Меркушина: У Поклюці в естафеті мене трусило, поки я чекала своєї черги стартувати
Коли тренер жіночої команди Григорій Шамрай повідомив Анастасії Меркушиній, що їй належить закривати естафету на етапі Кубку світу у Поклюці, вона подумала, що це жарт.
У свою чергу серед уболівальників, які побачили запропоновану тренерським штабом розстановку по етапах, розгорнулася палка дискусія: а чи варто покладати такий тягар відповідальності на плечі 21-річної спортсменки. Особливо з урахуванням того, що офіційний старт сезону вийшов для неї неоднозначним.
Демонструючи досить оптимістичні результати під час підготовки, вона за перші три гонки в Естерсунді зробила дуже багато промахів. Анастасія після цих невдач попросила дозволу відправитися на Кубок IBU. У Валь-Ріданні, де її чекала зустріч з батьком та особистим тренером, всі побачили вже зовсім іншу Меркушину.
Скориставшись лише одним додатковим патроном, вона спочатку виграла змішану естафету у парі з Артемом Тищенком. А потім провела зразково-показовий спринт, привізши майже 35 секунд найближчій суперниці росіянці Ульяні Кайшевій.
- Ваше інтерв'ю після естафети у Поклюці на сайті Міжнародного союзу біатлоністів помістили під заголовком "The happiest girl in town". Я так розумію, потрапили у саму точку?
- Це інтерв'ю брали відразу після фінішу. У мене там слів практично не було, одні емоції. Але людям, мабуть, сподобалося.
- На молодіжному рівні Ви зібрали практично всі медалі, які можна було, знаєте, і що таке перемагати на чемпіонаті Європи, а також Кубку IBU. А який він, п'єдестал Кубку світу?
- Дуже широкий (сміється). Ми вчотирьох на ньому легко помістилися. А взагалі, звичайно, відчуття під час церемонії нагородження були нереальні. Не так, як це виглядає по телевізору.
- Напевно, побили рекорд за кількістю привітань. Яке було найнесподіванішим?
- Дуже багато поздоровлень передавали через маму. Найнесподіванішим було те, що нас у Facebook привітав президент України. А взагалі я не найактивніший користувач соцмереж, багато що у мене там просто заблоковано.
- А суперниці й інші біатлоністи не вітали?
- Вони дивилися на мене з легким відчуттям здивування, мовляв, хто це така і звідки вона взялася (посміхається).
Я була дуже сконцентрована на гонці. Тому все помічала, і можу згадати найменші деталі: хто де стояв, що кричав і, звичайно ж, як тато радів. Єдине, що перед гонкою я переплутала обойми. І півпристрілки стріляла патронами Іри Варвинець. Але це вже дрібниці.
- Спочатку обговорювалося варіант, що у разі хорошого виступу на Кубку IBU, Вас можуть викликати у Поклюку?
- Ні, такий варіант не обговорювався. Я їхала відразу на два етапи Кубку IBU. Не планувала їхати у Чехію, і вже тим більше у Поклюку.
- Чим були зайняті Ваші думки ті чотири години, поки Ви їхали з Валь-Ріданни у Поклюку?
- Я ще не знала, який етап мені належить бігти, тому ні про що не думала. Відпочивала, фільм дивилася.
- В одному з інтерв'ю ви відповіли на питання, який етап естафети вам більше підходить. "Перший, - сказали Ви. - Тому що мені складно "дожити" навіть до другого етапу, не кажучи вже про останній. Не уявляю, як стільки часу стримувати емоції та зберігати настрій". Думка залишається такою ж?
- У Поклюці мене злегка трусило, поки я чекала своєї черги стартувати. Навіть не знаю, як мені вдалося зібратися та не розплескати всю енергію до четвертого етапу. Так що якщо мене знову спитають, який етап в естафеті мені більше всього підходить, відповідь не зміниться - перший.
- Можете описати свій стан на старті в очікуванні передачі естафети?
- Там такий цікавий момент був. На старт мене випускав наш масажист. Налаштовував. Я приблизно розрахувала, коли Підгрушна до мене доїде. Стою-чекаю. І тут чую істеричний крик масажиста: "Їдь!" Я зриваюся з місця - скомандували ж. І розумію, що ще занадто рано. Загалом, начудила трошки на старті. Могло бути краще. Мабуть, поки досвіду не вистачає.
 |
| Світлина ФБУ |
- Сильно здивувалися, коли тренери, які стояли вздовж траси, стали кричати, щоб бігли повільніше?
- Я згадала мамину історію про те, як вона вигравала на першому колі у якоїсь німецької біатлоністки. І їй по трасі стали кричали: "Давай спокійніше!" Вона не те, щоб злякалася, але вирішила прислухатися. І потім на стрільбі результат був плачевний. Мене відвідала думка, що це дежавю якесь. Ні, думаю, не буду зменшувати швидкість, потрібно продовжувати працювати у своєму темпі.
Мені ні слова не сказали про те, хто біжить позаду. Так що я не чула, не бачила і не підозрювала, що відбувається у мене за спиною. Я просто не відривала погляд від Дальмайєр, яка йшла попереду. Немов вчепилася невидимим тросом за неї, і йшла у своєму режимі. Мабуть, мені було трохи легше у той день. Оскільки у мене було менше гонок, і я не так довго сиділа на висоті.
- На стрільбу Ви витратили в цілому 47 секунд - це другий результат в естафеті після Галіни Вішнєвської з Казахстану. Це особистий рекорд?
- Якщо чесно, я статистику не веду, але думаю, що так швидко я справді у гонці з двома рубежами ще не стріляла. Насправді все дуже просто. Я дала собі команду: "Настя, стріляй швидше, щоб думка не встигла проскочити між пострілами". Тому що, якби я подумала, то швидше за все промахнулася, не витримавши психологічного напруження.
Про те, що на "стійку" у мене пішло всього 20 секунд, дізналася вже вдома. До речі, подивилася розкладку, так там ще в австрійській команді хтось за двадцять секунд відстрілявся. Так що, думаю, я не найкраща. І до Оксани Хвостенко мені ще далеко.
- У Вашої мами головні успіхи у кар'єрі пов'язані саме з естафетами, які у неї, як правило, виходили, краще ніж особисті гонки. Що вона радила вам напередодні старту у Поклюці?
- Я рідко з мамою розмовляю перед гонками. Вона сильно переживає за мене і боїться передати мені свою нервозність. Після естафети зателефонувала, звичайно. Спочатку вона взагалі нічого сказати не могла. Загалом, всі мало не плакали від щастя.
- Був час відсвяткувати успіх або ж відразу впакували сумки і вирушили на наступний етап у Чехію?
- Коли ми повернулися після естафети, всі магазини були вже закриті. Так що свята не вийшло. Насправді, просто сил не було святкувати. Особисто я добралася до ліжка, впала і відразу заснула.
- У Нове-Место будете виступати вже вчетверте у кар'єрі. Які спогади у вас пов'язані з цим містом?
- У Нове-Место у мене були і провальні гонки, і дуже вдалі, так що спогади двоякі. У 2011 році я тут завоювала свою першу юнацьку медаль чемпіонату світу. У 2014-му юніорську - чемпіонату Європи. У минулому році виступала на етапі Кубку IBU.
Правда, нас запускали по старій трасі - не тією, яка була на чемпіонаті світу. Але тренування тут вже були, я подивилася, де маю бути бігти цього разу. Сніг штучний, досить холодно - так що, думаю, жодних додаткових труднощів через погоду не виникне.