Юліан Бойко: Через відміну Saudi Arabia Masters мої рейтингові очки не мають зникнути
Завершився снукерний сезон-2025/26. Єдиним представником України серед професіоналів був Юліан Бойко. У новому сезоні до нього приєднаються Михайло Ларков та Антон Казаков.
"Чемпіон" дізнався у снукериста думки про скасування Saudi Arabia Masters, як він проводить міжсезоння, а також пригадали "Кубок Незалежності-2019", коли до Києва приїхала велика кількість іноземних гравців, а сам Юліан у 13-річному віці дійшов до півфіналу.
– Ну, по-перше, відміна Saudi Arabia Masters. Ти не знаєш: це тепер загалом у всіх вирахують очки за два турніри чи все ж твій здобуток минулого серпня залишиться й буде врахований при підрахунку рейтингу за два роки в мейн-турі?
– Я на 100% не впевнений, але, наскільки знаю й бачив у попередніх випадках, мої очки не мають зникнути. У наступному сезоні, якщо вдасться залишитися в топ-64, тоді так – 20 000 рейтингових очок зникнуть. Але цього сезону вони мають залишитися.
Я сподіваюся, що так і буде, бо якщо раптом вирішать анулювати – це буде велика втрата.
– Зараз міжсезоння. Як його проводиш або плануєш проводити?
– І відпочиваю, і тренуюся. Не було якогось тижня чи кількох тижнів зовсім без снукеру. Працюю над певними речами, які хочу покращити перед наступним сезоном.
З іншого боку, намагаюся кайфувати й від часу без турнірів. Трохи займаюся фізичною підготовкою, граю турніри в падел, лікував зуби останніми тижнями, щоб протягом сезону це мене не турбувало. Багато часу проводжу з родиною.
– Чемпіоном світу став У Іцзе. На якій стадії почав думати, що він зможе взяти титул, враховуючи, що в 1/8 фіналу він вибив Марка Селбі? Можна сказати, твого улюбленого гравця.
– За грою Іцзе цього сезону було зрозуміло, що він буде серед претендентів на звання чемпіона світу. Проте, мені здається, ніхто не думав, що це станеться так рано й так швидко.
Я майже повністю дивився матч проти Селбі. Марк непогано грав. Уже тоді я почав думати, що переможець цієї пари здатен дійти до фіналу.
У фіналі мені здавалося, що Мерфі завдяки своєму досвіду переграє Іцзе. Але треба визнати: Іцзе – новий геній снукеру, справжній вундеркінд. Є лише кілька людей, які під таким тиском можуть демонструвати настільки високий рівень гри. Упевнений, що він ще довго залишатиметься серед топів і стане №1 у світі.
– Марк після поразки скаржився на сукно. І після першої гри з Джеком Джонсом він також був незадоволений. У тебе за весь рік у мейн-турі були випадки, коли ти був незадоволений якістю покриття столу?
– Чесно скажу: мені важко порівнювати через різну кількість матчів. Топові гравці провели умовно 100 поєдинків, а я – десь близько 30. Тому з мого боку було б не дуже коректно щось серйозно казати про таке.
Я вважаю, що умови завжди однакові для обох гравців. У мене за сезон особливих нарікань не було.
Є снукеристи, яким зручніше грати на швидкому сукні, бо вони не б'ють сильно й через це легше контролюють биток. Комусь комфортніше на великих лузах, комусь – на менших.
Якщо порівнювати турніри у Великій Британії та Китаї, то в Китаї столи трохи інші – там більші лузи, тому ми бачимо аномальну кількість сенчурі-брейків. Та й загалом серійність на зовсім іншому рівні. Це, мабуть, єдина різниця, яку я помітив.
– Найепічніший промах зробив Марк Аллен у півфіналі. Наскільки важко після такого взагалі зібратися?
– Усе залежить від психологічної підготовки. Завжди треба абстрагуватися від рахунку, від того, що ти промахнувся в попередньому фреймі, від власних помилок. Треба думати про наступну кулю, про дії для якісного удару.
Марк Аллен добре грав і в наступному фреймі. Міг вигравати контрову партію, зробив брейк 40+, просто невдало підбив піраміду з рожевої. Він добре впорався з психологічним аспектом, але невдало відігрався, а далі У вже зібрав брейк.
– У 2023-му ти виграв три матчі групового етапу Polska Liga Snookera, а потім у 1/4 фіналу поступився Антоні Ковальському – 2:4. Через кілька місяців уже обіграв його у спарингу, зокрема зробив тотал-кліренс на 128 очок.
У мейн-турі також є Матеуш Барановський. Міхал Шубарчик, можна сказати, забрав твій рекорд, адже потрапив у мейн-тур у 14 років. Ти часто буваєш у Польщі, то чому там є прогрес? Більше клубів, більше про-ам турнірів чи щось інше?
– Якщо чесно, я не знаю, як так сталося, що в Польщі дійсно багато гравців високого рівня, багато талановитих снукеристів. І турніри, і умови, і клуби там не найкращі.
Так, є серія турнірів Polska Liga Snookera – п'ять разів на рік. Призові фонди дуже маленькі. Напевно, польські спортсмени розвиваються на ентузіазмі. Зараз у них хороше покоління гравців, та й підростають хлопці по 16-17 років, які можуть потрапити до мейн-туру в найближчі п'ять років.
У Польщі є історія професійного снукеру. Я пам'ятаю, що в мейн-турі грали Каспер Філіпяк, Адам Стефанов – це могло стати натхненням для молодих гравців. Тому незалежно від умов чи домашніх турнірів у них з'явилася віра, що це реально.
Зараз в Україні війна, тому складно говорити про якісь умови – наразі нічого немає, і, на жаль, не до цього. Але якимось дивом від нашої країни тепер буде три гравці в мейн-турі. Упевнений: якби 10 років тому комусь сказали про таке, ніхто б не повірив.
У нас також є молоді Матвій Лагодзінський та Артем Суржиков. Дивлячись на мене, Мішу Ларкова й Антона Казакова, вони теж будуть вірити, що все можливо.
– У 2019-му в Україні відбувся досить інтернаціональний Кубок Незалежності, коли приїхали і чинні профі, і колишні учасники мейн-туру. Ти в 13 років дійшов до півфіналу, оформив найвищий брейк турніру – 131 очко, але програв учаснику мейн-туру Крейгу Стедману. Які спогади про той турнір і чому його більше не вдалося організувати?
– Основними спонсорами й організаторами турніру були мої батьки. Тато організовував, проводив, створив федерацію, щоб сформувати конкурентне середовище в Україні. Він постійно запрошував іноземців і на спаринги, і на турніри.
Це було його особисте бажання, яким він справді "горів". Його дуже надихала думка, що вдасться підняти рівень снукеру в Україні.
Той турнір неможливо забути. Для України це було щось унікальне. Приїхали гравці з 20 різних країн.
Уперше й востаннє в житті я відчув, що таке грати вдома, у клубі, де тоді тренувався. Були рідні, друзі. Вболівальники підтримували й надихали. Це були незабутні емоції.
Зараз трохи сумно, що через війну немає можливості грати в Україні. Напевно, найближчими роками подібних турнірів тут не буде, тому навіть не знаю, коли ще зможу відчути таку атмосферу – коли граєш перед своєю публікою.
Схоже, саме це й дозволило мені тоді так добре виступити. Складно повірити, що в 13 років я зміг зробити такий брейк і здобути перемоги над досвідченішими гравцями, хоча мій рівень тоді був значно нижчим, ніж зараз.