Смокі Юнік – український геній американського автоспорту
Серед двадцяти легенд автоспорту, яких 1990 року вперше ввели до Міжнародної Зали слави автоспорту (International Motorsports Hall of Fame) у місті Талладега, штат Алабама, був механік "Смокі" Юнік. В українському сегменті Гугла згадок про нього не існує взагалі. Тож, виправляємо це непорозуміння.
Генрі Юнік, на прізвисько "Смокі", був сином українських іммігрантів, і це виводить його у фокус нашої уваги. А уваги американської йому за життя вистачило з головою. Одним з попсових показників його популярності може бути хоча б те, що він став прототипом персонажу з відомого анімаційного фільму "Тачки-3".
Більш промовистою характеристикою стала цитата з профайла до Зали слави: "Смокі Юнік народився з розумом механіка. Багато хто називає його механічним генієм. Сьогодні він вважається одним з найбільш шанованих механіків у США".
Юнік народився у травні 1925 року. За його власними словами, це відбулося у штаті Теннессі, але офіційно місцем його народження вважається місто Нешаміні Фоллз, штат Пенсильванія. Тут на батьківській фермі пройшло його дитинство. Як згадував сам наш герой, він мав три імені: Генрі, Гаррі та Грегорі. Проте славу здобув як Смокі: причому це прізвисько з’явилось не через його пристрасть до паління сигари або люльки з кукурудзяного початку.
У 16 років Генрі Юнік вирішив взяти участь у гонках на мотоциклах. На той момент через смерть батька він був змушений залишити школу та керувати фермою. Це дало хлопцеві можливість проявити свій талант до імпровізації та оптимізації механічних рішень: наприклад, він побудував трактор з останків покинутого автомобіля. А у вільний час будував мотоцикли та ганяв на них.
Якось після перегонів на півмилі на мотоциклі, що дуже димів, Генрі й отримав своє прізвисько – Смокі (копчений). Так його стали називати всі… А сигара або люлька разом із ковбойським капелюхом згодом стали його фірмовим знаком.
Мав наш герой ще один талант – вигадувати про себе небилиці.
Так, в інтерв’ю New York Times розповідав, що з 1941 року служив у військовій авіації льотчиком-випробувачем, а після того, як Штати вступили у війну, здійснив 50 вильотів на європейських фронтах. Втім, офіційні воєнні документи Національного архіву США свідчать, що його призвали в січні 1943 року як зварювальника. Хоча пізніше він дійсно брав участь у бойових діях та був нагороджений медаллю.
Смокі служив в армії до лютого 1946 року, потім одружився та переїхав до міста Дейтона Біч, штат Флорида. Як розповідав Смокі, місто дуже подобалось йому, особливо коли він спостерігав за ним із повітря під час тренувальних польотів.
У 1947 році створив у Дейтоні гараж, де ремонтували вантажівки – "Найкращий проклятий гараж у місті". Гараж пропрацював сорок років, поки Смокі закрив його, заявивши, що не залишилось гарних механіків.
За рік після того, як Смокі Юнік розпочав свій гаражний бізнес у Дейтоні, там відбулись перші перегони серії NASCAR, найзнаменитіші перегони на стокових (серійних) автомобілях. Дейтона, де розташована штаб-квартира NASCAR, стала однією зі столиць американських автоперегонів. Маршалл Тіг, автогонщик та володар однієї з команд NASCAR, запросив Юніка, який вже здобув репутацію кваліфікованого спеціаліста, до своєї команди. Хоча "Смокі" тоді не розумівся на перегонах, він погодився та підготував машину Hudson Hornets для Герба Томаса, який на ній виграв перегони Southern 500 у Південній Кароліні.
То був початок славетної кар’єри "Смокі" Юніка як механіка, дизайнера моторів та шефа команди. За майже двадцять років він мав 61 старт і вісім перемог як власник штатного автомобіля; здобув понад 50 перемог як моторобудівник, механік або керівник бригади серійних автомобілів у 1950-1960-х роках; виграв два Національні чемпіонати з керування NASCAR (1951 та 1953, пілот – Герб Томас); двічі визнавався механіком року легендарної серії.
Здобутки та досягнення Юніка важко переоцінити. Не маючи формальної освіти, він вважався найкращим майстром дизайну автомобільних двигунів.
Винайшов рухомий захисний бар’єр для гоночної траси: це був один із дев’яти національних патентів, які він мав. Розробив інноваційні двигуни зворотного обертання та системи охолодження зворотного потоку.
Він першим використав крило на гоночній машині з відкритими колесами для збільшення притискної сили (Інді, 1962). Працював із технологією потокового стенда для головок циліндрів і впускних отворів на своєму пристрої для тестування двигунів Smoketron. Він керував зусиллями NASCAR для трьох заводських спонсорів; Chevrolet (1955 і 1956), Ford (1957 і 58) і Pontiac (1959-1963).
Серед патентів, мав зокрема: змінне передаткове число підсилювача рульового керування, свічка запалювання з подовженим наконечником і система охолодження зі зворотним потоком. У 1961 році він також розробив пневмодомкрати для стандартних автомобілів, хоча NASCAR і не дозволив їх використання.
Смокі також увійшов в історію автоперегонів як неперевершений майстер різних хитрощів, за допомогою яких обходив суворі правила та технічні обмеження NASCAR. Зокрема використовував такі інновації, як зміщене шасі, фальшпідлоги, спойлери на даху, упорскування закису азоту та інші модифікації, часто відповідно до букви правил, проте не до їх духу.
Найвідоміша історія Смокі сталася під час перегонів Daytona 500 у 1968 році.
Він привіз свій сильно модифікований Chevy Chevelle на технічну перевірку, і офіційні особи перегонів дослідили кожен дюйм автомобіля, шукаючи порушення. Навіть паливний бак витягли, щоб оглянути. Смокі отримав список з дев'яти порушень, які необхідно було виправити, перш ніж автомобіль міг взяти участь у гонках. "Та краще десять", – промовив Смокі перед тим, як стрибнути в машину й поїхати, залишивши свій паливний бак все ще лежати на землі!
Фокус тут був простий: правила вказують максимальний об’єм паливного бака, але нічого не говорять про паливопроводи. Юник побудував 11-футову (3-метрову) котушку з трубок діаметром 2 дюйми (5 сантиметрів) для паливопроводу і таким чином додав близько 5 галонів США (18 літрів) до паливного об’єму автомобіля. Через багато років заявив, що цього епізоду ніколи не було: мовляв, це була просто історія, яка стала фольклором, хоча деякі люди присягають, що бачили це на власні очі.
Поступово NASCAR послабив свої правила, і ідеї Юніка, особливо в області аеродинаміки, стали нормою, що допомогло зробити NASCAR таким, яким він є сьогодні.
Покинув NASCAR у 1970 році з відчуттям виконання місії. У той час він не усвідомлював, наскільки його робота вплине на наступне покоління конструкторів.
Смокі Юнік став членом понад 30 Залів слави, включаючи Міжнародний зал слави автоспорту та Зал слави автоспорту Америки, багато його двигунів, інструментів та особистих речей виставлені в музеях, включаючи Смітсонівський.
У 1960-х і 1970-х роках Юнік писав колонку "Скажи, Смокі" для журналу Popular Science, у якій відповідав на листи читачів щодо механічних умов, що впливають на їхні автомобілі, і технічних питань щодо продуктивності. Також писав для журналу Circle Track.
В останні роки життя страждав від численних хвороб, головною з яких була лейкемія.
У 2000-му він сказав в інтерв’ю:
"У мене діагностували все, крім вагітності. Нарешті, десь місяць тому, я взяв усі ліки й викинув їх у відро для сміття. І сказав лікарю: "Я покінчив із цим лайном". Якщо я помру, я помру. Більше не говоріть зі мною про це".
Смокі Юнік жив на власних умовах, не особливо дбаючи про правила чи авторитет, і саме так він вирішив жити в останні дні.
Помер геніальний механік 9 травня 2001 року в Дейтона Біч у віці 77 років. У нього залишились дружина Марджі, троє синів – Смокі-молодший, Сем і Стів та дев’ять онуків. У липні того ж року вийшла його автобіографія "Найкращий проклятий гараж у місті: Світ за версією Смокі".
"Він був генієм, – сказав Хампі Вілер, президент компанії Charlotte Motor Speedway. – Він, безумовно, був найгеніальнішою механічною головою, яку ми коли-небудь мали. Якби він працював у НАСА над програмою дослідження Місяця, ми були б там у 1950 році".