Коли претендентів менше ніж чемпіонів

Ситуація із другою відмовою Девіда Хея від бою тепер уже з Віталієм Кличком, чесно кажучи, особливо не здивувала. Звісно, передусім через те, що довгоязикий британець не зовсім готовий відповідати за свої образливі для чемпіонів заяви. Під "не зовсім готовим" маю на увазі, насамперед, не спортивну а комерційну складову.

Склалося враження, що у історії з травмою Хея перед боєм проти Володимира Кличка, саме проблеми британських телепартнерів боксера, а зовсім не травма, змусили того відмовитися від поєдинку.

У другій історії із Віталієм, екс абсолютний чемпіон світу у першій важкій вазі вирішив не вигадувати собі травм, а просто паралельно переговорам із Кличком домовився про бій з чемпіоном WBA Ніколаєм Валуєвим. Чому? Свою відповідь на це питання знає тільки британець. І Дон Кінг. А ми ж можемо констатувати факт - претендентів у важкій вазі не вистачає на чемпіонів.

До цього моменту так звана криза надважкого дивізіону, про яку говорили багато фахівців, проявлялася хіба що у тому, що останні півтора-два роки українські брати доволі легко перемагали усіх своїх суперників. "Епоха Кличків", як заявив колись старший з них. Але ніколи чемпіони не відчували браку гідних і, що дуже важливо, цікавих для глядачів претендентів на титули.

І от: Клички наче навипередки із Доном Кінгом та за вуха витягнутим у чемпіони Валуєвим змагаються за право битися з ... необов'язковим кандидатом у чемпіони. Адже тільки за однією версією (WBO) Хей перебуває близько до чемпіонського бою, а в іншій (IBF) входить лише у десятку.

Зрозуміло, що для добровільних захистів титулів (на відміну від обов'язкових) Клички намагаються знайти найрейтинговіших боксерів, щоб якомога більше заробити. Такий вже професійний бокс. Але відсутність цікавих претендентів після першої відмови Хея змусила Володимира Кличка зробити пропозиції підряд обом тоді чинним чемпіонам WBA - Валуєву та Чагаєву. Цікаво, що росіянин, попри неодноразові заяви про готовність битися з братами, від поєдинку відмовився. Відмовився він і згодом, коли бій запропонував Віталій. Руслан Чагаєв, після фактичної втрати титулу через інтриги Дона Кінга, пішов ва банк, але не втратив своєї спортивної гідності.

Саме смаки телевізійної аудиторії США змусили Віталія звернутися до Кріса Арреоли після другої відмови Хея. В українця було зовсім небагато варіантів, щоб бій приніс реальний прибуток - фактично окрім Арреоли суперником чемпіона WBC міг стати Едді Чемберс, який на днях переміг Олександра Дмитренка. Але тут є притичина. Перемогою над українцем Чемберс здобув право на бій з Володимиром, а тому було би зовсім недалекоглядно відбирати у брата цікавого суперника.

Щодо інших боксерів.

Алєксандр Повєткін є обов'язковим претендентом на титул IBF Володимира Кличка. Але бій із росіянином буде рейтинговим лише в Україні та Росії, де глядачі ще не звикли купувати трансляції за живі гроші.

Джон Руїз. Після хоч і більш ніж сумнівних програшів Валуєву американець навряд чи викликає інтерес у самих братів, та і сам Руїз неодноразово заявляв про наміри добитися ще одного бою із Валуєвим.

Хуан Карлос Гомес. Переможець Володимира Вірчиса як обов'язковий претендент 21 березня програв Віталію Кличку, навряд чи реванш буде цікавим публіці і самим боксерам.

Олександр Дмитренко. Хоч, можливо, сам боксер дотримується іншої думки, скажу: Дмитренку рано виходити проти Кличків. Це наочно показав програш, як кажуть, без шансів, Едді Чемберсу. Тепер українець проведе ще один бій проти ветерана Луана Краснічі, якого вже раз перемагав. Та і бій проти відомого лише у Німеччині Дмитренка знову таки не зможе потрапити на американські телеканали.

Рей Остін. Американець хоч і перебуває на високих позиціях у рейтингу WBC (чемпіон - Віталій Кличко), але у 2007-му нокаутом у третьому раунді вже програвав Кличку-молодшому як обов'язковий претендент на титул IBF. Після цього Остін переміг сорокарічного Анджея Голоту та у восьмираундовому поєдинку Джуліуса Лонга, який не хапає зірок з неба.

Олег Маскаєв. В принципі, причини малої вірогідності такого бою можна дивитися у пункті із Повєткіним, але ще одним негативним для Маскаєва чинником є вік - у березні боксеру виповнилося сорок років. Окрім того, Олег програв Кличку суд за право бути обов'язковим претендентом та може хіба що роздмухувати історію з нібито перемогою над Кличком-старшим у любителях. Та і логіка самого Кличка, який наполягає, що Маскаєв, що програв Сему Пітеру, не може зустрічатися із переможцем нігерійця. Навіть якщо після цього переміг двох маловідомих американців.

Джеймс Тоні у 2006-2007 роках двічі програвав Пітеру, і хоча після того нокаутував Хасіма Рахмана, поки досяг тільки шостих-дев'ятих позицій у рейтингах боксерських версій. Окрім того, вочевидь Тоні має занизькі телевізійні рейтинги, щоб вибір братів впав саме на цього боксера. Власне, це стосується ще одного американця Кевіна Джонсона.

Можна назвати ще з десяток боксерів, які могли би стати вірогідними суперниками Кличків. Але жоден з них не виконує тих самих умов боксерського профі-бізнесу, за якими брати підбирають собі суперників.

Який вихід для "молодих і перспективних"? Відповідь очевидна - якщо ринок диктує свої умови, то в цих умовах стати найкращим. Тобто, брати приклад із Девіда Хея. Принаймні у саморекламі. Адже попри усю антипатію, яку британець викликав в українських вболівальників, він зумів добитися суперінтересу до свого бою із будь-ким з Кличків. А там і торгуватися можна практично на рівних.