Головний шотландець Формули-1: життя та кар'єра Девіда Култгарда
Сьогодні, 27 березня, 54 роки виповнилося Девіду Култгарду – шотландському пілоту Формули-1 1994-2008 років і срібному призеру чемпіонату-2001. В історію автоспорту він увійшов, у першу чергу, як напарник Мікі Гаккінена по Макларену. Однак, очевидці тієї епохи пам'ятають "ДіСі" як дуже колоритного "персонажа" та улюбленця публіки.
Ранні роки
27 березня 1971 року в маленькому шотландському містечку Твінхольм у сім'ї Данкана та Елізабет Култгардів народився син – Девід. Глава сімейства був уже третім представником династії, який очолював сімейний бізнес – транспортну компанію "Гайтон-Култгард". Також батько нашого героя був великим ентузіастом автоспорту. Згодом передалося це захоплення і до Девіда.
Уже в 10 років Култгард-молодший почав брати участь у змаганнях і вже в 12 став чемпіоном Великої Британії серед юніорів і наступні три роки утримував цей титул. А 1989 року 18-річний шотландець перейшов у "повноцінні" перегони та почав виступати у Формулі-Форд, де став чемпіоном з першого ж сезону. А далі пішла Формула-3000, де в 1993-му посів третє місце за підсумками сезону.
В той таки час, починаючи ще з 1990 року, нашого героя запрошували на тести болідів Формули-1 різні команди – Макларен, Бенеттон та Вільямс. В останньому з колективів у підсумку Девід став тест-пілотом. Однак, попри вельми пристойні результати, ніхто так і не брав його на посаду "бойового" гонщика. Чекати свого шансу Култгарду довелося аж до травня 1994 року.
Похмурий дебют
"Чорний вікенд" і смерть Айртона Сенни вплинули на багатьох пілотів. Міхаель Шумахер упевнено йшов до того, щоб здолати бразильського ветерана в боротьбі за титул, але цю битву було перервано після трьох перегонів. Великий "Професор" Ален Прост через пів року після завершення кар'єри, раптово, назавжди опинився в тіні свого суперника. За цими гучними іменами став непомітним той факт, що змінилася доля ще однієї людини – Девіда Култгарда.
Цілком можливо, шотландцю ще дуже довго довелося б чекати свого шансу. Але трагічні події Імоли 1994 року звільнили місце в боліді Вільямс. Після того, як низка пілотів з різних причин не змогли зайняти вакантний кокпіт, "Залізний Френк" звернув увагу на свого тест-пілота. Таким чином, на Гран-прі Іспанії наш герой вперше вийшов на старт перегонів Формули-1.
Зброєносець Гілла
Багато пілотів чекають роками, перш ніж їм випаде можливість сісти за кермо швидкого боліда. Чимало тих, у кого так проходить і вся кар'єра. Култгарду ж пощастило потрапити одразу в команду Вільямс за кермо машини, яку створив сам Едріан Ньюї.
Можна сказати, що і з напарником Девіду пощастило. Якби з ним в одній команді був "Професор" Прост, Найджел Менселл, або навіть Айртон Сенна – скоріш за все, дебютант швидко б померк на тлі будь-кого з них. Водночас Деймон Гілл до того моменту проводив лише другий повноцінний сезон.
Проте, все одно на початку шотландцю дісталася лише роль зброєносця. Він лише вливався у світ "королівських перегонів" і звикав до того, що його болід реально швидкий. Водночас британець уже намагався битися за титул із Міхаелем Шумахером.
Однак, свою справу новачка Култгард робив. Перші очки він набрав у своїх других перегонах – у Канаді. Пізніше Девід набрав залікові пункти у Великій Британії, Бельгії та Італії. А на Гран-прі Португалії наш герой приїхав другим і здобув свій перший подіум.
Але на цій високій ноті дебютний сезон для ДіСі був закінчений. Річ у тім, що Найджел Менселл вирішив повернутися до Формули-1 і проїхав останні етапи. Поки Култгард аналізував отриманий ним досвід.
Повний сезон
Але навіть попри перемогу в останніх перегонах, повернення "Біг Найджа", не було чимось вражаючим. Та й зарплату чемпіон вимагав вельми велику. З цієї причини на сезон 1995 року Култгард став найрозумнішою кандидатурою на роль постійного напарника для Гілла.
Однак, місце в команді було забезпечено лише на один сезон. "Залізний Френк" уже пригледів до себе в команду на сезон 1996 року зірку Індікара – Жака Вільньова. А двом чинним пілотам було необхідно показати в 1995, хто з них гідніший за кокпіт, що залишився.
Розпочав сезон наш герой другим місцем позаду Міхаеля Шумахера на першому етапі в Бразилії. Але далі почалася низка проблем. В одних випадках Девіда підводила техніка, в інших – він робив помилки сам. Приміром, двічі він втрачав керування по ходу прогрівочного кола.
Два претенденти на титул поступово відривалися. А кілька подіумів, які таки здобув ДіСі, дозволяли розраховувати не більше, ніж на третю сходинку особистого заліку.
Проте, на Гран-прі Португалії удача таки посміхнулася Култгарду і він здобув свою першу перемогу в кар'єрі гонщика Формули-1. Для будь-якого гонщика це найважливіший момент кар'єри. Те, до чого стільки років ішов хлопчисько з маленького шотландського міста.
Однак, за злою іронією, саме в той момент наш герой дізнався, що наприкінці сезону йому вкажуть на двері. На сезон 1996 року вже було остаточно затверджено пару пілотів Гілл-Вільньов.
На останньому етапі календаря був шанс покинути команду Вільямс на високій ноті – Девід упевнено лідирував у гонці.
Але цим планам не судилося збутися – наш герой розбив машину об розділювальний бар'єр, коли намагався заїхати на піт-стоп.
McLaren
Попри нестабільні результати, на нашого героя звернув увагу керівник Макларена – Рон Денніс. Саме тоді і з'явився знаменитий дует Гаккінен-Култгард.
Слід зазначити, що тоді команда перебувала в доволі скрутному становищі. Тривав довгий процес адаптації до двигунів Мерседес. І на якісь успіхи ніхто не розраховував.
Хіба що в знаменитому Гран-прі Монако 1996 року ДіСі став одним із трьох гонщиків, які дісталися до фінішу. Були непогані шанси на перемогу, але за підсумком це було лише друге місце.
У 1997 році ситуація стала трохи кращою. Хоча основними претендентами на титул були Шумахер і Вільньов, пілоти Макларена регулярно були поруч із ними. Ба більше, ДіСі виграв першу гонку сезону і навіть два етапи пробув лідером чемпіонату.
Ключовий момент сезону, а можливо, і всієї кар'єри Култгарда стався на останньому етапі. Той вікенд у Хересі запам'ятався, в першу чергу, невдалим тараном "Червоного Барона". Деякі глядачі можуть пригадати кваліфікацію, в якій одразу три пілоти показали ідентичний час.
На тлі цих подій стала непомітною ще одна драма. Поки Жак Вільньов шкутильгав до свого титулу на пошкодженому боліді, його наздогнали два пілоти Макларена. Оскільки канадця цілком би влаштувала і третя позиція, він пустив їх уперед обох без опору.
А після цього стався внутрішній наказ – Девід має пропустити Міку. Рон Денніс обґрунтував це тим, що фіну вже пора б відкрити рахунок перемогам. І після недовгих переговорів, шотландець погодився посунутися.
Кожна подібна ситуація – це предмет для складних суперечок. Сказати "ні" команді – це завжди ризик великих наслідків надалі. Але проблема в тому, що "слухняні" гонщики ніколи не стають чемпіонами. Саме цей крок став найголовнішим на шляху до статусу пілота номер два.
Зброєносець Гаккінена
Найважливішою зміною сезону 1998 року став перехід Едріана Ньюї в команду Макларен. Ефект не змусив на себе чекати, і одразу ж "срібні стріли" стали домінаторами.
У кваліфікації гонщики Макларена на 0.7 секунди випередили найближчого суперника, яким був Міхаель Шумахер. Міка та Девід впевнено помчали вперед на своєму найшвидшому боліді. А під кінець перегонів трапився ще один епізод, який остаточно закріпив статус пілотів.
Під фініш нашого героя знову попросили пропустити напарника. Мотивувалося це тим, що фін заїхав на свій останній піт-стоп помилково, неправильно зрозумівши команду по радіо.
Починаючи з Аргентини, "Червоний Барон" таки кинув виклик "срібним стрілам". Почалася знаменита епоха протистояння Шумахер-Гаккінен. Култгард же плавно пішов на тло цієї історії.
А моментом, що запам'ятався найбільше за участю шотландця, стала скандальна Бельгія 1998 року, про яку я писав докладніше в статті про Шумі.
Хоча формально керівництво команди й говорило про якусь рівність, проте весь колектив був на боці Міки. Та й Девід міг підтримувати темп напарника лише в окремих перегонах, але ніяк не на дистанції всього чемпіонату.
Шанс усього життя
Важливим моментом цієї історії стало Гран-прі Австралії 2001, яке змінило розстановку сил всередині команди. Усе перевернула аварія Гаккінена. Хоча фін і не постраждав фізично, але морально він виявився надломленим. І таким чином, роль першого пілота плавно перейшла до Култгарда.
Починався сезон для Девіда доволі оптимістично. Після чотирьох перегонів у нього було стільки ж очок, скільки й у "Червоного Барона". І у Макларена був темп щонайменше рівний зі швидкістю Феррарі.
В Іспанії через проблеми з трекшн-контролем Девід був змушений стартувати останнім, що дозволило Міхаелю дещо відірватися. Але в Австрії знову переміг ДіСі. Розрив скоротився лише до 4 очок і на той момент саме шотландець здавався фаворитом чемпіонських перегонів.
Поул у Монако ще більше зміцнив чемпіонські амбіції. Але тривати їм судилося недовго: у найважливіший момент технологія, що повернулася у Формулу-1, знову підвела нашого героя, і він знову застряг на колі прогріву, через що відкотився в кінець пелотону.
Ефектний прорив на вузьких вуличках князівства на п'яте місце все ще залишав великі надії фанатам шотландця. Але далі Девід просто посипався.
У другій половині сезону Култгард жодного разу не зміг фінішувати попереду Шумахера. І вже в Угорщині "Червоний Барон" оформив титул за чотири етапи до кінця. Друге місце в особистому заліку стало найкращим результатом за всю кар'єру ДіСі.
Зброєносець Райкконена
У сезоні 2002 у нашого героя з'явився новий фінський напарник – Кімі Райкконен. Перший рік шотландець ще тримався попереду на досвіді. Однак, в особистому заліку обидва гонщики Макларена ні на що не претендували. Усе, чого вони змогли домогтися – це одна-єдина перемога Девіда все в тому ж Монако.
У 2003 році набули чинності численні зміни до правил проведення чемпіонату світу, які були націлені на те, щоб зупинити домінування Міхаеля Шумахера. Чемпіонат дійсно перетворився на хаос.
Але Култгард, попри перемогу в перших перегонах сезону, провів чемпіонат вельми блідо і закінчив його аж на сьомій сходинці. Все б нічого, але водночас Райкконен вів бій за титул і закінчив сезон із відставанням лише у 2 очки.
А сезон 2004 став для ДіСі останнім за кермом Макларена. Провів його наш герой ще більш непоказно і за весь рік навіть жодного разу не піднявся на подіум.
Red Bull
До кінця 2004 року завершив своє існування ще один невдалий проєкт – заводська команда Ягуар, про який я писав у статті про Едді Ірвайна
Перед сезоном-2005 "корабель, що тоне" був викуплений австрійським виробником енергетичних напоїв Red Bull і почав будувати свою команду.
Нині цей бренд асоціюється винятково з групою лідерів, проте тоді колектив лише починав свій шлях і був непоказним середняком. І саме там залишок своєї кар'єри провів наш герой.
Машина дозволяла боротися лише в кінці очкової зони. І лише в Монако 2006, завдяки суперечливій дискваліфікації Шумахера у кваліфікації та проблемам у Фізікелли та Масси, Култгард зміг здобути перший подіум для нового колективу.
І знову Ньюї
Попри те, що ДіСі так ніколи й не став чемпіоном, саме він був найдовше пов'язаний з Едріаном Ньюї. На той момент вони вже мали досвід спільної роботи у Вільямсі та Макларені.
Далеко не останню роль зіграв Девід і в переговорах, які призвели до того, що творець домінантних болідів перейшов у Ред Булл.
Але, попри настільки гучне ім'я, команда все ще була на стадії фундаменту і в сезонах 2007-2008 вона так і залишалася середняком.
Прорив команди в групу лідерів стався лише в сезоні 2009. Але до того моменту наш герой закінчив кар'єру, а його кокпіт зайняв Себастьян Феттель – на той момент, висхідна зірка автоспорту.
Останньою гонкою для Култгарда у Формулі-1 стало Гран-прі Бразилії 2008, де він зійшов через зіткнення з Ніко Росбергом у першому повороті. Однак, ця подія мало кому запам'яталася, бо в центрі уваги була трагедія Феліпе Масси.
З 15 сезонів своєї кар'єри, цілих 11 ДіСі пілотував техніку, створену великим майстром, а також наразі залишається єдиним пілотом, який співпрацював з ним у кількох командах.
Після Формули-1
Пробувши ще один рік у ролі резервного пілота, Култгард остаточно попрощався з Формулою-1 і перейшов у німецький кузовний чемпіонат DTM. На той момент серія була на якомусь піку популярності і її навіть показували на українському телебаченні.
Але про якісь успіхи мови не йшло. За три сезони разом узяті він набрав лише 16 очок, а найкращим результатом у перегонах стало 5 місце. На цьому великі виступи ДіСі були закінчені.
Проте, зв'язків з автоспортом Девід не розірвав. Він почав працювати журналістом і коментатором, а також знявся в рекламному ролику, який відомий багатьом фанатам Формули-1.
Крім усього іншого, ДіСі все ж раз на рік одягає шолом і бере участь у "перегонах чемпіонів". А у 2014 і 2018 роках йому навіть вдалося стати переможцем у заліку пілотів.