"Убивство", якого не було: як Бельгія вибила з Мундіалю СРСР і Лобановського
Збірна СРСР на чемпіонаті світу-1986 у Мексиці нагадувала команду України, адже 8-9 гравців старту були київськими динамівцями, а тренував усіх Валерій Лобановський.
У Києві і Москві на команду покладали великі надії, і вона сама їх добряче підігріла вдалим стартом у групі.
Чемпіон перед новим матчем із Бельгією розповідає, як драматично все закінчилось 39 років тому.
***
"Все було, як в поганому сні. З глибини пішла передача повітрям у бік наших воріт. Кулеманс прийняв м'яч, бувши десь в метрі за моєю спиною. Аби офсайд став ще більш явним, я навіть зробив пару кроків вперед. Коли він приймав м'яч, боковий здійняв прапорець, але швидко сховав. А Кулеманс, ніби знаючи, що Фредрікссон промовчить, точно пробив".
Легенда Динамо Володимир Безсонов навіть через десятиліття відмовлявся вірити, що СРСР вилетів з чемпіонату світу у Мексиці за правилами.
Хтозна, може, так і є?
Теорія змови повелася від самої трансляції матчу СРСР – Бельгія у запису 16 червня 1986-го, коли Коте Махарадзе біля мікрофону нагадував, радше, уболівальника, ніж неупередженого журналіста.
За фактом, це ж був провал – найбільш ранній виліт збірної з Мундіалю в історії СРСР. За таке команду мали б знищити у ЗМІ, а тренера негайно звільнити.
А що натомість? Вдома збірну із 11 динамівцями Києва зустрічали мало не як героїв.
Така вона – сила міфу.
***
Як же воно було насправді?
Ну, на самому початку був Едуард Малофєєв – тренер-романтик із установками, на кшталт:
"Сьогодні у нас матч, в якому ми можемо підняти глядачів від їхнього повсякденного життя!"
М'яко кажучи, це не працювало. В рамках підготовки до Мундіалю СРСР програв чотири поспіль спаринги Румунії, Іспанії, Англії та Мексиці, а насамкінець, 7 травня 1986-го, ще й зганьбився з фінами, не забивши на "Лужниках".
Олег Блохін писав тоді у щоденнику: "Настрою нема, гри теж. Жах, як хочеться додому. Може, кинути цю справу? Аби лише не було гірше, ніж в Іспанії".
У той же час Динамо з Блохіним, Заваровим, Бєлановим та іншими шикарно здобуло Кубок кубків, розбивши у фіналі Атлетико Мадрид (3:0). Цей контраст кидався в очі у тому числі й партійним шишкам.
Рішення прийняли швидко, воно лежало на поверхні – вже 11 травня Малофєєва турнули, і на його місце повернули Валерія Лобановського.
Цікавий нюанс: трьома роками раніше після невиходу на Євро-84 ВВЛ звільнили зі збірної з припискою "вважати недоцільним подальше використання в збірних командах". Тут, же, виходить, знову довірилися.
Та Лобановський не бідкався – навпаки, сяяв від оптимізму і після прибуття до Мексики переводив на жарти запитання про аварію на Чорнобильській АЕС:
"Звісно, вона на нас вплинула. Ми виграли Кубок кубків".
***
Група в СРСР була не найскладнішою, але добротною.
Найсильніші – французи, чинні на той момент чемпіони Європи, де солював Мішель Платіні. Ще була Угорщина з Лайошем Детарі, яка перед мундіалем розгромила Бразилію – 3:0. Ну, і явний аутсайдер – Канада.
"Ми б мали неабиякі проблеми, якби це був Кубок світу з хокею", – сміявся воротар "Ле Бле" Жоель Батс.
Уже за кілька днів йому та іншим довелося змінити тон.
Збірна СРСР не просто перемогла Угорщину, а знищила – 6:0. Павло Яковенко відкрив рахунок вже на 2-й хвилині, Сєргєй Алєйніков з мінського Динамо подвоїв на 6-й; Ігор Бєланов з точки довів до розгромного на 24-й.
По суті, та збірна – то було доповнене київське Динамо. В основному складі на угорців крім вже згаданих Яковенка з Бєлановим вийшли Заваров, Кузнєцов, Безсонов, Рац, Дем'яненко і Яремчук.
Росію тут представляли хіба Рінат Дасаєв на воротах і Ніколай Ларіонов у захисті.
Ще в старті грав би лідер Динамо Тбілісі Алєксандр Чівадзе, але отримав травму. Тоді це не здавалося проблемою, але стало нею згодом.
У 2-му турі команда Валерія Лобановського не менш агресивно накинулася на Францію, проте збірна Анрі Мішеля трималася значно краще, і Луїс Фернандес відповів на гол Василя Раца – 1:1.
На Канаду після такого вже уваги ніхто не звертав – випустили дубль і перемогли 2:0 за досить нудної гри.
***
"Лише три команди справили на мене гарне враження на турнірі – СРСР, Данія і Бразилія. На відміну від інших, вони не працюють на полі, а грають. Команда СРСР атакує різноманітно і отримує від цього задоволення. Нам треба налаштуватися якомога краще. Втрачати нам нічого. Матч із Францією допоміг нам вивчити їхню тактику", – коментував груповий раунд тренер Бельгії Гі Тіс.
Його "Червоні дияволи" в групі не виблискували, і до плейоф їх витягнули вистраждані 2:1 з Іраком.
На той момент ніхто не знав секрету Тіса, про який напишуть згодом.
Ще за рік до старту Мундіалю Гі відправив лікарів збірної та ветерана Хуго Броса до Мексики, аби ті зрозуміли, як правильно тренуватися на високогір'ї. Завдяки цьому дуже вікова Бельгія, де вісьмом гравцям виповнилось 30+, додавала від матчу до матчу.
Тим часом Валерій Лобановський в мінливому Ірапуато, де спека змінювалася дощами по кілька разів на день, гнув стару лінію і не корегував ні об'єм занять, ні інтенсивність.
Здавалося, тренер Динамо боїться щось міняти. Хоча Чівадзе оклигав до Бельгії, він все одно лишився в запасі – Лобановський поставив на Андрія Баля в центрі, а праворуч перевів Безсонова. Обидва в підсумку гучно провалилися, виявившись не готовими до руху нападників Бельгії.
Може, їм слід було прислухатися до коментарів з бельгійського боку?
"Ми зіграємо з ними вільно і безстрашно. Що нам втрачати?" – обіцяв юний Енцо Шифо, а досвідченіший Ян Кулеманс, легенда Брюгге, запевняв: "Хіба варто було мучитися, аби програти без бою? Ні, ми покажемо все, на що здатні!"
***
У старті СРСР на Бельгію вийшли Дасаєв, Безсонов, Баль, Кузнєцов, Рац, Дем'яненко, Яремчук, Яковенко, Алєйніков, Заваров і Бєланов.
"Червоні дияволи", хоч і вважалися аутсайдером, та Кулеманс чудово забивав, а Шифо – віддавав. Франк Веркаутерен заряджав їх енергією, а Ерік Геретс і Стефан Демоль цементували захист, тоді як Жан-Марі Пфафф був одним із найбільш емблематичних воротарів покоління. У цієї команди вистачало індивідуального класу.
Як наслідок – матч виявився рівним, нагадував гойдалки.
Динамівці за звичкою накинулися зі старту, але комбінації не спрацьовували, і забили лише після геніального дальнього удару Ігоря Бєланова на 29-й хвилині.
Бельгійці, що спочатку більше вичікували, за 0:1 заграли помітно агресивніше, – перехопили ініціативу, десь притиснули суперників до воріт, хоч і без моментів.
Початок другого тайму – і одразу вбивчий шанс на 2:0. Бєланов в дотик пробив у штангу, на підбиранні першим встиг Яковенко, вдарив, але Мішель Ренкін виніс м'яч з воріт.
І майже одразу за цим – гол Бельгії. Веркаутерен закинув на дальній кут на Шифо, а той легко переграв Дасаєва.
Махарадзе під час трансляції запевняв, що був офсайд, але це не так. Просто захисники команди СРСР завмерли, тоді як Енцо єдиний у штрафному рухався до м'яча.
Лобановський потім бідкався – мовляв, після першого пропущеного команда заграла авантюрно, і це десь правда. Все частіше його гравці затримувались на чужій половині, не накривали опонентів; відчувався перекіс в бік атаки. Лише раз це спрацювало – на 70-й хвилині Яковенко обікрав Кулеманса, віддав на Заварова, а той знайшов Бєланова перед Пфаффом. 2:1!
***
Ну, але вже далі стався найголовніший міф – гол Кулеманса у відповідь. Той-самий, на який нарікав Безсонов, а Анатолій Дем'яненко з горя списував все на політику:
"Тоді всі боялися Радянського Союзу, до соцкраїн самі розумієте, як ставилися. На багатьох турнірах відчувалося, що не хочуть, аби ми далеко зайшли, тож і тоді зупинили раніше".
Був тут офсайд чи ні – ми не дізнаємось ніколи, бо на стадіоні банально не виявилось камери, яка б показувала половину поля СРСР в момент передачі. Ясно лише, що м'яч летів щонайменше три секунди, і за цей час професійний футболіст міг подолати 10-15 метрів. Кулеманс так і зробив, а захисники – ні.
Лобановського тоді так накрили емоції, як ніколи у матчах київського Динамо:
"Після цього епізоду я, мабуть, вперше у своїй тренерській практиці не витримав і підійшов до краю поля. Щоб просто подивитися в очі іспанському судді. Він їх опустив".
Цей боковий на прізвище Санчес, що підняв, а тоді опустив прапорець, став головним антигероєм радянських фанів. Казали, що він свідомо топив СРСР, бо в чвертьфіналі той би вийшов на "Червону Фурію". Повна маячня, адже матч Іспанія – Данія проходив пізніше, і Санчес не міг знати, хто взагалі зіграє в 1/4 фіналу.
Другим ворогом Країни Рад було проголошено головного арбітра Еріка Фредрікссона – мовляв, цей швед ненавидить комуністів. Хтозна, може, так і було, але до чого тут це?
Набагато ближче до істини книга журналіста Алєксандра Горбунова "Лобановський", де той наводить установку Гі Тіса перед грою з СРСР:
"Вони зупиняються, не чекаючи рішення судді. Іноді навіть беруть м'яч до рук. Догравайте кожен епізод до кінця – байдуже, що свисне суддя. Навіть якщо вам покажуть жовту картку за удар після свистка".
Той же Горбунов додає, що Лобановський теж наголошував на цьому аспекті перед грою, але, але...
***
Коли почалися екстратайми, Бельгію вже було не спинити. Завдяки передбачливості Тіса вона була краще готовою фізично на високогір'ї.
На 102-й хвилині захисник Стефан Демоль видатним ударом головою забив Дасаєву втретє.
Ще за 7 хвилин Ніко Класен у гордій самотності розстріляв ворота після того, як Лео Клейстерс виграв верхову боротьбу в чужому штрафному. На той момент вдома за тата вже вболівала трирічна донька Кім – майбутня тенісна королева.
Все, на що вистачило Бєланова – це заробити і реалізувати пенальті, встановивши фінальні 3:4.
Далі вже був один хаос.
"Щось кричав Дем'яненко, розмахували руками інші гравці, але вже ніхто нікого не розумів. Я сидів поряд з Нікітою Сімоняном, мені було страшно за нього. З мого лікарського саквояжу пішов увесь валідол та валокордин", – писав потім лікар Савєлій Машалов.
Авжеж, заднім числом шукали й помилки, винних. Хтось нарікав на однобокість – мовляв, не було у Лобановського "Плану Б", крім стартового натиску.
Дісталося також захисникам, Дасаєву, а у Чівадзе була ще одна небанальна версія:
"Перед кожною грою засідала тренерська рада. Крім тренерів там були Блохін, Дем'яненко, Заваров і я. Не скажу, що ми вершили долі, але до нашої думки ставилися з розумінням. І коли назвали склад на Канаду, я рішуче протестував. З мого досвіду, бездіяльність – на шкоду. Аргументи Лобановського були такі, що в команді 22 гравці, і кожен мріє вийти на поле. Він дав змогу іншим проявити себе. А вийшло так, як вийшло".
Нарешті, Ігор Бєланов – найкращий у тій збірній, хто в підсумку отримав Золотий м'яч-1986, через багато років нарікав передусім на стратегію:
"Ми трішки перестаралися у тих матчах, які зіграли до Бельгії. Ми показували пресинг, величезне бажання, мобільність. Але ж неможливо нескінченно носитися, тим більше у 40-градусну спеку. Кожну наступну гру ми проводили трохи гірше за попередню. Середня лінія вже не працювала, хлопці підсіли, їх почали міняти – випустили Родіонова, забрали Алєйнікова.
Коли я аналізував ситуацію, то дивився як грають фаворити – німці, французи, італійці. Перші матчі вони виграють на класі, граючи із настроєм "як би не пропустити". А вже далі нарощують темп".
***
Лобановський зрештою навчив цю команду раціональності, але вже на наступному великому турнірі – Євро-1988, де здобув срібло.
Мундіаль 1986-го якоюсь мірою став до нього підготовчим етапом.
Тут команда, складена майже повністю із українців, уміла лише атакувати. 12 голів у 4 матчах – це найкращий показник турніру; рівно вдвічі більше, ніж забивала в середньому за гру чемпіонська Аргентина.
Лише за одне це уболівальники усе пробачали Заварову, Бєланову та решті. Під час матчів на них щиро хотілось дивитися й аплодувати.
Ну, а спірний гол, прибраний прапорець Санчеса, аура страху навколо Імперії Зла і вся ця теорія змови остаточно перевела виступ збірної у Мексиці в розряд легендарних. Навіть сьогодні його згадують – у тому числі й Кулеманс, який зізнається, що "не був певен щодо правильного положення".
Само собою, Яне, весь світ теж не впевнений і ніколи не буде!
Єдине, в чому сумніву нема, команда Валерія Лобановського мала вдосталь часу, аби забити більше, проте Бельгія виявилася підготовленішою, що згодом довела також і Іспанії. Без перебільшення, Гі Тіс був Дієго Марадоною того Мундіалю серед тренерів.