Підгрушна: Біатлоністи з інших країн майже не питають про війну на Сході України, знають, як нам боляче

У другій частині інтерв’ю Чемпіону Олена розповіла про свої теперішні стосунки із російською пресою, яка свого часу записала її у "снайпери у Слов’янську" та про умови забезпечення спортсменів Федерацією біатлону України.

- Полишимо цю не зовсім приємну тему допінгу. Скажіть, у збірній України ви задоволені забезпеченням зі сторони федерації? Хто, до речі. купує лижі? Спортсмен, чи федерація.

- Лижами забезпечують федерація та спонсори.

- А якістю лиж задоволені? Вони не поступаються тим, які мають спортсмени з провідних біатлонних команд світу?

"Можливостей Франції, Росії чи Німеччини не маємо, але періодично їх обігруємо"

- В таких країнах, як Німеччина, Росія чи Франція є свої виробники лиж. Звичайно, що кращі із найкращих вони віддаватимуть для своєї збірної. А другий чи третій сорт віддаватиметься іншим командам. Це саме стосується змазки. Якщо в Німеччині є свої лабораторії із її виготовлення, то кращі зразки йтимуть для німецьких біатлоністів. І цього року було кілька гонок, в яких німці чи норвежці, і навіть одного разу росіяни, виграли тільки завдяки ходу лиж.

Там лижі були просто на голову сильнішими за інші команди світу. У нас нічим не гірше за переважну більшість команд. Але ми не маємо тих лабораторій, які б працювали лише на нас. Тим не менше, ми примудряємося часто обігрувати своїх суперників (сміється).

- До речі, коли прибувають нові лижі, то хто їх випробовує? Спортсмен, чи сервіс-мени? І хто приймає остаточне рішення, чи їх залишати?

- У нас є в команді четверо людей, які їздять на заводи-виробників. Вони ж їх відсортовують, випробовують, відкатують, вибирають найкращі. Потім уже ми можемо їх проїздити, по ходу сезону визначити, підходять чи ні. Але все ж у цьому плані основну роботу виконує сервіс-команда.

"Від шоку історії російської преси про мене як снайпера у Слов’янську уже відійшла"

- Олено, два роки тому російська пропагандистська преса "записала" вас у команду снайперів, які працювали у Слов’янську. ..

- Спочатку я була шокована тією історією. Але вже давно відійшла. Вже навіть сприймаю її з гумором.

- Не було внутрішнього бажання знайти тих людей, хто це придумав, взяти свою гвинтівку і добряче провчити їх?

- Та ні (сміється). Я професійний спортсмен, стріляю зі зброї на змаганнях. А в нас питання зброї із жартами не поєднується

- До речі, а чи був хоча б один російський журналіст, який би подзвонив і спробував дізнатися правду?

- Чесно кажучи, у мене на той час було дуже багато дзвінків від журналістів, і зараз я вже точно не скажу, чи серед них були росіяни…

-… Після цього знаходили сили спілкуватися із російськими журналістами?

- Та ні, чому, спілкуюся. Ось цього року на чемпіонаті світу sports.ru брали розширене інтерв’ю. До речі, згадували і цю історію про Слов’янськ. Що вже зараз про це говорити? На той час це було комусь вигідно. Вирішили чи мене, чи навпаки себе попіарити…

Не знаю, з якою метою це було зроблено. Зараз уже ніхто, мабуть, не зможе порахувати, скільки було зроблено тоді тих липових чи фейкових сюжетів. Ну, потрапила я в це число... Думаю, не я одна така єдина, нас уже сотні таких. Я якось спокійно до цього віднеслася.

- Вас на етапах Кубка світу біатлоністи з інших країн про це не розпитували? І чи взагалі питають про ситуацію в країні?

- Таких запитань дуже мало. Не скажу, що їх взагалі нема, але їх мало. Мабуть, вони знають, наскільки нам це все боляче. Тож про війну на Сході України практично не розпитують .

- Олено, ваш чоловік – політик, публічна особа (екс-голова Тернопільської облради, колишній народний депутат Олексій Кайда – прим. авт.). Про політику вдома говорити? Чи виключно про спорт?

- Коли я працювала в міністерстві, а він був нардепом, то, звичайно, основною темою наших розмов була політика. Нас життя зараз порозкидало трішки в інші русла. Коли я повернулася у спорт, то мені було просто не до політики. Він більше занурився у тему армії, відповідно розмов на політичні теми поменшало.

Олена з чоловіком Олексієм

- До речі, ви вже встигли попрацювати чиновником – помічником міністра спорту, сім’ї та молоді. Як це, поглянути на спорт з іншого ракурсу – не з лижні, а з крісла посадовця?

- Ця робота має свою специфіку і по-своєму є важкою. Мені було приємно і цікаво тоді працювати. Коли деколи доводиться повертатися у міністерство і зі мною всі вітаються і дивляться з усмішкою, то, мабуть я правильно працювала. Думаю, цих дверей переді мною не закривають.

- Можливо, говорити про це поки зарано, але чи не хотіли б повернутися туди після завершення кар’єри?

- Буде видно, поки загадувати зарано. В нашій державі все надто швидко змінюється. Мене тоді запросили – я й пішла. А ось якщо ще раз запросять, то буду думати. Якщо ж не запросять, шукатиму щось інше.