Кіпрський Олег Блохін з Омонії: історія володаря "Золотого бутса" Сотіріса Каяфаса
Славетний динамівець і найзнаменитіший кіпріот Сотіріс Каяфас своїх найгучніших визнань досягли синхронно
Нікосійська Омонія, наступний суперник київського Динамо в Лізі конференцій, за кількістю національних чемпіонських і кубкових титулів відстає від земляків із АПОЕЛ. Натомість зелено-білі можуть похвалитися вищою "ефективністю" (адже їхній клуб, створений на 22 роки пізніше за конкурента, відповідно, й провів у вищому ешелоні на 15 сезонів менше). А козир, який узагалі не б'ється – присутність в історії "зелено-білих" Сотіріса Каяфаса, такого собі кіпрського Олега Блохіна.
Динамівець удостоєний звання найкращого футболіста України ХХ сторіччя за версією УЄФА (там у 2004-му, святкуючи піввіковий ювілей, визначили лауреатів у всіх підзвітних країнах). А серед острів'ян ці лаври здобув саме бомбардир Омонії, рекордсмен елітного дивізіону за гольовим доробком і ще кількома снайперськими показниками, єдиний кіпріот, відзначений офіційною міжнародною нагородою.
Мова – про "Золотий бутс" сезону-1975/76, за підсумками якого Каяфас, забивши в чемпіонаті 39 м'ячів, випередив аргентинського форварда французького Реймса Карлоса Б'янкі (знаного в майбутньому тренера, котрий тоді відзначився 34 рази) та швейцарця Петера Різі з Цюриха (33).
– Нагородження пройшло в Парижі, я був головним героєм урочистостей, які транслювалися понад 20 каналами з усієї Європи, – згадував Сотіріс. – Навіть трохи розгубився, бо не звик до таких заходів. Зосередитися вдалося тільки тоді, коли настав момент моєї промови. Говорив не про футбол. А про те, що я – біженець, що в мене відібрали дім, відібрали землю, а самого намагалися заарештувати й мало не вбили. Це була нагода донести світові правду про події на моїй Батьківщині...
Каяфас родом із селища Міа Мілія, що залишилося на окупованій частині Кіпру після турецького вторгнення 1974-го, яке зробило вигнанцями 200 тисяч людей. Полишивши цегельний завод і 27 акрів поля, майбутня зірка з родиною подалися аж до Південної Африки. Щоб за рік повернутися вже по інший бік демаркаційної лінії.
З'явившись у юнацькій команді Омонії, Каяфас нажив реноме розумного гравця, котрий добре "читає" гру, відчуває позицію, міцно стоїть на ногах, володіє відмінним ударом з обох ніг і прекрасно почувається в повітряній боротьбі. З усім цим арсеналом його й відрядили на місце... центрального захисника.
– Уже не пам'ятаю, хто саме подав ідею спробувати мене в атаці, – розповідав бомбардир. – То був сезон-1967/68, із жорсткою фінішною боротьбою за титул із нікосійським Олімпіакосом. У підсумку ми набрали однакову кількість очок, але суперник здобув титул за рахунок кращої різниці голів. Навіть мої зусилля в останніх турах не допомогли...
Зусилля – це 11 м'ячів у чотирьох матчах! Дев'ятий номер відтоді був закріплений за Каяфасом на понад півтора десятиліття, й цей період ознаменувався низкою яскравих тріумфів як для самого гравця, так і для його клубу.
Іще одна паралель із Блохіним: європейське визнання наздогнало лідера атак Омонії саме тоді, коли свій найгучніший міжнародний тріумф відсвяткував і наш Олег. Ось тільки "Золотий м'яч" присуджували наприкінці календарного року, а дорогоцінний "Бутс" видавали по завершенні року спортивного, що в більшості країн Старого Світу тривав з осені до кінця весни-початку літа.
Золотий м’яч-1986 міг завоювати Заваров, а Бєланова у Франс Футболі переплутали з Блохіним
Отже, свої досягнення вони штампували в одну епоху. Впродовж тривалої та яскравої кар'єри в складі нікосійського гранда (1967-1984) Каяфас вісім разів ставав найвлучнішим стрільцем кіпрської першості (із 1979-го до 1982-го – поспіль), назагал провівши 261 гол (разом із Кубком і Суперкубком – 321). Найрезультативнішим його турніром став чемпіонат-1976/77 (44 влучні удари).
Деякі з цих цифр цілком співставні з досягненнями Блохіна. "Усього" п'ять стрілецьких титулів, зате здобуті в чемпіонаті Союзу, де конкуренція також була "трішечки" вищою, ніж на Кіпрі. Тож Олегові близько 260 голів у внутрішніх змаганнях (де Суперкубок запровадили тільки у 1980-х і проводили нерегулярно), п'ять перемог у кубкових розіграшах (у Каяфаса – шість) і сім чемпіонств (проти 11) можна вважати досягненнями більш високого "гатунку".
Але щодо міжнародної арени – тут гра в одні ворота. Сотірісу з його бомбардирським талантом народитися б, скажімо, десь у латинській Європі!.. Та Батьківщину не вибирають, а клуби Кіпру й національна збірна тоді були якщо й не хлопчиками для биття, то постачальниками очок – точно. Й кожний забитий ними м'яч сприймався за справжнє свято.
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
Звідси й такі скромні показники Каяфаса: всього 2 голи у 17 поєдинках за збірну, всього 6 – у 20 єврокубкових зустрічах. Утім, ті шість влучань, по-перше, дозволили кіпріоту ввійти до чільного квартету голеадорів Кубку чемпіонів-1979/80, по-друге, склалися з "покеру" у ворота люксембурзького Діфферданжа і "дублю" в дивовижному поєдинку з грізним Аяксом. Мало хто з прихильників Омонії любить згадувати, що побачення цих суперників у Амстердамі залишилося за господарями з астрономічними 10:0. Зате перемога над майбутнім півфіналістом у матчі-відповіді (4:0), вочевидь, залишається в історії континентальних клубних змагань однією з найсенсаційніших сенсацій.
– Нам було соромно навіть не за підсумок першої гри, – згадував Каяфас. – А за те, що до тремтіння злякалися імені суперника, так і не прийшовши до тями за 90 хвилин. У Нікосії все було інакше. Заповнені трибуни гнали нас уперед, вимагали реваншу. Коли рахунок став 3:0, я побачив у очах голландців подив: "Хіба це ті, кого ми вдома розтрощили 10:0?.." Потім розповідали, що дехто з репортерів, передаючи новину в свої редакції, мав уточнювати: так, дійсно, саме Омонія виграла в Аякса 4:0, а не навпаки. То був дійсно неймовірний вечір!
Керівництво клубу виявило небачену щедрість: 300 фунтів призових на команду, тоді як будь-яка інша перемога "оцінювалася" двома фунтами на гравця. Напівпрофесіонали, вони працювали в крамницях, на підприємствах чи в офісах. Тренувалися тричі на тиждень, а щонеділі виходили на офіційний матч, на жорсткі, майже без трави, поля.
Каяфас успадкував від батька магазин будматеріалів. Саме основна професія змусила відхилити пропозиції клубів з континенту. Наполегливо кликали до Афін боси АЕКа, після того, як Омонія дебютувала в... першості Греції. Був такий період, коли хунта чорних полковників спробувала імплементувати чемпіонів Кіпру в турніри Еллади. Ідея в підсумку провалилася, разом із диктатурою.
– Нас не дуже лагідно зустрічали на грецьких стадіонах, – каже Каяфас. – Омонія завжди асоціювалася з лівими. Через це нас освистували тамтешні трибуни, а судді відверто "вбивали", немовби зводили рахунки...
Власне, 1948 року новостворений нинішній суперник Динамо й був укомплектований кількома гравцями, відрахованими з місцевих клубів через відмову підписати засудження грецьких лівих, однієї зі сторін громадянської війни в Греції. Ця ідентичність прикипіла до команди, яку вважають саме представником пролетаріату. Подейкують, що в Омонії – найбільша підтримка вболівальників на острові, понад 40%. І, до речі, одне з фанатських угруповань носить ім'я Сотіріса Каяфаса.
...Паралелей для завершення розповіді про "кіпрського Блохіна" підшукати не вдалося. Допомогло протиставлення. Олегові Володимировичу, батькові трьох доньок, довелося передавати славу спадкоємцям із підопічних гравців. Каяфасу з цим пощастило більше. Його син Костас, котрий також практично всю кар'єру провів у Омонії, посідає другу позицію в історичному реєстрі гвардійців клубу (498 матчів у сезонах 1991-2009; почав би бодай на рік раніше, цілком можливо, зіграв би проти Блохіна, котрий завершував активні виступи в Арісі з Лімасола, теж, до речі, зелено-білих кольорів). Футбольну стежину обрали також його онуки – Александрос і двоє Сотірісів.
– Сподіваюся, мій "Золотий бутс" мотивуватиме їх, – посміхається Каяфас-найстарший. – У будь-який момент хлопці можуть потримати нагороду в руках. Зрештою, не така вже дрібниця – відчувати, що твій дідусь в одному списку з найяскравішими зірками світового футболу...
