Дмитра та сльози було не спинити. Підручний святкує свій день народження
Сьогодні легенді українського біатлону – 33!
У 2019-му в лютневому шведському Естерсунді тернопільський біатлоніст влаштував біатлонний землетрус, перевернув свідомість мільйонів вболівальників та перевершив сам себе. У гонці переслідування на 12,5 кілометрів спортсмен з Тернопільщини фінішував першим і видовищно втер носам світовим зубрам, на чиїх шиях вже не було місця для медалей...
Золотий фініш Підручного
І хоча сталося це в березні 2019-го, ми не могли не згадати той історичний старт у день народження лідера українського чоловічого біатлону.
Кляті десяті
Чи часто згадує останнє коло тріумфальної гонки, що нагадує про ту шалену погоню, а точніше, втечу, питаємо чемпіона незадовго до старту сезону. Дмитро на чемпіонську тему небагатослівний:
"Не часто згадую про той титул, медаль просто нагадує мені, що я чемпіон світу. Взагалі, нічого особливого, медаль лежить разом з усіма іншими на поличці" – каже чемпіон "Чемпіону".
Кажуть, людина яка керується помстою ніколи не сягне успіху. Бо вона її з’їсть зсередини. Але українець виходив на трасу з бажанням саме спортивної сатисфакції. А може й помсти, вона ж буває і здоровою.
У 2019-му Дмитро вийшов практично на пік кар’єри, коли як не зараз брати медаль!?
Але в спринті фінішує четвертим – бронзовій позиції програв злощасні 0.3 секунди на дистанції у 10 км! Лишень вдумайтесь – десяті – на десяти кілометрах! Працюєш все життя, щоб потім ось так втратити медаль…
"Я відчував проблеми з відновленням, бо віддав всі сили, важко було зібратися та показати результат", – казав після програної та перед виграною гонкою Дмитро.
Таке з пам’яті не зітреться ніколи
У гонці переслідування біатлоністи стартують з часовими гандикапами, які мали на фініші спринту. Тобто українець пішов на трасу четвертим – переслідувати!
Гонка з чотирма стрільбами ледь не закінчилась для Підручного ще на першій – двічі не влучив, злим пішов накручувати штрафні кола. Багато хто після такого старту "здувається". Але що завжди при цьому хлопцеві – то це жага битися до останнього патрону. На четвертий кульмінаційний вогневий рубіж українець прийшов в групі переслідувачів. Саме вони мали поборотися за срібло та бронзу. Бо Йоганнес Бо, перший номер світу, здавалося, вже приміряє золото. Проте норвежець "валить" вирішальну стрільбу, йде на три кола штрафу, а Дмитро – усю волю в кулак – і на останнє коло дистанції втікає першим. Це був легендарний відрізок гонки та всього його життя…
Дмитро Підручний
Знесилене тіло, мокрі щоки
"Я не пам’ятаю, щоб я так переживав під час ефіру, я скочив з крісла, щось кричав вже стоячи" – це вже спогади коментатора тієї гонки на каналі Sport1.
"Він вигравав у Бо дещо більше 10 секунд, але я ще не усвідомлював до чого все йде. Я казав в ефірі, що ми будемо раді й сріблу. Чесно, я думав Бо дістане Дмитра. А коли він вже викотився на стадіон, я відчув що плачу, голос затремтів, десь на хвилину вимкнув ефірну кнопку. Режисер не зрозумів куди я подівся, думав, звук заклинив, але прибіг і все зрозумів… Вперше таке було. І, мабуть, востаннє, бо це як перше кохання – воно одне".
У той день лили сльози всі, вболівальники щиро ділилися своїми емоціями в соцмережах, там було цунамі, потім вулкан, в родини та друзів Дмитра, тренерів телефони не встигали заряджатись…
Дмитро Підручний після золотого фінішу ЧС-2019
Дмитро впав знесилений на фініші та теж дав волю емоціям. Чемпіона довелось приводити до тями, він вже йшов до мікс-зони, а кожен намагався його обійняти та привітати. В очах Дмитра досі читався шок від того, що він щойно втнув. Ще раз Підручний заплаче на вечірній церемонії нагородження, коли на його честь над Естерсундом гордо розвіється синьо-жовте знамено та пролунає славень. З холодного Естерсунда віяло небувалим теплом. Ще не вмерла Україна…
Мамо, я в шапці. І з медаллю!
"Коли є можливість повторно подивитись ту гонку, то ми залюбки це робимо з рідними та друзями. Знову переживаємо ті класні емоції. Хоча вже без таких переживань, бо знаємо результат", – жартівливо згадує Марія Підручна, мати Дмитра.
А того лютневого дня, згадує, було сильне емоційне напруження, і лише потім наздогнала шалена радість.
"Я була вдома сама, дивилась гонку сама, чоловік зі старшим сином були десь у дорозі, намагались зловити інтернет, щоб якось слідкувати за перебігом подій. А потім всі дзвонили, вітали й плакали від радості разом. Тепер, як згадую, то теж навертаються сльози, особливо коли згадаю як лунав гімн України!".
До речі, у пані Марії немає атрибута, який би нагадував про перемогу сина.
"Свій стартовий номер він залишив собі вдома, букет з церемонії нагородження віддав у музей, а іграшку – доньці. А мені щось так нічого і не перепало", – сміючись згадує мама чемпіона.
Команда вірила в Першого – до останнього
Той старт згадує і партнер Дмитра по команді, і вже чоловік його сестри – Тарас Лесюк. Каже, у той день був на кубку ІBU в Італії. Через цю гонку довелось перенести тренування.
"Згадую перший рубіж… два промахи, ну, думаю, що ж так… Але вірив, що це ще далеко не кінець. Потім один "нуль", другий, а потім і та пам’ятна стрільба коли Дмитро з групи вийшов першим, а Йоганнес ще працював на штрафному колі. Мене переповнювали емоції, щасливий був. А після фінішу кричав, і не знаю як так вийшло, мабуть, сильно так затиснув руки, що в мене аж ремінець на годиннику порвався. Той день ніколи не забуду" – пригадує Тарас.
У переслідуванні стартував ще один українець – Руслан Ткаленко. Фінішував 38-м, покращив свій результат після спринту, але за нього тоді коментатори майже забули – у фокусі був лише чемпіон.
"На останньому колі я бачив, що всі, хто були на трасі максимально сконцентровані на Дімі, я розумів – він точно змагається за топ-3! Але тільки по фінішу я побачив і усвідомив, що він здобув золото! Це було неочікувано, але прогнозовано. Дмитро – сильний атлет, думаю, уже після спринту всі розуміли, що він у хорошій формі та точно може боротися за перше місце. Конкуренція в біатлоні велика, ніколи не знаєш хто переможе, все дуже швидко змінюється і цим біатлон цікавий", – сказав Руслан в коментарі Чемпіону.
Дмитро Підручний після того злету видавав класні гонки, але через травми та й ряд інших причин так і не зміг втримати планку, яку підняв надмірно високо. Боровся за посаду президента федерації біатлону, але зрештою повернувся на трасу. Можливо, повторити тріумф не вдалося і через психологічне вигорання після такого успіху, у спорті найвищих досягнень таке трапляється часто.
Але попри все, сподіваємось – буде ще привід написати чемпіонський репортаж про Чемпіона.