Едмар: "Мої голи - це насамперед колективний успіх"

І він був правий. Уже через декілька років, ставши гравцем "Металіста", Едмар заслужив повагу в команді, а своїми вирішальними голами в Кубку УЄФА наводив страх на суперників у Європі.

- Едмаре, а як тебе доля занесла до України?

- Ще 2001 року до Бразилії приїхали десь чотирнадцять осіб з України. Це були тренери, селекціонери. У цій делегації, пам'ятаю, був тоді ще президент сімферопольської "Таврії" Віктор Карасьов, який хотів ще тоді забрати мене до своєї команди. Я був не проти, але мій менеджер не відпустив мене, зажадавши за перехід великі гроші. Потім сімферопольці хотіли мене підписати і 2002 року, і знову марно. І лише в 2003 році було досягнуто згоди. Я тоді приїхав відразу до Туреччини, де "Таврія" проходила збори. Пам'ятаю, тоді ще головним тренером команди був Анатолій Заяєв, який у мене відразу повірив і підтримав, а згодом і виховав як футболіста.

- А родина в тебе була футбольна?

- Ні, звичайна робоча родина, без олігархів. У футбол грав тільки батько, і то аматорський. А коли він довідався, що я хочу грати у футбол, відразу віддав мене у футбольну школу.

- Анатолій Заяєв говорив, що в тебе велике футбольне майбутнє і дуже хвалив тебе. А коли ти тільки приїхав до України важко було адаптуватися в українському футболі?

- Було не легко. До бразильців завжди підвищена увага. Усі думають, що ми повинні грати так само як Пеле, Кака, Ромаріо. Тому від нас і очікували якоїсь особливої гри, багато вимагали. А тут ще різка зміна обстановки: нове місто, нові обличчя. Спочатку не міг звикнути до прохолодного українського клімату, хоча "Таврія" і знаходиться на Кримському півострові. Але я розумів, що для того, аби чогось досягти, потрібного багато і ретельно працювати. На тренуваннях я викладався на всі 100 і поступово почав вливатися в колектив.

- А як були справи з вивченням російської мови? Зазвичай бразильцям не під силу вивчити її, і багато хто пробувши в Україні кілька років насилу може зв'язати пару слів. А ти, як для бразильця, дуже навіть добре володієш російською...

- В житті я така людина, що якщо чогось захочу, то рішуче йтиму до цієї мети. Я захотів вивчити російську мову, тому в мене і

Едмар проти київського "Динамо"

- У "Таврії" ти швидко завоював симпатії вболівальників, а незабаром і зовсім став капітаном команди. Складним був цей шлях?

- Звичайно, було нелегко. У команді були відомі гравці-ветерани, такі як Головко, Чижевський, Медін. Але вибори проходили таким чином, що кожен футболіст мав назвати трійку претендентів на посаду капітана. У результаті такого голосування я переміг. Звичайно, було приємно, і водночас несподівано. Я завжди намагався відповідально ставитися до своєї роботи, з усіма підтримував дружні стосунки. Напевно, тому мене і підтримали.

- Едмаре, за весь цей час тебе жодного разу так і не запрошували до збірної Бразилії. Ще сподіваєшся зіграти за національну команду?

- Сумніваюся, що чемпіонат України транслюють у Бразилії. Тому, навряд чи у Дунги, головного тренера збірної, була можливість побачити мене в грі. У Бразилії зараз багато талановитих футболістів, які перебувають під постійним наглядом тренера збірної. Якби я грав у своїй країні чи в чемпіонаті, який транслюється у всіх країнах, думаю, у мене б було більше шансів потрапити до національної команди. А взагалі, я не засмучуюсь з цього приводу. Усе що не робиться, робиться на краще. Якщо мене не запрошували до збірної, значить так має бути. Хоча, звичайно, мрію вийти на поле у футболці національної збірної.

- А коли ти все-таки зрозумів, що переріс рівень "Таврії" і потрібно рухатися далі у своїй футбольній кар'єрі?

- Я дуже багато віддав "Таврії". У мене там багато друзів, які завжди підтримували. Я майже п'ять років грав за сімферопольську команду і вже почав відчувати, що треба змінювати обстановку, рухатися далі. Напевно, я це вчасно зрозумів, перейшовши в харківський "Металіст".

- А від інших клубів надходили пропозиції?

- Було ще близько п'яти пропозицій, але все ж я зупинив свій вибір на "Металісті", де мене усе влаштовувало. Про своє рішення перейти в харківську команду не шкодував і не буду шкодувати

- А як тебе прийняли в Харкові?

- Добре. Тільки я приїхав відразу відчув, що тут люди живуть футболом. Мене підтримали і допомогли влитися в колектив.

З дружиною Тетяною на весіллі

- Відразу було складно. Зміна обстановки, я знав, що це серйозна команда, яка переслідує високі завдання. Не легко було перейти на нову манеру ведення футболу, якої дотримувався Мирон Маркевич, головний тренер команди. Але потихеньку я почав ставати своїм, зрозумів, чого від мене хоче тренер і справи відразу пішли краще. Добре, що тренер довірився мені.

- Різницю відразу відчув між "Таврією" і "Металістом"?

- У кожного тренера свої принципи. Тому мені знадобилося небагато часу, щоб переключиться на нову марену гри.

- Минулий рік для "Металіста" пройшов дуже вдало, якщо не сказати більше. Команда на зимові канікули пішла на другому місці в турнірній таблиці. Як вважаєш, під силу буде поборотися за зону в Лізі чемпіонів?

- Сказати то я можу все що завгодно, можу пообіцяти, що під силу. Але ми повинні не обіцяти, а своєю грою доводити наші амбіції. Зараз можу лише сказати, що будемо дуже старатися подарувати глядачам цікавий і комбінаційний футбол, щоб уболівальник із задоволенням йшов на стадіон. Якщо це буде, думаю, результати не змусять себе довго чекати.

- Чудові успіхи і на міжнародній арені. Уперше в історії "Металіст" пробився до 1/16 Кубка УЄФА, подарувавши тим самим Харкову єврокубкову весну. В успіхах команди величезна і твоя заслуга. Два вирішальних голи в матчах з "Галатасараєм" і "Олімпіакосом" на твоєму рахунку. Тебе по праву можна вважати героєм?

- Ні (сміється). Мої голи, це насамперед колективний успіх. На ці вирішальні голи працювала вся команда, а я лише логічно завершив докладені зусилля. Тому в даному разі героєм треба назвати не мене, а весь "Металіст". Сьогодні переможний гол забив я, а завтра це може зробити Марко Девіз чи Жажа Коельо.

- У чому ж запорука успіху. "Металіст" як у чемпіонаті показав гарний результат, так і в Кубку УЄФА своєю грою, думаю, здивував усю Європу?

- Наша команда сильна, як я вже сказав, своїм колективом. Головний тренер Мирон Маркевич завжди вимагає, щоб ми грали в комбінаційний футбол і трималися на одному рівні.

- Наприкінці минулого року, 13 грудня, у твоєму житті сталася одна дуже важлива подія...

Щасливі молодята

- (сміється) Так, я одружився. Ми з Тетяною зустрічалися вже три з половиною року і я вирішив, що вже час одружуватися. Торік на її день народження я зробив пропозицію - вона погодилася. Я зрозумів, що саме з цією дівчиною я буду щасливий.

- А як же провели медовий місяць?

- Відразу поїхати у весільну подорож не вийшло. Після весілля змушений був летіти до Лісабона на матч Кубка УЄФА проти "Бенфіки". Зате відпустку ми потім провели в Бразилії, хоча вдвох побути так і не змогли, тому що з нами поїхали і батьки Тані. Хоча потім на шість днів таки поїхали на море. Але, думаю, медовий місяць ми ще влаштуємо, трохи пізніше.

- Дружина твоя українка. Чи не задумувався ти як Марко Девіч, колега по команді, змінити громадянство?

- Мене часто про це запитують. Я відповідаю, що не проти зміни громадянства. Але багато хто говорить, що я цього хочу для того, щоб мати можливість грати за збірну України. А насправді я не маю такої мети.

Досьє

Едмар Апаресіда Ласерда (Бразилія)

Народився 16 червня 1980 року в Можі Дос Крусес.

Виступав за клуби: "Індепенденте" (Бразилія, Серія С - сезон 1999), "Пауліста" (Бразилія, Серія А - сезони 2000 і 2001), "Інтернасіональ" (Бразилія, Серія А - сезони 2001 і 2002), "Таврія" Сімферополь (2004 - 2007 р. - 117 ігор, 18 забитих м'ячів). З 2007 року гравець харківського "Металіста".