свій престиж, а склад учасників ставав все менш привабливим для вболівальників. Як наслідок цього, в останні роки Кубок Лобановського проходить практично непомітно для футбольної спільноти.
Внесок Валерія Лобановського в український футбол надзвичайно великий. Окрім здобутих яскравих перемог, престижних трофеїв і золотих медалей, Валерій Васильович виховав цілу плеяду висококласних футболістів і тренерів. У різний час під керівництвом Лобановського у "Динамо" грали Олег Блохін, Леонід Буряк, Ігор Бєланов, Олексій Михайличенко, Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олег Лужний та багато інших. Деякі з них встигли отримати безцінний тренерський досвід, будучи помічниками у тренерському штабі метра. Багато європейських спеціалістів світового класу, серед яких такі як італієць Марчелло Ліппі, визнають те, що саме напрацювання Лобановського сформували їхні сучасні погляди на сьогоденний футбол.