Збірна Палестини, за яку грали євреї: забута історія довоєнного футболу на Святій Землі
Президент Палестинської футбольної асоціації Джибріль Раджуб не отримав американської візи напередодні чемпіонату світу 2026. А раніше той Раджуб відмовився тиснути руку віцепрезиденту Ізраїльської футбольної асоціації Басіму Шейху Сулейману під час конгресу ФІФА у Ванкувері. Палестина та Ізраїль – гостра політична тема, на яку "Чемпіон" подивився з футбольної точки зору.
Під час фінального матчу Ліги чемпіонів 2026 у Будапешті вболівальники ПСЖ розгорнули на трибуні стадіону Ференца Пушкаша величезний прапор Палестини та банери Free Palestine! Що витворяли інші прихильники ПСЖ на вулицях Парижу після матчу, святкуючи перемогу, добре відомо. І там також були і палестинські прапори, і сумнозвісні банери.
Без сумніву, багато цих палестинських любителів були б сильно здивовані, якби побачили склад збірної Палестини у її першому офіційному міжнародному матчі – 16 березня 1934 року в Каїрі проти збірної Єгипту в кваліфікації чемпіонату світу 1934.
Тоді на поле каїрського стадіону British Ary Ground збірна Палестини вийшла у такому складі: воротар – Віллі Бергер; захисники – Авраам Резнік, Пінхас Фідлер; півзахисники – Залман Фрідман, Гдальягу Фукс, Йоханан Сукенік; нападники – Амнон Харлап, Пері Краус, Пауль Кастенбаум, Хаїм Райх, Авраам Нудельман. Такі собі палестинці – самі євреї.
Власне, та збірна Палестини зіграла усього п'ять матчів: по дві кваліфікаційні гри чемпіонатів світу – 1934 (проти Єгипту) та 1938 (проти Греції), і товариський матч проти Лівану у 1940 році. Потім була Друга світова війна, а після війни утворилася держава Ізраїль, чия федерація футболу стала спадкоємицею довоєнної футбольної Палестини.
Як же так сталося, що за збірну Палестини на початках грали виключно євреї?
Трохи історії
Не те, щоби хотілось пограти у "печенігів", але без мінімальної історичної довідки не обійтись – для розуміння реалій.
Сучасне утворення під назвою Держава Палестина виникло 1988 року на близькосхідній території, де понад два тисячоліття жили різні народи у складі різних держав. Ці землі у різні часи перебували під владою ханаанеян, філістимлян, євреїв (Ізраїльське царство та Іудея), ассирійців, вавилонян, персів, греків, римлян, Візантії, мамелюків, турецької Оттоманської Порти, нарешті – під орудою Британської імперії у статусі підмандатної території (після Першої світової війни).
Назва "Палестина", що сходить до давнього народу філістимлян, вперше зустрічається у давньогрецьких істориків у V сторіччі до нашої ери. А у II сторіччі нашої ери римляни назвали колишню Іудею Сирійською Палестиною, назва у різних варіантах прижилась.
Важливий момент. Євреї жили на цій території, яку вони завжди називали Ерец Ісраель (Земля Ізраїлю), десь з XIII сторіччя до нашої ери – весь час. Навіть коли їх виганяли, деяка кількість завжди залишалась, а потім вони потрохи повертались. Тобто, євреї мешкали у Палестині задовго до створення держави Ізраїль, ба навіть задовго до того, як там з'явились араби, яких на певному етапі стали вважати палестинським народом.
Звісно, це суперечить міфу про те, що, мовляв, після Другої світової війни та трагедії Голокосту добрі палестинці із жалю пустили до себе євреїв, які вижили їх з їх рідних територій, немов зозуля, і з тих пір вже майже 80 років геноцидять нещасних палестинців з ранку до ночі. Це, м'яко кажучи, трохи не так.
Для нашого сюжету, який обмежується довоєнними часами, важливе розуміння того, що у 1920-30 роки минулого сторіччя до Підмандатної Палестини (Mandatory Palestine) стабільно приїжджали євреї з різних країн світу – навіть попри супротив, який чинила єврейській імміграції британська мандатна влада. Їхали не за солодким життям: на Святій Землі чекали суворий клімат та важкий труд. Євреї тоді їхали згідно із заповіддю жити в Ерец Ісраель, тікали від антисемітизму, прагнули жити серед своїх. За 20 років мандату до Палестини приїхали 376 тисяч легальних іммігрантів та ще 65 тисяч нелегальних.
Місцеві араби, переважно – селяни та кочівники-бедуїни, були незадоволені єврейським сусідством. Серед очевидних причин: євреї важкою працею перетворювали піщані пустелі та малярійні болота на квітучі землі та будували на цих землях (які вони легально купували) нові міста та поселення й відчували себе там господарями. Це дратувало арабських сусідів. Плюс релігійні протиріччя. Тому періодично мали місце напади та погроми з боку арабів. Зокрема, у серпні 1929 року були жорстокі погроми у Єрусалимі, Хевроні, Цфаті та інших містах. До речі, тодішній муфтій Єрусалима Мухаммад Амін аль-Хусейні згодом став прихильником і союзником Гітлера та після війни був визнаний нацистським злочинцем.
Але для нас важливий саме історичний фон, на якому творилась футбольна історія Палестини. Бо нічого у нашому світі не буває само по собі, а завжди є частиною якоїсь системи та ланкою якогось процесу.
Футбол на Святій Землі
Футбол був завезений до Палестини британськими військовими під час Першої світової війни, а подальший розвиток отримав завдяки європейським єврейським іммігрантам, які мали досвід гри у своїх рідних країнах.
У 1928 році Йосеф Єкутіелі, лідер єврейської спортивної організації Всесвітня спілка Маккабі, заснував Палестинську футбольну асоціацію (ПФА).
Ще у 1925 році Єкутіелі намагався досягти вступу спілки Маккабі (створеної 1921 року) до ФІФА. Заявку відхилили, оскільки до складу ФІФА могли бути прийняті лише асоціації, що представляють держави.
Тригером для створення ПФА став візит до Палестини у червні 1928 року сера Альфреда Монда, відомого політика та бізнесмена, депутата парламенту, колишнього міністра охорони здоров'я Великої Британії.
У молодості сер Монд був професійним футболістом. Під час свого візиту він оголосив про готовність профінансувати створення національної збірної Палестини з 18 гравців, які б їздили на ігри до Англії, щоб грати там у першій лізі. Хоча раніше низка місцевих команд інколи грала показові матчі за кордоном, Монд першим запропонував створити національну збірну.
Тож вже 14 серпня 1928 року Йосеф Єкутіелі проголосив створення ПФА, до складу якої було включено як єврейські, так і арабські команди Підмандатної Палестини.
До речі, з ідеї сера Альфреда Монда нічого не вийшло: через непримиренний конфлікт між двома головними єврейськими спортивними товариствами Маккабі (історичний герой на кшталт Спартака) та Хапоель (Робітник) виникли побоювання, що під час перебування в Англії в команді не буде належної дисципліни.
Зате 6 червня 1929 року ПФА було прийнято до ФІФА, згідно з заявкою Всесвітньої спілки Маккабі. ПФА виявилась першою з 14 спортивних організацій Палестини, які здобули міжнародне визнання та потім стали хабами для єврейських спортсменів, які втікали до Палестини від зростаючого у країнах Європи антисемітизму.
Кадровий ресурс для палестинського футболу був досить непоганий: у кількох країнах Європи існували єврейські клуби, інколи – дуже якісні. Так, віденський клуб Хакоах (Сила) був чемпіоном Австрії 1925 року, капітаном тієї команди був майбутній легендарний тренер Бела Гуттман. Були єврейські футбольні клуби і на українських теренах; у чемпіонаті Польщі грала львівська Хасмонея, а у чемпіонаті Румунії – чернівецькі Маккабі та Хакоах.
У 1928-му у Палестині провели перший загальнонаціональний турнір – Кубок Палестини (переможець – Хапоель, Тель-Авів). З 1932 року під егідою Палестинської Ліги (Ліга Ерец Ісраель) стали проводити чемпіонат країни (перший переможець – команда Британської поліції, Єрусалим).
Нагадаємо, що вже у серпні 1929 року відбулись жахливі єврейські погроми в палестинських містах. Тож немає нічого дивного у тім, що ПФА, де домінували єврейські гравці та керівники, з самого початку стала систематично обмежувати участь арабів, забезпечуючи, щоб єврейські клуби становили більшість її членства. Керівництво ПФА визначило іврит як основну мову для офіційного спілкування та включило сіоністський прапор із зіркою Давида до свого логотипу. Ці дії відчужили арабські клуби, які почувалися маргіналізованими та виключеними з процесів прийняття рішень у ПФА.
ПФА хотіла відправити національну збірну на перший чемпіонат світу в Уругваї (1930), але через бойкот ФІФА з боку Англійської футбольної асоціації остання не дозволила команді Палестини поїхати на Мундіаль.
У 1934 році всі араби, які брали участь у ПФА, офіційно покинули її через брак представництва. Вони вийшли з Асоціації, щоб створити Загальну палестинську спортивну асоціацію, посилаючись на такі скарги, як відсутність представництва, нав'язування івриту та розклад ігор на п'ятницю, що суперечило арабським звичаям. Тож у грі залишились тільки євреї.
Збірна Палестини, як було зазначено, зіграла п'ять міжнародних ігор до закінчення британського мандату в 1948 році. Протягом цих п'яти ігор національна команда виставляла на поле лише єврейських гравців. Перед кожним матчем виконувались три гімни: британський "Боже, бережи короля", єврейський (а в майбутньому ізраїльський) "Ха-Тіква" (Надія) та гімн команди суперника.
Результати матчів тієї збірної Палестини виглядають наступним чином.
- 16 березня 1934. Кваліфікація ЧС-1934. Каїр. Єгипет – Палестина 7:1. Гол у Палестини забив Авраам Нудельман.
- 6 квітня 1934. Кваліфікація ЧС-1934. Тель-Авів. Палестина – Єгипет 1:4. Гол у Палестини забив Йонатан Сукенік. Тренував команду у цих матчах Шимон Ратнер, уродженець Кракова.
Єгипет вийшов до фінальної частини чемпіонату світу, який проходив в Італії. В 1/8 фіналу (той турнір грали за олімпійською системою) Єгипет зіграв у Неаполі з Угорщиною і програв – 2:4.
Через чотири роки збірна Палестини грала у відборі на ЧС-1938.
- 22 січня 1938. Кваліфікація ЧС-1938. Тель-Авів. Палестина – Греція 1:3. Гол у Палестини забив Франц "Пері" Нойфельд.
- 20 лютого 1938. Кваліфікація ЧС-1938. Афіни. Греція – Палестина 1:0. Тренував збірну Палестини Егон Поллак, уродженець Відня.
Цікаво, що потім кривдників Палестини знову покарали угорці. У другому раунді відбору міцна Угорщина, яка потім стала віце-чемпіоном світу, знищила збірну Греції в Будапешті – 11:1. Нестримний форвард Дьюла Женгеллер зробив пента-трик.
І ще один матч збірна Палестини зіграла через два роки.
27 квітня 1940. Товариський матч. Тель-Авів. Палестина – Ліван 5:1. Голи у Палестини забили: Вернер Каспі (2), Херберт Мейтнер, Гауль Махліс, Авраам Шнейдерович. Тренував команду Артур Баар, уродженець Відня. Для збірної Лівану то був перший міжнародний матч, а для збірної Палестини – останній…
У складі збірної Палестини грали декілька вихідців з України. Зокрема, проти Греції у 1938 році грав уродженець Києва Шмуель "Міла" Гінзбург, лівий вінгер (Маккабі, Тель-Авів); а проти Лівану в 1940 – уродженець Одеси Арі "Льоня" Дворін, захисник (Бейтар, Тель-Авів).
Але вже йшла Друга світова війна, й багатьом країнам стало не до футболу…
Інша Палестина
Загальна палестинська спортивна асоціація (арабська), заснована в 1938 році, у 1946 році подала до ФІФА меморандум, вимагаючи окремого визнання – через непримиренні політичні та соціальні розбіжності між арабською та єврейською громадами в Підмандатній Палестині. У меморандумі було підкреслено глибоку напруженість та нездатність двох громад співпрацювати у спорті в існуючих рамках.
Після створення Держави Ізраїль у 1948 році у ПФА зробили ребрендинг: вона стала ІФА (Ізраїльська футбольна асоціація) та успадкувала членство у ФІФА. Почалась нова сторінка історії футболу в суверенній єврейській державі.
Щодо арабської сторони, то нова Палестинська футбольна асоціація була створена 1962 року. До неї спочатку входили клуби з Західного берегу ріки Йордан (Ліга Західного берегу була створена ще 1944 року). А у 1976 році до них приєдналась Ліга Сектору Гази.
До ФІФА нову ПФА прийняли у 1998 році. Нагадаємо, що державну незалежність Палестини проголосили 1988 року. Адже свій шанс на створення власної держави після розділу Підмандатної Палестини на єврейську та арабську території (1947) палестинські араби втратили після війни за незалежність Ізраїлю. А та війна сталася через напад арабських країн-сусідів (Єгипет, Сирія, Ліван, Трансіорданія, Ірак, а також – Саудівська Аравія і Ємен) на Ізраїль відразу після проголошення резолюції ООН про розділ Палестини 29 листопада 1947 року…
Не будемо поринати в дискусійні історичні питання щодо виникнення сучасного "палестинського народу" з унікальним статусом вічних спадкових біженців та багатомільярдним бюджетом від ООН. А тільки згадаємо славетну уродженку Києва, четвертого прем'єр-міністра Ізраїлю Голду Меїр, яка неодноразово стверджувала: "До 1948 року ми всі були палестинцями. Я – палестинка".
Перші матчі збірної Палестини з футболу свідчать на користь цієї заяви.