Фатальне кохання за Залізною завісою: як Угорщина стратила свого найсильнішого захисника
Збірна України 5 жовтня зіграє проти Угорщини у Лізі націй.
Нині відносини між нашими країнами не найкращі, та попри все нас пов'язує величезний пласт історії – минуле за Залізною завісою.
На відміну від західних європейців, угорці на своїй шкурі знають, що таке закриті кордони, дефіцити, репресії.
Вони бачили, як комуністи ламали людські долі помахом руки.
Долі, як от у футболіста Шандора Сюча та співачки Ержі Ковач...
***
Влітку 1948 року Уйпешт звично готувався до сезону на озері Балатон.
Гарні умови, бо як інакше? Одна з найсильніших команд країни, а отже, і всієї Європи. Угорський футбол тієї пори був феноменом, який вартує багатьох книг.
І так збіглося, що на Балатон з туром якраз приїхав визнаний піаніст Ласло Болож.
Палкий фанат футболу, він негайно покликав команду до себе – мовляв, потанцюємо, поспіваємо, я ж ваш відданий уболівальник. Як було відмовити? Та й навіщо?
А Болож мав молоду дружину Ержі...
Там-от вони й зустрілися.
Він – зірка національної збірної із купою трофеїв та світовим визнанням. Вона – маловідома співачка з нечастим джазовим вокалом. Йому – 29, їй – 21. Обоє нещасливі в шлюбі, хоча він і мав двох дітей.
Вже того вечора усі помітили хімію, крім Боложа, якому було все одно.
"Після того, як ми повернулися додому з Хевіза, мій телефон раптово задзвонив. Це був він. Він хотів зустрітися зі мною, і я прийняла запрошення", – розповідала Ержі через 50 років.
А ще – як вже наступного дня зібрала речі й зняла квартиру в центрі Будапешта.
Шандор оплачував рахунки і навідувався чи не щодня, тільки з сім'ї йти не поспішав – і совість мучила, і страх перед владою. Вони ж серйозно порушували "соціалістичну мораль", проголошену на плакатах. І чим більше людей знало про роман, тим тоншою ставала крига під ногами.
***
"Це було схоже на перегони коней проти автівок. Вони були найкращою командою, яку я коли-небудь бачив. Вони змусили нас переосмислити все, що ми знали про гру", – зізнавався нападник збірної Англії Том Фінні.
Та Угорщина знищила родоначальників футболу двічі – 6:3 на "Вемблі" та 7:1 вдома.
На Заході їх називали "Могутніми мадярами", а вдома "Золотою командою". Вдумайтеся лише – 32 матчі поспіль без поразок!
Пушкаш, Кочіш, Божик, Цибор, Хідегкуті переписували історію, і Шандор Сюч неодмінно був би поруч, якби не той роман.
"Саньї Сюч – втілення кліщів. Коли він у формі, немає нападника, який би зміг його позбутися. Він блискуче грає головою, його техніка підкатів чудова", – нахвалював захисника тренер збірної Тібор Галлович.
А от форварди плювалися – Сюч був жорстким аж до грубості, а всі спроби посунути його закінчувалися в кюветі. Силу мав богатирську, і дуже нею пишався:
"Моє тіло м'язисте і змушує слабших гравців відскакувати. Звичайно, з таким тілом не можна грати в жіночий футбол".
Тафгай, коротше.
І хоча з Уйпештом Сюч штампував титули, він також бачив, як місцева зірка та срібний призер ЧС-1938 Дьюла Женгеллер рвонув через кордон у 1947-му, отримавши пропозицію з Роми.
Ще більша легенда Дьєрдь Шароші із Ференцвароша у 1948-му закінчив кар'єру – і теж чкурнув до Італії, аби тренувати Барі.
А що вже казати за Ласло Кубалу – веселуна й гультяя, чиїм найбільшим "жартом" стала втеча через австрійський кордон у формі радянського солдата? Він зрештою оселився у Барселоні, отримав там паспорт.
Ясно, чому.
Футболісти в Угорщині не бідували, але їхні заробітки не йшли ні в яке порівняння з тими, що на Заході. Та й Партія над головою не нависала дамокловим мечем.
***
"Від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці, через весь континент була опущена Залізна завіса. По той бік завіси опинилися всі столиці стародавніх держав – Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія", – оголосив Вінстон Черчіль у Фултонській промові в 1946-му.
Хоча, треба визнати, Угорщина пручалася.
У 1945-му, коли радянські війська тільки-но вибили нацистів, мадяри провели демократичні вибори і сформували коаліційний уряд, який робив ставку на приватну власність.
Лише з часом за допомогою Кремля місцеві комуністи знищили усіх. Як казав їхній лідер Матяш Ракоші: "Ми відкусували їх, як шматочки салямі".
Ну, і коли процес завершили у 1949-му, то реорганізували і спорт.
У комунізмі за футбол не платять, правильно? Отак-от Кішпешт Пушкаша став Гонведом – клубом угорської армії, а гравці отримали військові звання, табельну зброю, офіцерські оклади.
Так само Уйпешт, де грав Сюч, став клубом угорської поліції.
А що ж це за поліцейський, що порушує норми моралі!?
"Звісно, наш роман скоро став надбанням громадськості. Саньї викликало начальство і наказало розірвати стосунки, інакше його відправлять до табору, звідки він не вийде.
За мною їхні агенти стежили постійно. Біля кожних воріт стояли. Ми зазнавали переслідувань, які зараз уявити неможливо. Але попри все ми кохали одне одного", – розповідала Ержі.
Ну, але скільки так протримаєшся? І яке майбутнє? Розлучення їм не дозволяли, а тут ще й Сючу передали, що Мілан обіцяє його підписати, як тільки він перетне кордон...
Найстрашніший спогад Ержі: "Весною 1951-го ми вирішили, що настав час тікати".
***
"Усе, що мені потрібно – це дорога і ти поруч. Ми просто їхатимемо вперед, залишаючи минуле позаду, наче порожні декорації", – обіцяв Френсіс Скотт Фіцджеральд.
От тільки Залізна завіса – не порожня декорація.
Спершу слід було знайти контрабандиста, і Ержі ніби надибала одного – його нарадив музикант з її групи. Такий собі Йожеф Ковач попросив за послуги пів кілограма золота авансом і ще 5000 доларів після перетину кордону.
Це було так по-дилетантські, що не могло скінчитися добром. Ержі пригадувала, що "контрабандист не мав чіткого бачення", а коли у неї зламалася машина, відправив її до друга, який "задавав багато питань щодо поїздки".
Ба більше, Ковач чомусь попросив Сюча взяти з собою табельну зброю, якою той ніколи не користувався.
Агент Управління державної безпеки (ÁVH) настільки не парився, що періодично мигав фарами чорним авто, які трималися трохи позаду. Коли ж його запитували, то бубнів щось про "перевіряю справність".
І звісно, ні до якої Австрії він їх не повіз, а крутився навколо Залаерсега...
"Чим далі ми їхали, тим більше я боялася. А Саньї заспокоював: "Я футболіст, мене всі люблять, нічого не трапиться", – розповідала Ержі.
Свята наївність!
Їх оточили раптово у момент, коли Ковач попросив Сюча дістати пістолет "про всяк випадок". Далі – наручники, арешт, допит з побоями.
Звідки було Шандору знати, що Ракоші набридли регулярні втечі найкращих футболістів, і він вирішив покарати одного, аби назавжди залякати решту?
***
"Жертва таємного суду ніколи не знає, у чому саме її звинувачують, але вирок уже винесено", – Франц Кафка добре відчував світ, що насувався.
Сюча не збиралися судити – його мали показово знищити.
Не просто втеча через кордон, але втеча через кордон з використанням зброї! Чуєте, суддя!?
Процес був повністю засекречений, на вулиці ніхто й гадки не мав. Прокурор попросив страту через повішення на підставі нібито таємного закону, який ніколи й ніде не оприлюднювався. Почувши таке, у побитого Шандора остаточно здали нерви.
"У гніві він перевернув стіл на суддів. Думаю, в той момент його доля вирішилася остаточно", – пригадував колега по Уйпешту Паль Вархіді.
Останньою надією Сюча була записка, яку він передав Пушкашу та Божику, з якими дружив у збірній: "Я приречений на смерть, врятуйте мене! Саньї Сюч".
Захисник Уйпешта знав, що Пушкаша дуже любив всесильний Міністр національної оборони Міхай Фаркаш, який іноді міг відмінити рішення самого Ракоші.
Втім, не цього разу.
Друзі просили щиро, оббивали пороги щодня, проте без толку. 19 травня Сюча засудили до повішення, а 26 травня рішення підтвердила апеляція.
Почувши вирок, Ержі в істериці закричала: "Якщо когось і треба вішати за те, що сталося, то повісьте мене! Мене повісьте!"
Та єдиною поступкою, яку зробив суддя, стало останнє побачення в коридорі:
"Ми не могли говорити, а просто стояли та плакали. Зрештою, з великими труднощами, я зібралася з силами, і просила його благати про помилування. А він відповів: "Вони хочуть мене вбити, і вони це зроблять. А якщо я не можу бути з тобою, то життя для мене все одно нічого не варте".
Неможливе видовище.
Сюча стратили зранку 4 травня 1951-го. Перед стратою він тримав фотокартку своїх дітей і просив бога змилуватися над собою і ними.
***
"Світ ламає всіх, і багато хто стає після цього ще міцнішим на зламах. Зате тих, хто не ламається, він убиває", – який же правий був Ернест Гемінгвей.
А Ержі, тим часом, поїхала в тюрму на три роки.
Пізніше – мурувала автозавод, де потім виробляли деталі до наших улюблених Ікарусів. Лише через деякий час знайшовся ресторан, який погодився взяти її адміністраторкою.
До музики повернулася аж після придушеної революції 1956-го, коли народ пішов на вірну смерть, аби лишень позбутися ненависного Ракоші.
І позбувся ж!
Новий режим був м'якішим, хоча це все ще був режим.
Саме під час революції Пушкаш, Кочіш та Цибор скористалися шансом і втекли до Іспанії, де стали суперзірками, улюбленцями покоління. Тандем Ференца з Ді Стефано – перлина історії Реала. Його рекорд за асистами лише недавно побив Мессі.
Ну, а Ержі залишилась: "Я щиро бажала померти. Саме тоді щось у мені зламалося. На мене ніби впали ті стіни".
Згодом вона ще двічі виходила заміж, проте дітей не мала.
Співала в ресторанах, кабаре, навіть на океанському лайнері. Час від часу з'являлась на радіо та ТБ.
Про Сюча Ержі відкрито заговорила лише у 1989-му, коли пухлина комунізму, що трималася на московських штиках, була видалена, і Угорщина стала вільною.
Тоді ж і Шандора реабілітували – повернули звання, трофеї. Знайшли і труну – звісно, у безіменній могилі. Тирани-бо завжди замітають сліди – і найбільше для того, аби через 80 років, коли не буде на світі ні Сюча, ні Ержі, ні Пушкаша та інших живих свідків, їхні наступники могли волати, що не все було так однозначно.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії