Чому київське Динамо не гірше за Манчестер Юнайтед і Ювентус

Столичний український клуб є не просто чинним чемпіоном країни, а й прикладом для сотень команд з інших держав.

Написане вище зовсім не є витвором уяви автора, якщо подивитися на тему "зверхності" одного клубу над іншим через призму кількості виграних тією чи іншою командою трофеїв. То ж у цьому контексті "біло-синій" клуб з Києва точно належить до числа кращих з кращих.

Авторитетний британський ресурс FourFourTwo нагадав українським уболівальникам, що у скрутні часи треба думати про хороше.

Мода на різні хіт-паради в Україні домінує вже достатньо давно, а у західноєвропейських країнах така модель вияву кращих з кращих є звичною протягом уже не одного десятиліття. Нещодавно британський журнал про футбол, а водночас - однойменний сайт, який ми згадували вище, порадував своїх читачів черговим подібним творінням.

У новому рейтингу журналісти видання назвали свою версію найкращих команд в історії футболу. Наголошуємо, що мова саме про команди, які радували перемогами своїх шанувальників в окремий історичний період, а не про клуб як такий.

То ж у статті ЗМІ йдеться про звитяги, приміром, аргентинського Індепендьєнте у період з 1971-го по 1975-й рік, а не про те, що команди різних періодів "заробили" статус величного для того чи іншого клубу.

Серед сотні кращих команд знайшлося місце й одній українській. Мова про київське Динамо, яке було законодавцем мод у європейському футболі у середині 80-х років минулого століття. Команда Валерія Лобановського посіла 20-ту позицію серед сотні кращих.

Чемпіон не проходить повз потужний інформаційний привід і надає своїм читачам переклад матеріалу, де поряд з киянами ми згадуємо ще двох примітних "сусідів" по величі.

Динамо Київ, 1986-й рік

Динамо Київ (1985-86)

На перший погляд, київське Динамо перебувати у цьому списку не має. Українці входили до числа чотирьох кращих команд Кубку чемпіонів. До падіння "залізної завіси" вони не змогли заявити про себе на рівні найбільш престижного європейського клубного турніру. Мабуть, Ігор Бєланов та Олег Блохін можуть вважатися гравцями топ-рівня, адже ці виконавці вигравали "Золотий м'яч", але їхніх зусиль для втілення в життя амбітної мети не вистачило. Однак дари колишньої команди Динамо для сучасної гри означають не просто статистичні показники. Це значно більше.

В епоху, коли статистичні відомості вивчені до найдрібніших подробиць, Валерій Лобановський - мовчазний, впевнений у собі тактик, який підходив до розбору футбольного матчу як до гри в шахи - вперше постав перед нами як жива особа. Ми знаємо про його науковий аналіз і ґрунтовний підхід до аналізу матчів - у цьому таїлася основа його суб'єктивного підходу до цього виду спорту. Він був головним тренером команд Динамо трьох різних поколінь загалом протягом 20-ти років, починаючи з 1973 року. Лобановський створив хет-трик великих команд.

"Мої гравці знають, що на наступний ранок після матчу буде вивішений лист паперу з усіма цифрами. Якщо півзахисник зробив 60 ТТД, то він не "взяв вагу". Він зобов’язаний робити 100 або більше", - казав Валерій Васильович.

"Ми формуємо для гравців спеціальні наукові рекомендації", - розповідав права рука Лобановського Анатолій Зеленцов. "Ми не просто даємо поради від тренерського штабу, ми обґрунтовуємо це цифрами". (Насправді, характеристика "права рука" щодо Зеленцова є аж надто "кричущою", проте він був важливою фігурою у тренувальному процесі за Лобановським. Пан Анатолій віддав майже 40 років свого життя "науковому футболу", створивши оригінальну систему точного розрахунку тренувального процесу та математичне моделювання навантажень. - прим. Чемпіона)

Це була друга команда Лобановського, яку він довів до вінця слави. Цей колектив виграв Кубок Кубків 1986-го року, перегравши у фіналі змагання мадридський Атлетико з рахунком 3:0. Гол Блохіна - яскравий приклад унікально витонченого універсалізму того колективу. Деякі команди мають вічно величну спадщину.

Ювентус, 1985-й рік

Ювентус (1980-86)

Окремим тренерам команд Серії А дають час на побудову команди - Джованні Трапаттоні побудував свою за три роки. Мало хто може сперечатися з цим тренером за успішністю протягом його першого періоду у "Старій синьйорі" - шість чемпіонських титулів і немала кількість європейських трофеїв за десять років на чолі команди. Крім того, його правління пройшло під знаком еволюції у стилі управління, що перетворило "б’янко-нері" на домінуючу силу на міжнародному рівні. А все починалося з Ірландцем (вочевидь, журналісти британського видання мають на увазі прізвисько Трапаттоні, надбане після того, як цей тренер був головним на лаві запасних збірної Ірландії. - прим. Чемпіона)

Геніальний менеджер і прихильник стилю катеначчо, Трапаттоні багато у чому спирався на італійських гравців. Кістяк Ювентуса відіграв велику роль у перемозі збірної Італії на Чемпіонаті світу 1982-го року.

Манчестер Юнайтед, 1999-й рік

Манчестер Юнайтед (1995-2001)

Влітку 1995-го року стався поворотний момент у кар’єрі Алекса Фергюсона на Олд Траффорд. Його команда щойно поступилася титулом чемпіона Прем'єр-ліги Блекберну, програла фінал Кубку Англії Евертону та продала Марка Г’юза, Пола Інса й Андрєя Канчельскіса - трьох ключових ковалів перших двох перемог у чемпіонаті за Фергюсона.

Пізніше наставник Манчестер Юнайтед зробив дивну річ: він нікого не придбав на заміну та почав опиратися на гравців молодіжного складу, які щойно здобули перемогу у молодіжного чемпіонаті. Незважаючи на те, що у попереднього сезоні вони награли якусь жменьку матчів, Раян Гіггз, Девід Бекхем та інші футболісти, які пізніше стали легендами світового футболу, стали тими гравцями, які потім виграли кубок Ліги Чемпіонів 1999-го року. Так починався захоплюючий період, епоха імені Алекса Фергюсона, яка закінчилася після того, як шотландець пішов на відпочинок...