Як послаблене Динамо принців у жебраки розвінчало
13 листопада збірна України складатиме важкий іспит – протистоятиме у відбірній зустрічі Мундіалю-2026 чинним віцечемпіонам світу на їхньому полі.
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
Арена матчу, паризький стадіон "Парк де Пренс" (Парк принців), отримала назву від місцевості, де свого часу проводили час за полюванням члени королівської родини. Футбольні нащадки Шарлів, Луї та Анрі також "настріляли" чимало здобичі на галявинці, оточеній стінами, які до зведення помпезного "Стад де Франс" вважалися не лише найріднішими, а й найуспішнішими для Les Bleues.
Утім, траплялися у французів і тут моменти жорстоких розчарувань. Один із них водночас є приємним спогадом для всіх прихильників українського футболу, київського "Динамо", Валерія Лобановського та його вихованців. Перемога очолюваної ним збірної СРСР восени 1986 року, пролунавши на весь світ, залишилася одним із найкращих матчів у біографії головної футбольної команди радянської імперії, торжеством тренерського світоча нашого геніального співвітчизника та втілення його ідей блискучими майстрами.
То був період, коли про "національну" команду багатонаціонального державного утворення казали: це київське "Динамо", послаблене кількома гравцями інших клубів. І дійсно, на тодішній мексиканській першості планети Союз представляли 12 динамівців на чолі з наставником. Восьмеро з них узяли участь у зустрічі кваліфікації Євро-1988 одинадцятого жовтня 1986-го, причому семеро – як виконавці стартової обойми!
"Вистачає цілком об'єктивних показників, за якими цей матч залишатиметься серед найзахоплюючих, що були зіграні на рівні національних збірних у 80-ті роки нашого століття, – звітувала перед вибагливим читачем "Спортивна газета". – Досить навести таку деталь: суперники провели 90 глибоко проникаючих атак. Мало того, що атакуючі вали щохвилини накривали обидва штрафні майданчики, так це ще на 10 атак більше, ніж у феєричному поєдинку Бразилія – Італія на іспанській світовій першості 1982 року. "Роль" бразильців досить достовірно (за структурою гри) вели господарі поля французи, а радянська команда цілком упоралась з "амплуа" італійців, навіть перевершивши останніх в істотних розділах тактики...
Уже самому очікуванню одинадцятої зустрічі збірних Франції та СРСР не бракувало емоційного забарвлення. В обох таборах уболівальників звучали пронизливі мотиви сумнівів, чи здатні сьогодні команди провести гру на притаманному їм рівні. З обох боків цілком усвідомлювалося надзвичайне турнірне значення результату матчу фаворитів відбірної групи, з якої до фінальної стадії чемпіонату Європи виходить лише одна команда. І, нарешті, знавців цікавило, чим же збагатила недавня світова першість збірні, які явно належать до числа тих, на кого покладаються надії про повернення "футбольної корони" Старому Світові. До того ж, французи вже пів року не бачили в Парижі своєї збірної. А поява в її складі вперше після Мексики футбольного ідола Франції Платіні обіцяла публіці хвилюючу варіацію на тему "поява месії"..."
У Мексиці, на груповому етапі, суперники розписали аж ніяк не нудну нічию – 1:1. Та суперечка також поповнила фонд футбольної класики. Однак ані команда Лобановського, котрій після стартових 6:0 із мадярами пророкували щонайменше півфінал, ані Платіні з партнерами, які усунули зі свого шляху чарівливих бразильців, до вершини так і не дісталися.
А новий відбірний цикл обидва фаворити групи розпочали сенсаційними нічиїми – не змогли переграти аутсайдерську на той час Ісландію (ось вам іще одна паралель із грою, яка передуватиме зустрічі підопічних Сергія Реброва з "вікінгами" в останньому турі). Ще й із тієї причини битва в "Парку Принців" набувала стратегічного значення.
Гості, здавалося, мали всі підстави побоюватися за результат. По-перше, базовий клуб – київське "Динамо" – після фантастичної весни з ліонським фіналом Кубку кубків раптом зашкутильгав у чемпіонаті. Воно й не дивно: "біло-синім" доводилося розриватися на кілька фронтів – національні першість і кубок, турнір європейських чемпіонів, збірні.
По-друге, на своїй головній арені французи не знали поразок упродовж чотирьох із гаком років і 14 поєдинків. Саме на цей відтинок припала перша їхня чемпіонська зустріч – із перемогою над іспанцями в фіналі Євро-1984. У решті матчів гостям лише двічі вдавалося не поступитися, ба більше – лише двічі засмутити господарів (загальний підсумок – 27:2)! Одну з результативних нічиїх повезла додому з Парижа саме команда Лобановського: 1:1 у товариському побаченні в березні 1983-го.
Наче надихаючись цією вражаючою статистикою, підопічні Анрі Мішеля від самого стартового свистка запропонували шалений темп гри.
"Спочатку здавалося, що в стані нашої команди не всі витримують його, – повертала до перипетій двобою "Спортивка". – Блискучі рейди витонченого в обводці Безсонова, який грав на правому фланзі оборони, та підступний удар Чівадзе в стійку воріт Батса зі штрафного і удар Заварова, коли м'яч пролетів у сантиметрах біля стійки – хіба що це й усе, чим загрожували гості господарям поля в першому таймі. Французи набагато частіше володіли м'ячем та гостювали в зоні захисту збірної СРСР. Щоправда, крім виходу Стопіри сам на сам з Дасаєвим та двох штрафних, виконаних Платіні, моментів для взяття воріт не мали.
Проте тим і гарна драматургія цього матчу (принаймні для нас), що французів занапастив узятий ними самими темп, а майже кожен з гравців радянської збірної, хто в дебюті здавався приголомшеним, наприкінці зустрічі кружляв яструбом над уламками оборони господарів поля.
Та на шляху до такого фіналу потрібно було пропустити через "дробарку Лобановського" хвилі наступу збірної Франції. Всі польові гравці збірної СРСР – починаючи з єдиного штатного форварда Бєланова – потужно працювали на оборону в рамках надійно задуманої тактичної організації гри з двома центральними хавами, яких прикривав спереду Заваров, "подвійними зашморгами" на флангах і двома універсальними стоперами в глибині захисту. Кожен знав своє місце в обороні, жоден не випадав з системи контролювання найважливіших зон на своїй половині поля, навіть коли події навколо м'яча розгортались на протилежному боці майданчика. Цим нинішня збірна СРСР вийшла минулої суботи на рівень мрій свого старшого тренера, якого тут, у Франції, хтось з оглядачів кілька років тому явно помилково назвав "фанатом оборони". Про що йдеться, коли в нинішньої команди Лобановського тотальну оборону від тотальної атаки відокремлює невловима мить?!"
Після матчу традиційно стриманий на похвали Лобановський оцінить успіх своїх підопічних дуже стисло й діловито:
"Було ясно, що французька збірна постарається отримати всі вигоди гри на своєму полі, а це означало, що в ході атак господарів ми з користю для себе могли освоювати простір, своєчасно переходячи з оборони в наступ. Якби деяких наших футболістів не підвела виконавська майстерність, то вже у першій половині ми змогли б повести в рахунку. Проте після перерви ми повністю реалізували намічений план гри.
За віддачею цей матч перевершив нашу зустріч із Францією на мексиканському чемпіонаті світу. І ми, і французи розуміли, що двобій у Парижі може надалі виявитися вирішальним. Тому емоційний настрій був дуже високим. Гра проходила в наджорсткій, подеколи навіть у жорстокій боротьбі. Такі ігри виховують характер, виявляють бійцівські риси".
"Не будемо сперечатися з тими, хто заперечує проти вирішальної ролі тренерського бачення гри в успіхові команди, – підбивала "Спортивна газета" підсумки епічного протистояння. – Так, на полі править бал виконавська майстерність і творчість футболістів. І коли було перемелено енергію видовищного наступу французької збірної, з горнила запеклої сутички прохопилося полум'я дивної майстерності групи атакуючих гравців радянської команди. Свобода вибору атакуючих ходів, коли м'ячем заволодівають партнери, зміцнена впевненістю в системі взаємозамінності, виносила вперед, на ударні позиції, не лише Бєланова, Заварова, Родіонова, Яковенка, Алейникова, Раца, але й Дем'яненка, Кузнецова, Чівадзе. Двічі натхненне ігрове мислення та ювелірна техніка Заварова об'єднали атакуючий порив товаришів у закінчений твір футбольного мистецтва, де захисникам збірної Франції разом з голкіпером Батсом відводилась роль тренувальних стійок".
Приводом для одного з яскравих порівнянь того вечора став не надто вражаючий рівень гри Мішеля Платіні. На думку українських оглядачів, лідер французів мав виконувати приблизно такі ж функції, як Заваров у лавах опонента. Як за діапазоном дій, так і за показником корисності для своєї команди Сашко був на голову вищим. Можливо, саме тоді легендарний капітан збірної Франції остаточно переконався: цей кучерявий блондин цілком здатен замінити його в "Ювентусі".
Вельми знаковим виявився й епізод на останніх секундах матчу, коли Бєланов, не почувши фінальний свисток, надмірно агресивно атакував Платіні. Ігор моментально перепросив, про що через кілька тижнів, після оголошення підсумків голосування за "Золотий м'яч"-1986, згадають репортери авторитетної L'Equipe:
"Тоді Платіні ще не знав, за що вибачається Бєланов. А мова, вочевидь, ішла не лише про "порушення субординації", а про те, що суперник відбирає особистий титул у чинного на той момент і триразового поспіль найкращого гравця Європи..."
Платіні довелося залишати "Парк де Пренс" через запасний вихід. "Він це зробив, – розповідала "Екіп", – із повним усвідомленням ризику майбутньої зустрічі з розчарованими вболівальниками". Приклад капітана наслідували багато партнерів.
Свій звіт про матч головна спортивна газета Франції назвала – "Радянська симфонія в мажорі". Команду Лобановського характеризували як "чудову, яка грає у справжній сучасний футбол", із "бездоганним колективізмом, помноженим на індивідуальну майстерність". Про голи Раца та Бєланова писали, що "вони забивалися, немов на параді".
При цьому наголошувалося, що французи поступилися не тому, що погано грали – просто їхній суперник цього вечора виявився на голову вищим: "Гості виглядали свіжішими та швидшими. Прекрасний пас, особливо в другому таймі, маневр і взаємозамінність стали основними складовими успіху. Наш півзахист діяв зовсім непогано. Але для того, щоб упоратися з гравцями середньої лінії збірної СРСР, треба було зробити трохи більше, ніж зроблено".
"Це катастрофа, ми на колінах", – зробили висновок аналітики L'Equipe. Про переможців сказано: "Сильні, дуже сильні, занадто сильні!"
Власне, це підтвердила й статистика. Відкресливши умовною лінією 30-метрову зону біля обох воріт, автори матеріалу в нашій "Спортивці" підрахували кількість проникаючих атак – тих, що завершувалися ударами по воротах, і тих, що нейтралізовані захистом. І вивели два коефіцієнти – гостроти й надійності. За кожним із показників команда Лобановського перевершила грізного опонента: у першому випадку співвідношення вийшло 28 проти 22%, у другому – 65 проти 45!
"У тому, що збірна СРСР після цілком невдалого матчу в Ісландії та бляклих дій київського "Динамо" у всесоюзній першості раптом знову вийшла на рівень гри високого міжнародного класу, немає нічого дивного, коли мати на увазі, що модель цієї гри давно перенесено з лабораторних стендів тренерів команди на зелене футбольне поле. Все впиралося в якість підготовки гравців. Залишається відкритим найскладніше для нашого футболу питання – як утримати команду на цьому рівні. А це вже справа не лише тренерів збірної..."
Один із розгорнутих післяматчевих коментарів для "Спортивної газети" дав у ті дні Володимир Онищенко.
"Безумовно, величезну роль у таких зустрічах відіграє психологічне настроювання футболістів, – говорив один із майбутніх тренерів національної збірної України, котрий у штабі Михайла Фоменка також відчув п'янкий смак перемоги над Францією (теж 2:0, але в Києві, в поєдинку плейоф ЧС-2014). – Пам'ятаючи часи, коли я працював під керівництвом Валерія Васильовича Лобановського, можу уявити, що саме він казав хлопцям перед матчем.
Мабуть, таке: ви перебуваєте в центрі Європи, в центрі найкультурнішого в світі футболу, і коли бажаєте здобути європейську пресу, широке міжнародне визнання – виходьте та грайте так, аби самим не було соромно".
До речі, чим не одна з мотиваційних ноток для команди Реброва на гру?..