Новий чемпіон Швеції грає в селі. Його тренер – директор школи, скаут – листоноша, а газон стрижуть пенсіонери
Вкрай рідко шведська ліга стає ньюзмейкером у світовому футболі, але зараз це так.
М’єльбю – чемпіон-2025!
Ви хоч раз чули про цей клуб? Може, пам’ятаєте його матчі? Знаєте його колишніх гравців?
І ніхто не знає.
Понад 90 років цей клуб із рибальського села на крайньому півдні Швеції плентався у трясовині, навіть не думаючи при трофеї.
Чемпіон розповідає абсолютно казкову історію, як неможливе стало реальністю.
***
"Коли суперники приїздять до нас, вони їдуть повз ферми та рибальські пристані. Вони їдуть і їдуть так довго, що вже не можуть більше їхати. І лише тоді вони бачать перед собою наш стадіон", – сміється Хассе Ларссон.
У пресі його називають "Містером М’єльбю".
У молодості Хассе грав за М’єльбю, потім тренував, а нині займає пост спортдира, не забуваючи і про родинну ферму неподалік:
"Такого я й уявити не міг ніколи. Я бував в клубі тричі, і щоразу працював безплатно".
Нічого дивного в такому місці.
У муніципалітеті Сельвесборг, де базується М’єльбю, лише 14,000 мешканців, а безпосередньо в Геллевіку, де вони грають, – менше 1,500 чоловік. Переважно, це рибалки. Як і їхні батьки, і батьки їхніх батьків вони виходять у Балтійське море на човнах кожного ранку. У цих місцях традиція досі дає фору глобалізації.
І раптом... чемпіони Швеції!
Ба більше, М’єльбю ще й рекорд ліги за очками побив, набравши 69 балів за 2 тури до фінішу.
"По ранках, прокидаючись, я запитую себе: "Чи це мені не сниться? Чи це насправді?" Досі важко повірити в те, що відбувається", – зізнається гендир Якуб Леннартсон; як легко здогадатися, ще один місцевий фермер.
***
Їхня казка розпочалася у 2016 році, коли М’єльбю висів на волосині.
Зона вильоту 3-го дивізіону, уявіть собі! Варто було програти в останньому турі – і все, кінець.
На щастя, вони здолали тоді Преспу Бірлік із Мальме.
Ну, а ще за місяць клуб підхопив найбагатший уродженець села Магнус Емеус, що зробив кар’єру в різних компаніях Європи і, зрештою, став виконавчим директором будівельної Alvi Group.
У Швеції діє правило "50+1", як у Бундеслізі, що не дозволяє багатіям просто скупляти клуби і накачувати грішми. Ба більше, у Емеуса нема фінансів навіть рівня Суркісів.
Його клуб – це не банальний грошовий мішок:
"Ми контролюємо всі наші кошти. У нас один з найменших в лізі бюджетів, але й найнижчі витрати. Щодо кожної сплаченої крони ми ставимо питання: чи зробить вона нас кращими? Футбол – це пристрасть, але гарна економіка теж потрібна".
Коли Емеус прийшов у М’єльбю, клуб щорічно втрачав по 400 тисяч євро.
У 2024-му його чистий прибуток сягнув 2,6 млн.
Усе вийшло швидко. М’єльбю досяг еліти у 2018-19 роках, здобувши два поспіль підвищення у класі, а далі монотонно нарощував м’язи. Тактика проста: береш молодого вільного агента, розкручуєш і продаєш, як тільки приходить пропозиція.
Так сталося, наприклад, з Уве Рослером, за якого Мальме виклав 1,1 млн євро, або Нікласом Ройшером, котрого Норшелланн купив за 1,6 млн.
Не рівень топліг, так.
Через це навіть сьогодні у М’єльбю лише 12-й за величиною бюджет у шведському футболі – 7,5 млн євро на рік. Для контексту, Мальме витрачає 60 млн.
Також у селі медіанна зарплата футболістів – 5900 євро, коли в середньому по лізі вона перевищує 12,500.
***
"У них там майже острів. Відчуття "Ми проти решти світу" дуже сильне", – ділився враженнями журналіст Тім Гаші.
А фанат Мальме після виїзду написав у блозі: "Тут ніхто не живе, діра! Один магазин і дикі тварини навколо! Якщо звернути праворуч, то світ закінчується і починається море. Дивовижно, що тут взагалі грають футбол, але ж грають!"
Емеус від цього відштовхується.
На ключові пости він розставив місцевих, бо знає, що ніхто так не переживатиме за успіх М’єльбю, як вони.
Наприклад, тренер Андерс Торстенссон ще в 2015-му працював тут директором школи, маючи лише невеликий досвід тренерства на аматорському рівні:
"Тоді це був ще непрофесійний клуб. Гравці мали роботу на стороні. Коли до мене звернулися ще раз, я сказав, що не мав справ з клубом з 2013-го. Я сказав, що я не найкращий тренер, тактик і фізрук. Але мені відповіли, що байдуже, якщо я перемагатиму".
Скаут М’єльбю Арвід Франзен лише влітку звільнився з роботи листоноші, де працював на повну ставку – з 6:30 до 15:00.
30-річний капітан Єспер Густавссон – теж місцевий вихованець.
Догляд за газоном, прибирання трибун – усе на селянах. Серед них є кілька садівників, які підтримують поле в порядку.
Журналісти приїхали на базу? Що ж, хто в Геллевіку вільний, той і зварить їм кави. Бувало навіть, що закуски на стадіоні розносили дружини футболістів!
А оскільки село геть крихітне, то до десятка гравців М’єльбю живуть в одному багатоквартирному будинку. Яскравого дозвілля годі й уявити, тож ледь не щодня вони смажать барбекю всі гуртом на галявині неподалік.
"Ці зв'язки будуються поза полем і підтримуються на полі. Це ключовий момент. Ми всі такі близькі... Це особливо – грати в маленькому клубі", – ділиться їхній лідер Елліот Страуд.
***
Бажання "показати їм усім" ще підсилюється через особисті драми.
Тренер Торстенссон хворіє на лейкемію; також на стадії ремісії після раку мозку спортдир Ларссон.
Вони борються за життя, гравці – за них, село – за команду, і ось так це колесо у них крутиться.
Нотку професійності додає хіба найнятий на пост асистента тренера норвежець Карл Маріус Аксум, хоча й він далеко не Гвардіола – захистив дисертацію, проте ніколи не грав і не тренував. М’єльбю – перший проєкт, де він випробовує свої теорії:
"Я вимагаю активні рухи головою перед отриманням м’яча для сканування простору. Це критично важливо. Гравці рухаються все швидше, пресинг стає все якіснішим, тож слід постійно стежити за середовищем. Особливі вимоги тут до гравців центру поля, які мають розуміти ситуацію на 360 градусів".
З появою Аксума стиль М’єльбю змінився з архаїчного "навісного" до гри низом. Середній показник володіння м’ячем за 2 роки виріс із 47% до 54%.
Рух гравців, їхній універсалізм вражають; впродовж сезону-2025 за М’єльбю забили аж 16 різних виконавців.
Разом з тим, як у кожній казці, фарту теж чимало. Команда Торстенссона завершує сезон із 7-м показником очікуваних голів (xG) у Швеції – тобто, у них якась божевільна реалізація.
7 з останніх 9 голів перед здобуттям титулу М’єльбю забив після стандартів, які раніше йому не вдавалися майже півроку.
Також в кожному з останніх 17 матчів М’єльбю пропустив менше голів, ніж передбачала статистика його оборонних дій.
Мабуть, тут цілий комплекс причин зіграв роль – і довга подорож до віддаленого Геллевіка, і загальний невисокий рівень нападників у Швеції, і фактор воротаря теж.
Якщо й є у М’єльбю гравець, здатний запалити на топрівні, то це 23-річний кіпер Ноель Торнквіст. Ще влітку його контракт викупив Комо Сеска Фабрегаса, куди швед і поїде вже в січні 2026-го. Здається, у нього є задатки, аби досягти там успіху.
***
Що ж до М’єльбю, то він вже зараз має більше, ніж коли-небудь сподівалися кілька тисяч його справжніх фанів.
Кажемо "справжніх", бо глорів розвелося море!
"Друг із Даларни, що за 400 миль, розповідав мені, як діти у їхній школі б’ються на перервах, щоб пограти настільний футбол за М’єльбю!" – сміється Торстенссон.
У селі вже звикли, що сюди приїздять репортери The Guardian, L`Equipe, Gazzetta dello Sport.
Так само вже не дивуються, що стадіон на 6,500 місць набивається під зав’язку завдяки приїжджим, які знімають всі вільні кімнати в навколишніх селах – так їм хочеться доторкнутися до дива.
Їх легко зрозуміти, еге ж?
Життя загалом-то безнадійно реалістична штука. Хто в ньому більший, багатший, родовитіший, той і завойовує місце під сонцем у 99 випадках зі 100.
І от коли Давиду таки вдається метнути камінь, як слід...
Свято!
І байдуже, що взимку М’єльбю всіх найкращих продасть і розпочне мало не спочатку. Головне тут вже відбулося.
"Ми завжди були невеликим, сімейним клубом, де кожен вірив у те, що в нас є. У наш футбол", – каже Леннартсон. "Може, не у всіх тут є електрика й інтернет. Ми працюємо щодня на рибальських човнах і на фермах. Це наша спадщина. І зараз ця наша ідентичність – то наша найбільша сила".