Дивився фільм для дорослих з Лобановським та конфліктував із Суркісами. Історії життя легендарного Валентина Щербачова
Валентин Щербачов – це не просто ім'я в історії української спортивної журналістики – це ціла епоха. За своє життя Щербачов став автором восьми книг, засновував "Національний реєстр рекордів України", а також був майстром спорту з веслування та неймовірним авантюристом.
1 березня легендарний журналіст святкує свій 79-й день народження. Він працював на легендарних спортивних подіях, прокоментував сотні знакових матчів київського Динамо, на власні очі бачив найбільші тріумфи та найболючіші поразки українського спорту. Товаришував з Лобановським, продовжує – з Блохіним.
Напередодні дня народження Валентина Щербачова ми зустрілися з іменинником, щоб згадати про його славетну кар'єру:
- Як уперше зустрівся з Валерієм Лобановським
- Як розповів на весь Радянський Союз про трагедію в Чорнобилі в 1986 році
- Про те, як допомагає ветеранам війни в реабілітації після втрати кінцівок
- Яким було Динамо 1986-го та як їм вдалося виграти Кубок володарів кубків
- Ким був перший президент Динамо Віктор Безверхій
- Як брати Суркіси стали власниками головного клубу країни
Та багато іншого...
Лобановський був занадто професіоналом
Треба було зробити для програми "Врємя" сюжет про Динамо. На Лобановського та команду дали більше плівки ніж зазвичай, не 30 метрів, а 60, хвилини на 3-4 підзняти гравців та інтерв’ю. Почали з Валерієм Васильовичем записувати, а він мені: "Та ти там сам напишеш щось, ось Базилевич підійди до нього". Я йому відповів, хто я такий та й це ж для глядачів цікаво буде. Сюжету не вийшло. Наступного дня дзвонить адміністратор клубу Чубаров, я їду і знімаємо, як треба. Після цього було розуміння, що і він професійно ставиться до своєї роботи і я.
Щоб усвідомити ставлення Лобановського до футболу. Були матчі єврокубків і граємо з Утрехтом. Приїхали в Нідерланди і ввечері відразу тренування. А там база така, 8 полів. Ми завжди з ним бігали, я питаю в нього "А якби нам такі поля?". Він мені відповів: "Я стою на тому, щоб кожен клуб мав таку базу і дитячі команди, саме клуб. Як професіонал я беру те, що мені дитячі тренери підготували. У мене немає учнів, я працюю з дорослими футболістами і перевчати їх не маю наміру". Був цілий ряд факторів, щоб потрапити до складу Динамо, від різних аналізів до перевірки функціоналу гравця.
Так от, завтра гра, а Лобановський нікому не сказав, хто вийде в старті. Відбулося передматчеве тренування за кілька годин до поєдинку і він оголосив основу і запасних. Я у нього запитав, як же визначається, хто гратиме. А він мені сказав: "Бачиш, сьогодні Баль не буде грати, чому? Я дивлюсь, що зазвичай оптимістичний і активний Баль не в настрої. Лікарі кажуть, що може шлунок, але ж він ніколи не поскаржиться". Дійсно дивлюся, а Баль сьогодні сам не свій.
Звичайно в роботі Валерія Васильовича була присутня впертість і інколи його професійність була надлишковою. Як ми знаємо, головною підтримкою Динамо в той час був Володимир Щербицький (член ЦК КПУ з 1956 по 1990 роки), то Лобановський користуючись цим, кого потрібно собі забирав. Інколи лідерів команд-суперниць переманював і вони сиділи на лаві для запасних, гравці пропадали.
Валерій Лобановський не хотів приймати запитання і відповідати журналістам, якщо люди підходили до роботи непрофесійно. В останні роки його життя у нього вже був діабет, псоріаз, хвора людина і коли колеги ставлять тупі запитання, то в нього починало боліти, фізично. Він вставав і йшов, люди обурювалися, але ж ніхто не думав тоді про це. Зате, коли він бачив, що сідала аудиторія і хотіла послухати гуру, то він уже так розповідав і крилатими фразами і багатослів'ям.
Ми були в багатьох містах закордоном і в Барселоні, і в Мадриді, і в Манчестері, там тренери не просто руку стискали, а відчували мандраж біля Валерія Васильовича. Він жив футболом. Мені Світлана, донька його, казала: "Якщо стояло питання влітку поїхати у відпустку з сім’єю або справи футбольні, то батько чхав на нас з мамою і займався тільки цим".
Динамо Київ-1986 було...
От зараз звичайно є розумні хлопці, але та команда… Там були всі читаючі, з усіма можна було говорити на будь-які теми, всім цікавились. Було заведено, що кудись приїжджали, то ходили на екскурсії. У Базилевича перша дружина була актриса і на виїздах команда в театр ходила. Таке ставлення було: читай, вчися, розвивайся. Хлопці не просто поважали Лобановського… Я бачив, як до нього в підтрибунному приміщенні, в тренерській кімнаті, хлопці заходять на співбесіду і під пахвами вже все мокре, ще й нічого не говорять після нього.
Як дивилися з Лобановським фільми для дорослих перед фіналом КВК-1986
Перш за все – це Чорнобиль. У Лобановського було своє ставлення, людина з "совка". Прилетіли в Париж і кореспондент Олег Максименко приніс мені газету. Я вже знав, бо в мене друг працював на станції інженером, дзвонив дружині, щоб не випускала на Оболоні пацанів з м’ячем, двоє синів.
Команда приїхала з Москви, а я то з Києва був. Дозиметр перевірив кросівки, штани, пронесло. Побачив у газеті французькій карту із радіаційним забрудненням, там половина України накрита. Показав Лобановському, а він мені "Кому ти віриш?". А як же не вірити.
Ну приїхали в Ліон, перекусили і тренування на стадіоні. Ну і мені каже Валерій Васильович: "Побігай з Блохіним". А в нього пошкодження було, пропускав ігрове тренування. Ну ми бігаємо, а за нами дівчатка, радійні, з мікрофоном. Але все одно, хто тут що скажеш.
А на місці зв’язку не було, росіяни тоді обірвали сигнал. Увесь світ дзвонить, а туди або звідти отримати відповідь неможливо. Я навіть у редакцію не можу набрати, подивився газети, може репортаж записати, людям розповісти, нічого…
Два дні, там тренування, екскурсії, хлопці починали нервувати. І Лобановський страшенно переживав, такий фінал, Атлетико... Зараз уже можна розповідати цю історію. Він вирішив виїхати в день матчу зранку в Ліон, у центр. Ми жили на околицях міста. Сіли в таксі, поїхали. Гуляємо, а тут натовп уболівальників Атлетико, тисяч десять. А нам що? Одразу ж помітять його.
Забігли в кінотеатр якийсь, сіли швидко, нічого не розуміючи. Пустий зал, був і тут звернув увагу і кажу: "Васильович, так це ж жорстке порно". А з вулиці шум доноситься, іспанці з прапорами скандують щось. "Сидіти!", – сказав Лобановський. Хвилин 40 "насолоджувалися". Погуляли після цього, він розрядився.
Розповів усьому Союзу про трагедію в Чорнобилі
Мені ж треба було розповісти. Репортаж був о 23:00 за московським часом, я знав, що всі будуть дивитися. Включення розпочалося хвилин за 5 до матчу і я почав. Текст був приблизно таким: "У світі ще не було прецеденту, щоб клуб виходив на європейській арені на грандіозний фінал за такої трагедії, яка відбулася в Україні". Розповів про ці карти, як радіація накрила і це все. Мені у вухо там щось кричали, але йшов прямий етер, я ж не міг його послати.
Почався цей матч і якщо в першому таймі ще Атлетико показувало щось, то другий вже без шансів був за Динамо (матч завершився з рахунком 3:0, – прим.). Дійсно, команда 86 року мала психологію переможців. Вони бачили, що Лобановський їх правильно веде і усі хотіли лише перемоги.
Щодо покарання за слова про Чорнобиль, то треба розуміти, що я в принципі був невиїзним за те, що називав українських спортсменів українськими. У 1986-му мене мали відправляти в Мексику на чемпіонат світу-1986. Лобановський мене питав "Ну ти їдеш?". Ну я йому і відповів: "Сказав – одержав". Викликали в Москву під картинку і я побачив більше матчів ЧС, ніж ті, хто працювали з Мехіко.
Перший президент Динамо Віктор Безверхій був занадто скромною людиною
Лобановський прийшов до свого, що клуб має бути не державною власністю, але не він же обирав президентів. Безверхій порядна людина, потрапив у такі обставини. Він з комсомолу, а тоді ж була перебудова, плюралізм поширювався. Аналогів не було, Безверхій прийшов і клуб почав працювати інакше ніж команди "совкові". На це дивилися, але коли почалися дев’яності, то такий ласий шматочок не залишився без уваги.
Прийшли брати Суркіси, я тоді чітко казав у етері, що їм потрібно "кришувати" свій бізнес і виходити в політику за рахунок такого популярного клубу. Тут свою роль зіграв Медведчук, як досвідчений юрист. Він тоді Безверхому і клубу сказав, що вони банкрути, що база розвалюється. Звичайно ж база стояла, на ній досягалися якісь результати та й банкрутами клуб тоді не був. Ну вони так зробили і поставили питання або через суд, або іншими методами. Ну йому довелося поступитися місцем і він лишився за бортом.
Я був тоді президентом Асоціації спортивних журналістів і дивлюсь, що одному журналісту заборонили коментувати, іншому відмовили. Ми з ним поговорили і почалися з журналістами зустрічі, де обговорювалися всі проблеми. Це було при Безверхому, потім футболіст без відома керівництва клубу не мав права давати інтерв’ю. Він загалом був з такої когорти людей, доволі скромних, а це ж не віталося в ті часи. Тихо він відійшов від справ і ще потім щось намагався у бізнесі.
Славнозвісні шуби та інші протиріччя з братами Суркісами
Я з Лопесом Ньєто (суддя, якому керівництво Динамо пропонувало хабар перед матчем Ліги чемпіонів з Панатінаїкосом) зустрічався на чемпіонаті світу з футзалу в Іспанії. Розповідає мені: "Я був здивований. З літака, важка дорога, нам хочеться в готель, у душ, а тут нас тягнуть на якийсь склад. Приносять ці шуби, а я їм кажу, що в нас тепло. Крім того, ще й гроші, про що я і написав".
Тоді ж усі знали, що якщо відкрито вибачитись, написати, що покарали винного, то будете грати. Якщо ж сперечатися, то будь ласка, покиньте єврокубки. Динамо ж тоді дискваліфікували, а потім уже написали листи, експрезидент України Кравчук у цьому брав участь і їх повернули.
Я в етері сказав, давайте будемо патріотами, завинили, перепросили і все, вихід є. Таке почалося, що писали листи на президента Леоніда Кучму, що я не патріот. Ну хто я такий для президента? Тоді їх людина стала віцепрезидентом Телерадіокомпанії, Першого національного.
Пам’ятаю тоді Буряк і Сабо були два наставники збірної України і Леоніда визнали найкращим тренером року. Ми робимо новорічну програму, а я підготував нарис, хвилин на вісім, про Буряка, його родину. Ну і ця людина, яку посадили Суркіси, пише, що Щербачов має вибачитись в етері, що спаплюжив ім’я Сабо. Я відмовився і мене відсторонили на місяць.
Потім написали колективного листа, що я не патріот, президент Асоціації спортивних журналістів руйнує український футбол. Ну і дали журналістам підписати, з погрозами, що не поїдеш з Динамо на виїзд, не отримаєш 100 доларів добових. Ну матьорі хлопці не підписали, я знаю, хто підписав. Тоді були молодими пацанами, зараз уже журналісти, але я їх не звинувачую.
На цьому певний час історія припинилася, так деякі матчі не можна було коментувати. До мене підходив президент Першого національного Зіновій Кулик і каже: "Ну що ти їх зачіпаєш, Григорій ось з президентом сидить". Я йому відповів: "Ти ж міністр, ти мене маєш захищати, а президенту потрібно пояснити поруч з ким він сидить, якщо він не знає".
А я тоді розповів про будівництво бази Динамо в Конча-Заспі. Хтось з керівництва заявив, що все робиться за гроші власників клубу. Президентом федерації футболу був Валерій Пустовойтенко і він мені дав ксерокопію постанови кабінету міністрів України про виділення 18 млн доларів на будівництво спортивного об'єкта в Конча-Заспі. Навіщо ж країну принижувати.
Я відчував, що невдоволені тим, що критикую, але ж попереджав, що не буду мовчати. Мене хотіли відправити в Лондон на чемпіонат Європи з футболу, права на трансляцію якого вже продали іншій компанії. Хотіли відправити без роботи в Англію просто, щоб закрив рота. Я відмовився.
Колегам по цеху варто заглиблюватися в спорт
Дехто з нинішніх колег є непоганими професіоналами. Просто не вистачає сьогодні по людські вживатися в спорт. Якщо про футбол говорити, то потрібно бути з командою, спілкуватися з гравцями. Якщо про інші види, то я на собі пробував, щоб коментувати, потрібно відчувати цей спорт.
Сергій Савелій, наприклад, був філологом і дуже творчою людиною, вірші складав. Тоді ця робота сприймалася ніби навічно. Я всім казав, хлопці цю вивіску коментатора, хто вам повісив. І потім це телебачення, тебе швидко забудуть. Я колись Олегу Блохіну говорив, ось запитай у 8-річного гравця академії Динамо, дитина не скаже, хто такий Блохін.
Коли почалися гоніння на Сергія Дерепу, він теж проти Динамо щось сказав, я йому запропонував робити нейтральні передачі для ТРК Київ. Де беруть і де дивляться. Навіщо мені Перший національний, якщо спортивну програму ставлять на першу годину ночі. Хто їх там дивиться. Не даремно я казав, що Мельникова 42 – кладовище телебачення. Побудовано на кладовищі і так воно й вийшло.
У 2004 році потрібно було їхати на Олімпійські ігри і ми поїхали бригадою. Бачу, що хлопці хочуть сісти в спекотних Атенах в інформаційному центрі у кабінку і під картинку працювати, ще й дешеве пиво продається поруч. А у мене був вихідний день, їду на канал, де проводитимуться змагання з веслування. Мене питають: "Ти що купатися будеш?" Потрібно ж знати, яка вода.
Так само з парусним спортом, я їхав на затоку, щоб поспілкуватися з хлопцями. Мені знову: "Купатися?". Я їм уже відповів: "Ви купалися в тій затоці брудній? Я поїхав, щоб знати, що це таке". Якщо ви взяли двох операторів і редакторів, то робіть щоденники прям з арен, але сиділи з кабінок коментували.
Була така історія ще. Солт-Лейк-Сіті, гірськолижний спорт і я на підстраховці. І от коментатор каже, що з незрозумілих причин затримується старт змагань. Я йому пояснюю, що старт відклали, щоб поставити ще один ряд сіток, тому що тут на першому ж віражі крижаний трамплін і виграє найсміливіший, а багато, хто злетить, тому і затримується, бо треба тут закріпити.
Починається репортаж: "З незрозумілих причин затримується старт". Тебе ж будуть поважати всі в гірськолижному спорті. Тому досі йде така хвиля, що коментатори ніякі. У футболі також важко, бо треба хвалити президентів, треба спонсорів згадувати. Потрібно бути з командою не лише на пресконференціях, спілкуватися з футболістами.
Як організував малі Олімпійські ігри в Гімалаях
Про мою першу експедицію в Гімалаї. Мені подзвонили з Верховної ради і попросили поїхати, тому що там представник пресслужби був не зовсім спортивний. Це була гора моторошніша за Еверест – Дхаулагірі, вона страшна, вона реве. Провівши двічі людей я зрозумів, що у нас, у пересічних людей, грошей на такий туризм немає. Я там уже подружився з непальцями деякими. З того часу я працюю пів року або книга вийшла або ще щось, купив квитки, друзів збираю і туди. 48 експедицій, кожна з яких це своя історія. На льодовику в футбол грали, навіть малі Олімпійські ігри проводили: штовхання ядра, стрибки в довжину…
Після 2014 року, коли почалася війна, в мене виник проєкт. Під Маріуполем град знищив дах спортивної зали. Добре, що там не було дітей. Розповідав там малюкам про Гімалаї, а вони мені про те, що їм гори не світять, як знали... Ну і на 19-й рік ми зібрали п’ять дітей з Луганщини, з окупованих територій, здружилися і провели збір у Покровську. Грошей не було, взялися за це кіношники, документалісти. Гір же немає, на териконах ганяли, готувалися. Двоє дівчат було і троє хлопчиків, пішли в Карпати восени 2019 року. Карпати – кращі за Гімалаї!
У Гімалаях я знаю всі треки, з нами хочуть ходити британці, німці, американці і от зараз пишуть, але я відповідаю, що не можу і не хочу, я потрібен в Україні. От зараз хлопців (ветеранів, – прим.) цим мотивую. Звичайно в Гімалаї ні, але у Карпатах дві групи вже були. Це вже фініш нашої підготовки.
От зараз група, є Тарас Карпенко, позивний "Сазан", він у мене енерджайзер такий. Ми вже зробили рекорди, тут на Оболоні зібрали 120 риболовів учасників бойових дій. Наловили тут. Була і юшка і рекорди видавали. Потім 150 родин учасників бойових дій, які проходять лікування або реабілітацію провели гонки на базі крейсерського яхт-клубу на Осокорках.
Рвався воювати у 2022 році, а тепер допомагає в реабілітації ветеранам
Я вважаю, що треба думати про молодь, а таким як я, у формі, нормальним можна воювати. Є ще військові пенсіонери, я ним не є, хоча в армії був, три з половиною роки десанту, там все пройшов.
Я прийшов у лютому 2022-го, а мені кажуть: "Ні, ні, ні, нас з роботи виженуть". Я підійшов до хлопця, якого витягував ще у 2015 році з-під Маріуполя, а він мені запропонував кликати хлопців, ветеранів війни, на футбольний майданчик. У госпіталь приходиш, футболочку принесеш, книгу рекордів. Так і формувалася команда, перші п’ять, потім ще. Звичайно важко з ними, ганяю їх.
Люди кричать, що немає фахівців, але я бачу по хлопцях, що є й електрики, водії, сантехніки. У них протез і вони працюють продуктивніше за повністю здорових людей. Звичайно їм потрібна наша допомога.
Я пропонував послати в США хоча б сотню чоловіків-психологів, тому що мені військові розповідають: "Сідає дівчинка, спілкується, але мені не заходить". А ми ходимо, ходимо, а я йому кажу "Побігли". На велосипед посадили, на Труханів острів пробіглися, фізична активність допомагає. Ну і ще беру з собою флешку, увімкнув її, показав Гімалаї, де ми в футбол грали в Антарктиді – це відволікає їх увагу.
Майбутня книга буде про історію українського телебачення
У мене накрилася книжка Хрещатик 26 і я все ж таки її буду писати, в новому варіанті. Зламався ноутбук, перевстановив Windows і видалилися всі файли. Тепер через повномасштабне вторгнення я перепишу з новим баченням. Це буде повна історія телебачення українського за 50 років, про всіх президентів, що вони робили "хороше", про великих спортсменів.
Ну і хочеться ще відбити маєток Ківалова. З 2014 року кажу, що гинуть найкращі, у них залишаються діти, потрібно зібрати цих діточок і зробити спортивно-гуманітарний інтернат. База, майданчики, все безкоштовно. Треба виховувати майбутнє покоління.
Через проблеми зі здоров’ям уже не політаю з парашутом, але бажання є. Хочеться ще в небо піднятися. Я ж освоїв цей літачок спортивний Як-52, але до ліцензії не дійшла справа.
Зараз я найбільше переживаю, щоб у майбутнього покоління було хороше життя.
