Василь Ломаченко: Виїжджати нікуди не збираюся

Василь Ломаченко - унікальний боксер. В 17 років він став чемпіоном України серед дорослих, в 19 - другим на чемпіонаті світу, а в 20 став переможцем Олімпійських ігор. Ломаченко в Пекіні не просто переміг, а виявився першим українцем, якому вручили Кубок Вела Баркера. Цю винагороду дають з 1936 року найбільш технічному боксерові Олімпіад.

На найсерйозніших змаганнях Ломаченко перемагає упевнено, з великою перевагою. А останній чемпіонат України Василь виграв... однією рукою. Про це боксер заявив в інтерв'ю газеті "Лівий берег".

- Василю, ти на чемпіонаті України боксував з рукою, що не окріпнула після операції. Судячи по результатах, ти і однією рукою можеш здолати конкурентів в Україні...

- Раз виграв, значить, так воно і є. Не звертаю уваги на конкуренцію, для мене головне перемога, а на суперниках не акцентую уваги.

- Який бій у твоїй кар'єрі був найважчим?

- (Після паузи). Складно пригадати. Напевно, в 2007 році, у фіналі чемпіонату світу. Тоді я програв Альберту Селімову з Росії. Це була моя перша поразка за 13 років в боксі.

- А скільки боїв ти взагалі провів?

- Близько 300. Більшість з них закінчував достроково.

- Говорять, немає боксера, який не був в нокдауні. Ти не виключення?

- Так, звичайно. У нокдауні був лише раз. У 2006 році в Одесі на міжнародному турнірі. У фінальному бою, вже в першому раунді пропустив удар і опинився на підлозі. Ну, нічого, потім я суперника нокаутував.

- Силу удару вимірював?

- Ні, ніколи цього не робив.

- Це правда, що на турніку підтягуєшся більше ста разів?

- Підтягуюся 100 разів, але з ривками. У дитинстві було значно більше. Мій рекорд підтягувань - 250 разів.

- Скільки годин в день тренуєшся?

- Тренуюся двічі в день. Вранці тренування йде годину, увечері - дві. В суботу одне заняття, але воно триває 4 години. Об'єднуємо все, що напрацювали протягом тижня.

- Напевно, боксом "захворів" ще в ранньому дитинстві?

"Я запитав у тата, що краще виграти - чемпіонат світу чи Олімпійські ігри. Тато відповів, Ігри". Фото "Чемпіон"

- Ну так, мій батько працював вчителем фізкультури, а у вільний від основної роботи час вів секцію з боксу. Тому я вперше одягнув боксерські рукавички, як тільки почав ходити. У дитинстві завжди крутився біля батька в залі, а вже в шість років твердо вирішив, що стану олімпійським чемпіоном з боксу. Я запитав у тата, що краще виграти - чемпіонат світу чи Олімпійські ігри. Тато відповів, Ігри. Тоді я сказав, що буду олімпійським чемпіоном. Серйозніше я почав усвідомлювати, що бокс - це вид спорту, яким я хочу займатися, років в 10-11, коли почалися серйозні змагання, турніри і ми почали виїжджати. У боксі, впевнений, я на все життя. Коли прийде час, продовжу справу батька, стану тренером. Зараз, до речі, вчуся в Одеському педагогічному університеті, факультет фізичного виховання.

- Часто бився в дитинстві?

- Бійки завжди обходжу стороною. Батько мені завжди повторював, що я, як боксер, набагато сильніший за інших. Тому не маю права розпускати рук, інакше можу когось травмувати. Батько також беріг мене, прагнув не витрачати енергію на другорядних турнірах. Ми цілеспрямовано готувалися до серйозних змагань.

- На дорослій першості України ти вперше виступив в 17 років. Напевно, юніорові спочатку складно було змагатися з найдосвідченішими конкурентами?

- Ні, я б не сказав, що було важко. Вік суперника значення не має, всіх потрібно перемагати. Що я і зробив на своєму першому дорослому чемпіонаті України.

- Ти багато подорожуєш. Де більш всього сподобалося?

- У Китаї. Дуже сподобалися люди, їх гостинність, уміння вирішувати організаційні питання. А ось саму країну побачити не вдалося. Під час Олімпіади навіть не виходив у місто, оскільки це емоційно спустошувало. Взагалі, в поїздках на змагання рідко вдається побачити щось окрім залу і готельного номера. Приїхали, «відбоксували» і виїхали.

- Василю, наскільки істотно любительський бокс відрізняється від професійного?

- Відмінність одна - гонорари. У професіоналів вони значно більші, ніж у любителів. А все інше те ж саме, скрізь по голові б'ють.

- Якщо професіоналам платять більше, чому після перемоги на Олімпіаді ти не покинув любительський бокс?

- Мені не раз пропонували перейти в професіонали. Менеджери провідних американських і німецьких клубів хотіли підписати контракт зі мною ще до Ігор в Пекіні. Тоді я їх пропозиції серйозно не сприйняв, був зосереджений на підготовці до Олімпіади. А зараз у мене залишилася ще одна нескорена вершина в любительському боксі - хочу перемогти на чемпіонаті світу. У нас в Україні всього два олімпійські чемпіони - я і Володимир Кличко. А ось переможців чемпіонату світу у нас немає, хочу стати першим. Ну а потім і думатиму про перехід в професіонали.

- Меккою професійного боксу вважається Америка. Не мрієш там боксувати в професіоналах?

- Ні, мене в Україні все влаштовує. У Білгороді-Дністровському у мене є все, що необхідне для підготовки, тому нікуди виїжджати я не збираюся.

- Але ти, як розповідають, тренуєшся в дуже скромних умовах. Чи не кликали тебе ближче до столиці, в зали трохи кращі?

- Після Олімпіади я отримав безліч пропозицій, у тому числі - перебратися до Києва, де мені обіцяли і спеціальний зал побудувати, і школу мого імені відкрити. Але я абсолютно не бажаю міняти місце, де я живу і тренуюся із задоволенням.

- За боями професіоналів стежиш?

"Мені обіцяли і спеціальний зал побудувати, і школу мого імені відкрити".

- Не дуже. Тільки за боями Роя Джонса, він мій кумир. Багато хто захоплюється поєдинками важкоатлетів, називає їх найбільш видовищними. А мені вони просто нецікаві. Не розумію, як можна отримувати задоволення від бою двох не дуже технічних боксерів, з повільними ударами... Бої в легких вагових категоріях теж не дуже подобаються, нудні вони якісь.

- До речі, Рой Джонс олімпійським чемпіоном не став.

- Так, його засудили на Олімпіаді 1988 року в Сеулі. Так само, як і мене торік в Чикаго.

- Чому росіяни сильні в любительському боксі, але в професіоналах у них небагато своїх чемпіонів?

- Росіяни просто не особливо прагнуть перейти в професіонали, держава їх дуже добре матеріально підтримує. Члени збірної отримують стипендії по $5-7 тис., а за перемогу на чемпіонаті Європи або світу гонорари - декілька десятків тисяч доларів. У нас же добре оплачується тільки перемога на Олімпійських іграх, тому наші хлопці і рвуться в професіонали.

fbu.net.ua