Чемпіон України в складі Таврії-1992: Росіяни нас постійно обстрілюють
У дебютному чемпіонаті України-1992 з футболу золоті медалі першості сенсаційно виграла сімферопольська Таврія. Спочатку кримці зайняли перше місце в групі А, залишивши позаду Шахтар та Чорноморець. А в золотому матчі 21 червня у Львові несподівано обіграли київське Динамо 1:0. Чемпіон поспілкувався з одним з героїв матчу 57-річним Сергієм Воронежським, який пригадав казковий тріумф команди Анатолія Заяєва та теперішні суворі будні свого життя в Херсоні.
Запрошення в Крим і російські казки
— Пане Сергію, в Таврії ви з'явилися в травні 1992 року. Судячи з результатів матчів з Шахтарем та Динамо, захист команди було посилено — команда не пропускала голів.
— Так, команда підібралася непогана, билися до кінця. Хоча, звісно, і Динамо, і Шахтар мали якісніших гравців. Майстерності нам іноді не вистачало. На момент запрошення я виступав в Херсоні. Приїхав у Сімферополь, про все домовились із Заяєвим. Мене швидко заявили і вже за три дні зіграв свій перший матч проти миколаївського Евісу. Пам'ятаю, що дуже важким був поєдинок у Донецьку. Нам потрібно було не програти. Якби поступилися "гірникам", не Таврія, а Шахтар розігрував би з Динамо чемпіонство. В підсумку виконали завдання, зіграли 0:0.
— Хтось з команди вірив в перемогу над Динамо в золотому поєдинку у Львові?
— Зайнявши перше місце в групі А, ми вже стрибнули вище голови. Забезпечили собі щонайменше срібні медалі першості. Тому психологічного навантаження на нас не тиснуло. Ми не були фаворитами. У нас були серйозні кадрові проблеми. Випали четверо гравців — двоє були травмовані, двоє пропускали матч через перебір карток. Динамо у Львів прилетіли за добу, а ми — за 3,5 години до поєдинку. Грати з киянами було простіше, ніж з Шахтарем у Донецьку. Але, якщо відверто, це був не наш успіх, а помилка Динамо. Вони нас елементарно недооцінили. Та і боженька нам у золотому матчі допоміг. Хоча на трибунах у Львові майже всі, звісно, вболівали за Динамо. Пам'ятаю, що тренерська настанова в готелі перед виїздом на гру тривала 10 хвилин. "Нічого розповідати не буду, ви все і так самі розумієте" — сказав Заяєв.
— Ви ще зіграли у складі Таврії в єврокубках проти ірландського Шелбурна та швейцарського Сьона, а незабаром вже виходили на поле у складі Чорноморця. Змінили Сімферополь на Одесу, тому що в місті у моря бачили для себе більше футбольних перспектив?
— І це теж. Також у Таврії вже була нездорова атмосфера. Змінилися власники команди, почалися негаразди. В мене в цей час якраз з'явилася непогана пропозиція від Прокопенка, тож довго не роздумував. Розсталися з Таврією цивілізовано.
— Зараз кимось з ексодноклубників по Таврії підтримуєте зв’язок?
— Не підтримую. На жаль, більшість з того складу або лишилися в окупації в Криму, або працюють в Росії. Микола Турчиненко, який грав в захисті, помер 4 роки тому. Найбільше в футболі з того складу досяг Олександр Головко, який теж народився в Херсоні. Він зробив собі ім’я в київському Динамо, зіграв 58 матчів за збірну України, навіть був капітаном команди. В тренерському штабі жіночої збірної України працює Талят Шейхаметов. Талят був нападником. Він представник кримськотатарського народу, його родину вислали з Криму під час II Світової війни, народився вже в засланні, в Узбекистані.
Останній раз в Сімферополь мене запрошували на похорони Павла Скорика у 2020 році. Павло теж грав за Таврію. Помер в 51 рік — у нього була онкологія. Телефонував мені Олександр Гайдаш — він після окупації Криму прийняв російське громадянство і працював на окупаційний режим. Я відмовився їхати. Гайдаш почав мені якийсь російські казки розповідати. Не хотів його більше слухати. Пишаюся, що лишився українцем.
Буряти тероризували народ
— Після завершення ігрової кар’єри у вас був невеличкий бізнес. Чим саме займалися?
— Одягом. Купували за кордоном гуртом, продавали в Херсоні на центральному ринку вроздріб. Після початку повномасштабної війни бізнес довелося перепрофілювати. Центральний ринок росіяни розбили. Народ роз'їхався. Продажі просіли. Почав займатися продуктами. Овочами — огірки, помідори. З Черкас рибу везуть. В Херсоні зараз її не зловиш — вздовж берегу "їжачки" стоять, прохід заборонено. У мене працює двоє реалізаторів.
Багато продуктів не купую, бо попит не високий. Вистачає хіба що на прожиття — щоб штани не впали. На ринку іноді бачу Юру Мартинова, який грав за збірну України. В травні минулого року в будинок Юри прилетіла російська ракета.
— Більше таких трагічних випадків серед приятелів не було?
— На жаль, такі випадки регулярні. Сьогодні зранку (розмова відбулася у середу 21 серпня — прим. М.Р.) накрили градами міськвиконком. Ігорю Малишеву, який грав за херсонський Кристал, рознесли будинок. Після цього Ігор навіть трохи заїкатися почав. Зараз знімає в Херсоні квартиру, а дружина виїхала з міста. Ми допомагаємо один одному. Сподіватися тут нам немає на кого.
— Виїхати з Херсону не думали?
— Мамі майже 80 років, доглядаю за нею. Запропонував виїхати, категорично відмовилася. Забрав її до себе в будинок. А діти поїхали. Живуть в Польщі та Бельгії.
— Ви пережили в Херсоні окупацію. Було непросто?
— Приїжджали буряти, ходили по хатах. Тероризували народ. Заїжджали на машинах з двох сторін. Закривали проїзд і ходили по дворах. Щось або когось шукали. До мене теж заходили, роздивлялися медалі. Перевіряли мій український паспорт. Неприємно, коли заходять чужі, ще і з автоматами. Коли наші зайшли, стало простіше. Росіяни побігли. Хто на човнах, хто на чому. Але після того, як ЗСУ зайшли, почали обстрілювати місто. В мене будинок стоїть поруч з річкою. Градами сиплять постійно. Обстрілюють. Скидають дрони на скупчення людей. На машини. Зараз два райони Херсона без світла та води. Тут дуже важко жити.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор — Станіслав Лисак