Гоночний вікенд у "храмі швидкості"
Цими вихідними на нас чекає Гран-прі Італії на легендарній Монці та натовпи "тіфозі" на трибунах.
Головне питання: чи зможе Макс Ферстаппен переламати теперішній стан речей і реабілітуватися після нищівної поразки в Зандворті, чи МакЛарен так і продовжить домінувати?
А може, своє слово скажуть пілоти Мерседес, чи команда Феррарі проявить себе в рідних стінах.
Попередній прогноз погоди на неділю: 28-30 градусів тепла, легкий вітер та невелика ймовірність дощу.
Autodromo Nazionale di Monza
Старт Гран-прі Італії 1953 року
Траса в Монці приймає Гран-прі з самого заснування Формули-1 і була присутня в календарі чемпіонату щороку, крім 1980-го. А збудована вона була задовго до появи "королеви автоспорту" і приймала різні гоночні події з 1921 року.
Особливістю треку є те, що понад 75% кола гонщики проходять, втиснувши газ у підлогу, за що автодром отримав прізвисько "храм швидкості".
А від інженерів можна часто почути таку фразу:
"Є три типи налаштувань боліда на гонку: перші – для Монци, другі – для Монако, а треті – для всіх інших трас".
Сучасні боліди
І щоб зрозуміти вплив особливостей італійської траси на розставлювання сил між командами, слід трохи вивчити технічну частину чемпіонату.
Останні кілька десятиліть, у кожному сезоні можна провести дуже чітку межу між топ командами, які ведуть боротьбу за перемоги та титули, та середняками, які представляють якусь "сіру масу" десь позаду.
Але при цьому, чиста швидкість на довгій прямій далеко не завжди краща у лідерів, зазвичай навіть навпаки – у "масовки" виявляється навіть вища "максималка", або, як мінімум, рівна. Основна ж перевага топ машин чемпіонату проявляється у здатності краще проходити повільні ділянки трас. Саме в поворотах боліди-домінатори здобувають свою перевагу над рештою.
З цієї причини, у високошвидкісній Монці іноді розрив між двома лігами скорочується, а гонщики "другого ешелону" періодично отримують шанс проявити себе.
Несподівані переможці
Себастьян Феттель, переможець Гран-прі Італії 2008 року
Якщо зараз МакЛарен є домінуючою командою з найсильнішим болідом, то в сезоні 2021 вони були у другому ешелоні, поки перші пілоти Мерседеса та Ред Булла вели запеклу боротьбу за чемпіонство. Але у "храмі швидкості" помаранчева команда боролася з лідерами за перемогу. А після зіткнення та взаємного сходження претендентів на титул, вже ніхто не заважав колективу з Вокінга приїхати до дубля.
Роком раніше, у ковідному сезоні 2020 року, свою єдину перемогу сенсаційно здобув П'єр Гаслі. На момент старту гонки, француз особливо ні на що не претендував, проте червоні прапори та самоусунення всіх пілотів першого ешелону зробили свою справу.
А "старожили" можуть пам'ятати ще й Гран-прі Італії 2008 року: сенсаційно в Монці знайшов швидкість болід Торо-Россо і поул у кваліфікації дістався молодому німцю Себастьяну Феттелю, а в гонці він упевнено довів справу до першої перемоги у кар'єрі. Саме цей результат став для нього квитком до основної команди "Биків" і відкрив шлях до майбутніх чемпіонств.
Прост і Сенна
Подіум Гран-прі Італії 1989 року. Айртон Сенна (зліва), Ален Прост викидає кубок у натовп, Найджел Менсел (на верхньому щабелі)
Знала Монца й безліч скандалів, один із яких стався на Гран-прі Італії 1989 року: вигравши гонку, Ален Прост демонстративно кинув свій кубок у натовп італійських фанатів.
Зараз багато шанувальників Формули 1 романтизують епоху протистояння цих пілотів. У сезоні 1989 два напарники по МакЛарену запекло билися за звання чемпіона, перебуваючи в окремій лізі стосовно всіх інших.
Часто можна почути фразу "головне здолати того, у кого такий самий болід". Ось тільки бій не був рівним: гоночному таланту Проста протистояв не лише сам по собі "поганий хлопець" Сенна, а й власна команда, яка була повністю на боці бразильця. Усі провідні спеціалісти були зібрані на одному боці гаража.
Скандали продовжилися і далі, але наприкінці сезону ця історія має гепі-енд: навіть за таких умов французький "Професор" переміг самовпевненого суперника у боротьбі за титул. А після закінчення сезону він змінив колектив на Феррарі. Подарований італійським глядачам трофей, був символом майбутнього переходу.
Альберто Аскарі
Альберто Аскарі
Крім легендарного автодрому та команди Феррарі, в історію Формули-1 вписали своє ім'я та італійські пілоти. Першим чемпіоном «королівських автоперегонів» у 1950 став Джузеппе (Ніно) Фаріна. А в 1952 і 1953 роках одразу два чемпіонські титули виграв Альберто Аскарі, який досі залишається найуспішнішим пілотом своєї нації. І саме його історія найбільш тісно пов'язана з Монцею.
Пристрасть до швидкості в нього була закладена з самого дитинства і, бувши підлітком, він періодично орендував мотоцикл і намотував кола по "храму швидкості". А з 19 років, регулярно брав участь у різних автоперегонових змаганнях.
До моменту появи офіційного чемпіонату світу в 1950 році Альберто вже був досвідченим і відомим пілотом, з безліччю нагород. А фанати прозвали його "Чіччо", що в перекладі означало "Товстун".
І якщо перші сезони Формули-1 пройшли не дуже успішно, то у 1952 та 1953 Аскарі домінував, не залишаючи суперникам жодного шансу. Можливо, титулів було б і більше, але в 1955 році легендарний гонщик розбився, тестуючи спорткар Ferrari 750. Траса, з якою він був так тісно пов'язаний з раннього дитинства, таки забрала його життя.
Більш ніж через 70 років, Альберто Аскарі так і залишається останнім італійським чемпіоном. Але його ім'я навіки вписано в історію автоспорту. А рекордна серія у 9 перемог була недосяжна для багатьох поколінь автогонщиків, і лише у 2023 році цей показник перевершив Макс Ферстаппен після перемоги… У Монці!
