Легенду Динамо паралізувало напередодні Нового року

У грудні 1990 року в півзахисника київського Динамо і збірної СРСР Василя Раца вже була домовленість про перехід в угорський Ференцварош. Але 31 грудня поставило великий знак питання не тільки на продовженні кар'єри, а на всьому подальшому житті легендарного хавбека. Максим Розенко - про делікатну ситуацію, з якої етнічний угорець Рац вийшов з честю.

Читайте також: Як екс-футболіст Динамо потрапив в угорську в'язницю – новорічна кримінальна історія з трагічним фіналом

Лобановський поїхав в ОАЕ, один за одним почали роз'їжджатися і мої партнери по команді - в розмові з автором цих рядків Василь пояснював мотиви свого рішення. - Зі старої гвардії залишився один. І тут з'явилася пропозиція від Ференцвароша. У грудні 1990 року почав самостійно готуватися до нового сезону. 31 грудня потренувався на стадіоні Динамо. Прийняв душ. З мокрою головою простояв, намагаючись зловити таксі, близько 30 хвилин. Вдома з родиною посиділи, трохи випив і ліг спати. Вночі відчув себе не в своїй тарілці. Стало погано, не виходило поворухнути ні лівою рукою, ні лівою ногою. Паралізувало всю ліву сторону тіла. Дружина викликала швидку допомогу. Два тижні пролежав у госпіталі. Спочатку мова йшла зовсім про повернення в футбол - дружина годувала мене з ложечки. А з Ференцвароша весь час обривали мій домашній телефон. Дружина спочатку приховувала правду, говорила, що підхопив застуду. Але коли через кілька тижнів уже трохи оговтався і почав ходити, сам подзвонив в Будапешт. Розповів все як є. У клубі до ситуації поставилися з розумінням.

Читайте також: Андрій Шевченко: Відзначили новий рік в салоні літака

Рац досі до кінця не може зрозуміти, що стало причиною хвороби.

"Думаю, тут позначилися і майже 10 сезонів позамежних навантажень в Динамо, - вважає Василь. - Адже я провів кілька сезонів взагалі без замін.

Благо, Ференцварош так чекав легендарного футболіста, що допоміг у всьому, включаючи проходження медогляду.

Читайте також: Історія дня. Він став легендою Динамо, а закінчував ігрову і починав тренерську кар’єру в Ференцвароші

Спочатку лікарі не дали дозволу включати мене в заявку команди, - розповідає Рац. - Оцінивши стан мого здоров'я, лікар просто відмовився підписувати відповідні папери. Я не знав, що робити. Допоміг місцевий професор-невропатолог, який був великим шанувальником футболу. З ним домовився президент Ференцвароша. Професор дав медичний дозвіл виступати за команду зв умови, що щомісяця буду їздити до нього на медогляд. З клубом підписав контракт на два з половиною роки. Зіграло моє ім'я - був єдиним угорцем в збірній СРСР. Фани Ференцвароша дізналися, що я не Василь, а Ласло. Вони чекали від мене яскравої гри, але, якщо відверто, я на неї вже був не здатний. Хотів показати себе, але у мене вже намітилися проблеми з координацією. Так і промучився півтора року. А потім угорські бізнесмени запропонували допомогти їм з наведенням мостів в Україні. І я вирішив піти в бізнес. Розірвав контракт і з головою занурився в нову роботу. Заснував фірму "Рац і сини". Але це вже інша історія.

Особиста справа:

Василь (Ласло) Рац

Народився 25 березня 1961 в селі Фанчиково Закарпатській області.

Вихованець футбольної школи у Виноградові та львівського спортінтернату. Півзахисник.

Виступав за команди: Карпати Львів (1978-1980), Нива Вінниця (1980-81), Динамо Київ (1981-89, 1991), Еспаньол Барселона, Іспанія (1989), Ференцварош Будапешт, Угорщина (1991-1992).

Досягнення: Чемпіон СРСР (1981, 1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1982, 1985, 1987, 1990). Володар Кубка Кубків (1986). Віце-чемпіон Європи-1988. Чемпіон Угорщини (1992). Володар Кубка Угорщини (1991).

Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).

За збірну СРСР - 47 ігор, 4 голи.

Увійшов до символічної збірної чемпіонату Європи-1988.

Тренерська кар'єра: Ференцварош Будапешт, Угорщина, (1996-97, асистент головного тренера). З вересня по грудень 2007 року працював у тренерському штабі київського Динамо. У 2011 році - тренером молодіжної команди київської Оболоні, з 31 жовтня по 26 листопада виконував обов'язки головного тренера Оболоні.

Максим Розенко