Майор, що втік під час революції: як Ференц Пушкаш на 30 років покинув Угорщину
Сьогодні виповнюється 101 рік від дня народження Ференца Пушкаша.
Хто не чув це ім'я?
Один з найвеличніших нападників за всю історію гри.
Людина, чий рекорд за результативними передачами побив лише Ліонель Мессі через 60 років.
Угорець, що прославив Угорщину, а тоді втік від неї, щоб прожити довге й щасливе життя в Іспанії; навіть виступати за її збірну.
А все чому?
Бо совіти не хотіли миритися із бажанням кожного вільного народу жити вільно у своїй країні.
***
Ніхто не знає, на що спроможний голодний народ.
23 жовтня 1956-го угорська влада сподівалася, що студентство проведе свій мітинг та розійдеться по гуртожитках, але натомість зібралося 200 тисяч народу – і всі з антипартійними гаслами.
Геть радянські війська!
Проведіть всенародні багатопартійні вибори!
Поверніть приватну власність та реорганізуйте економіку!
Скасуйте цензуру та ліквідуйте страшну AVH, угорський аналог НКВД!
Фактично це був крах для режиму Матяша Ракоші, який в усьому брав приклад із СРСР. Він загубив промисловість, сільське господарство; опустив 30% угорців на межу бідності, а ще 55% опинилися за нею, майже голодуючи.
Чи не єдиною сферою, де комуністичний режим досяг успіху після Другої світової, став футбол, де угорці створили одну з найкращих збірних епохи. Вдома їх називали Золотою командою, а за кордоном – Могутніми мадярами; надто після тріумфальних 6:3 на "Вемблі" з Англією у 1953-му.
Грошич на воротах; Бузанскі, Лорант і Лантош у захисті; Божик та Закаріаш у центрі поля; Будай та Цибор на флангах; Хідегкуті, Кочиш та Пушкаш у нападі – ці імена знала кожна дитина.
І коли вони після 23 матчів без поразок поступилися німцям у фіналі ЧС-1954...
"Якби Угорщина виграла Мундіаль, контрреволюції б не сталося. Ми б отримали шанс на розбудову соціалізму", – бідкався їхній тренер та переконаний комуніст Густав Шебеш.
***
На момент початку революції Золота команда вже добряче постаріла, підтопталась, але все ще була силою.
Шебеша на посту замінив Мартон Букові, що влив туди свіжої крові.
Восени 1956-го Угорщина здолала Польщу (4:1), Югославію (3:1), Францію (2:1), забезпечуючи народу єдині хороші новини.
Особливо ж солодкою стала перемога в Москві над СРСР. Золтан Цибор на прізвисько "Дурень" забив єдиний гол і почав танцювати прямо на лаві запасних – якраз в дусі їхньої тодішньої "дружби".
Щось назрівало, всі це бачили.
І коли студенти пішли в атаку, і до них долучився народ, там і тут розстрілюючи агентів AVH...
Той же Цибор у ті дні власноруч взяв до рук автомат і серед інших воював на вулицях Будапешта.
Ну, а Ференц Пушкаш зважував пропозиції, що швидко надходили з-за кордону. Йому було вже 29 років, і він мав проблеми з зайвою вагою, проте 357 голів за Гонвед та ще 84 у 85 матчах за Могутніх мадярів гриміли на весь світ. Куди б не приїздила Угорщина, всі прагнули інтерв'ю чи фото саме з ним – головною зіркою.
Шандор Кочиш – найбільший майстер гри головою у своєму поколінні – займав негласне друге місце.
Решта були їхніми помічниками, фундаментом.
І от коли народ став до зброї, і все кругом захиталося, угорські суперзірки, яким і до того було тісно в соціалістичному пеклі Ракоші, завагалися.
***
А революція, тим часом, йшла собі далі.
Совіти ввели перші війська в Будапешт уже 24 жовтня, проте зустріли жорсткий опір, у місті зав'язалися бої, а новий очільник уряду Імре Надь фактично став на бік протесту.
Від здивування у Москві вирішили взяти паузу; подивитися, чим воно все обернеться.
А обернулося воно святкуваннями.
Будапешт повірив, що переміг. Одні звільняли з тюрем політв'язнів, інші – запроторювали туди агентів AVH.
Тим часом угорський футбол звільнявся від нав'язаної комуністами автентики – Текстильник знову став МТК; Ференцварош перестав бути клубом харчової промисловості і повернув рідні зелено-білі кольори.
А головне – Надь проголосив, що Угорщина виходить з Варшавського договору та оголошує нейтралітет.
Коли Гонвед, що теж повернув довоєнну назву Кішпешт, відправлявся на матч КЄЧ проти Атлетика Більбао, Надь провів їх особисто:
"Ми вже перемогли. Тепер здобудьте перемогу і ви!"
Він щиро в це вірив.
А тим часом у Москві на Політбюро Нікіта Хрущов бачив ситуацію інакше:
"Війська з Будапешта не виводити. Проявити ініціативу в наведенні порядку. Якщо ми підемо з Угорщини, це збадьорить американських, британських, французьких імперіалістів".
І 4 листопада 1956-го радянська армія почала зачистку Угорщини від революціонерів вже по-серйозному.
***
До Гонведа, що перебував у Європі, новини дійшли із запізненням.
Ще довше не знали про трагедію, що коїться, угорські олімпійці, які поїхали на Ігри до австралійського Мельбурна.
Можете уявити, як їм гралося?
Гонвед поступився в Більбао 2:3, після чого слід було грати домашній матч, але де? Там, де розстрілювали їхніх людей? На щастя, бельгійці тоді запропонували свій "Ейзель" як домашнє поле – і вони направили "Ікарус" туди.
А за ними – посередники.
А трохи позаду – сам Бела Гуттман; знаменитий тренер, що теж розпочинав у Кішпешті, але давно втік на Захід.
Ще перед матчем-відповіддю з Більбао Гонведу запропонували турне Америкою та 10 тисяч доларів за гру – скажені гроші, яких в Будапешті й не бачили. Гуттман був готовий їх очолити, і в цей момент до готелю зайшов старий Шебеш, аби переконати повернутися.
"Дядьку Густі, так поїхали з нами!" – запропонував Пушкаш.
"Я не можу поїхати. Ечі, синку, ти ж добре знаєш", – той захитав головою.
Ну, а гра-відповідь після того перетворилася на цирк. Після травми голкіпера Гонведа Лайоша Фараго його замінив Цибор, який водився на лінії власних воріт – так сильно хотів пропустити і поїхати-таки в те турне.
Шебеш йому цього ніколи не пробачив; він майже плакав, сидячи на трибуні.
А от Гуттман та інші все розуміли.
***
Люди з Угорщини у ті дні тікали не сім'ями, а цілими селищами.
Понад 220 тисяч біженців за якихось пару тижнів – величезний удар для 10-мільйонної країни.
А якщо врахувати, що понад 50% втікачів були молодші 25 років, і майже 40% мали вищу освіту...
Дружина Пушкаша Ержебет взяли 4-річну доньку Аніко та відправилася в дорогу разом з подругою – дружиною головлікаря Гонведської лікарні Тамаша Фріда.
За планом вони їхали поїздом, а коли той проїздив повз село Левел, вискочили з нього на ходу, переховувалися на стайнях, а шлях до кордону продовжили вже вночі. Їх могли вбити, ще б пак, але вони таки дійшли до Австрії, де їх зустрів гарячим какао Червоний хрест.
І там же Ержебет випадково перетнулася з Еліз – дружиною Кочиша, що теж тільки-но перетнула кордон.
Оце так збіг!
Тим часом в Угорщині партійні та радянські ЗМІ повідомляли, що Пушкаш загинув в міських боях – так вони понижали бойовий дух революціонерів.
Аби це спростувати, "Галопуючий майор", як його називали на Заході, вийшов у прямий ефір на Radio Free Europe:
"Привіт, це Пушкаш. Писали, що я помер, бо кругом коїться такий жах. Але я провів ці страшні дні з дружиною та донькою. Ми в порядку і готові підкорити вершини, заради яких країна стільки натерпілася".
Ну, і все.
Наступного разу у нього вийшло поговорити зі своїми лише через 30 років.
***
Із того Гонведа, що поїхав до Південної Америки, майже всі вернулися додому, коли бої стихли.
Хтось щиро вірив у комунізм; інші боялися невизначеності. В Будапешті у них точно був статус, ім'я, майно, зрозумілі правила. А на Заході – що?
Не повернулися лише Цибор, Кочиш та Пушкаш.
Вони ніколи не пояснювали це рішення, але, послухайте, Ечі найгарячіше за всіх захищав гравця збірної Шандора Сюча, коли того розстріляли у 1951-му за зв'язок із заміжньою актрисою.
Він же до останнього вступався за воротаря Дьюлу Грошича, якого після поразки у фіналі ЧС-1954 запроторили до таборів як шпигуна та контрабандиста.
Це складно пояснити тим, хто не жив у тоталітарній диктатурі, й тому, наприклад, 26 грудня 1956-го в Мілані місцеві комуністи засвистали втікачів за зраду, а от ті, хто вирвався за Сходу, навпаки осипали поле квітами.
Авжеж, їх вистачало – ще з Другої світової народ їхав туди, де свобода.
У 1949-му, наприклад, перевдягнувшись радянським солдатом, з Угорщини втік Ласло Кубала, і дізнавшись про долю співвітчизників, зробив усе, аби його Барселона підписала Кочиша й Цибора.
Що ж до Пушкаша, то без матчів і тренувань він набрав аж 18 кіло і подумував вже податися в бізнес, коли раптом побачив знайоме лице.
Еміль Ештрайхер був адміністратором в Гонведі, але теж втік, і тепер влаштувався на аналогічну роботу до Реала. Він сказав, що у Майора є 2 місяці, аби привести себе в норму, і тоді він влаштує перегляд у дона Сантьяго Бернабеу.
"У мене сили духу – як у трьох слонів. І я знав, що коли отримаю м'яч, то все зроблю. Я не сумнівався у своєму таланті", – подібно до багатьох геніїв, Пушкаш не славився скромністю.
Зате він скинув ті 18 кіло лише за 6 тижнів, і коли Бернабеу його побачив...
324 голи у 372 матчах!
6 національних трофеїв!
3 Кубки європейських чемпіонів!
Казали, що Альфредо Ді Стефано спочатку дуже ревнував публіку до Пушкаша, але зрештою вони стали друзями на все життя. Якщо ви почуєте від мадридисти про "Панчо" – тоді знайте, це він, Майор.
Безмірно шкода, що революцію, яка зробила усе це можливим, совіти таки втопили в крові. Вони вбили протест, вручили владу маріонетковому уряду Яноша Кадара. Надя і ще приблизно 300 борців розстріляли за фальшивими звинуваченнями – по суті, за непокору Москві.
220 тисяч угорців так і лишилися на чужині – вони пішли на роботу, завели сім'ї, і у одного з них через 50 років народився внук, що став жахом для збірної України.
Таке життя.
І весь цей час, усі роки, де б вони не опинилися, ці нещасні обов'язково дивилися матчі Реала.
Диво-кар'єра Пушкаша стала чи не головним здобутком мадярів, який совіти не змогли у них відібрати.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії