Джерело - sportanalytic.com.
Львівський гандбольний клуб Галичанка вдало поєднує виступи у чемпіонатах України та Польщі.
Про це розповів головний тренер команди Віталій Андронов.
- Що підштовхнуло "Галичанку" до виступів у чемпіонаті Польщі лише рік тому? Наскільки велику роль у цьому зіграло повномасштабне вторгнення?
- Наша загальна біда — війна. Ми потрапили до у польської суперліги – бо у нас не було вибору. Потрапити в ці змагання до війни шансів було 0. Там дуже серйозні клуби і дуже серйозні вимоги: як фінансові, так і маркетингові. Це серйозна ліга. Тому, у нас вийшло, як кажуть, не було б щастя якби нещастя не допомогло.
Спочатку ми планували виступати у Чехословацькій лізі, вона називається "Мол-ліга". Але там поставили в умови жити в Чехії, у центрі Праги. Це для нас надто далеко від дому, величезне психологічне та фінансове навантаження. Хоча, на мою думку, це була б для "Галичанки" краща ліга, адже вона на порядок слабша, ніж польський чемпіонат.
Стратегічно проаналізувавши все ми з президенток ГК "Галичанка" Романом Федишином обрали все ж Польщу. Давно мріяли й прагнули в лігу. Я, чесно кажучи, до останнього не вірив, що нас туди приймуть. Але поляки у нас повірили! Стовідсотково знаю, що польська ліга в захваті від того, що український клуб виступає в них і ми дуже важливі для них.
А нам – грати в Польщі цікаво. Ми знали, що це сильна ліга, інформація відкрита. Розуміємо, якщо в цілому висловитися – що там досвідчені жінки, а у нас - молоді дівчата. У них найкращий європейський відбір, займається багато дітей, сильні клуби. Усвідомлювали їх рівень. Тому для нас потрапити в першу шістку у перший рік - це було надзвичайно серйозне досягнення.
-Як команді вдається поєднувати виступи в чемпіонатах України і Польщі?
- Дуже важко, передовсім логістично. Це наша найболючіша тема. До прикладу, перед останніми турами ми грали розділеним складом - команду ділили на дві частини, додавали наших молодих дівчат. Половина грала чемпіонат Польщі, половина – чемпіонат України. Чотири гри без замін - це дуже велике навантаження. А що мотивує дівчат? У Польщі перший рік відчував, що для дівчат все нове, незвідане. Для них кожна гра була як свято. Утім, людина до всього звикає. Вже і там нас знають, розуміють наші слабкі і сильні сторони.
І все ж не забувайте, в який час ми живемо. Військовий. Я знімаю перед кожною з дівчатами капелюха, вони настільки завзято і самовіддано віддаються спорту, борються із сильними командами!
Через такий ритм і завзяття ми бачимо, що команда росте на наших очах. Десь вони розуміють, що вони все одно не виграють, не налаштовуються стати першими в чемпіонаті Польщі. Але чемпіонат України так само мотивує. Маємо довести, що "Галичанка" найсильніша в Україні.
- Чи стоїть перед "Галичанкою" конкретне турнірне завдання в польському чемпіонаті? Якщо так, то яке завдання перед ними стоїть?
- Ми з Президентом клубу Романом Федишином завжди ставимо команді задання враховуючи свої сили. Щодня є ризики, небезпеки, травми. У нас дуже обмежений склад досвідчених гравчинь. Є дівчата основного складу, на них усе навантаження. Маємо і молодих дівчат, яких ще зарано кидати в м’ясорубку. Сильно випадає воротарська позиція, а без неї у гандболі важко перемагати.
У чемпіонаті Польщі ставимо собі за мету потрапити у першу шістку. У чемпіонаті України – перемогу. Клуб звик до першого місця, але в цьогоріч буде серйозна боротьба. Команда стала дещо слабша. В цьому сезоні ми на три фронти працюємо.
- Як команду приймають в Польщі? Чи підтримують, власне, польські вболівальники?
- Минулого року ми грали домашні матчі під Варшавою. Там вже були у нас свої вболівальники, навіть одна родина до нас завжди їздила на всі матчі. Чоловік з дружиною й донькою. Підходили, подарунки дарували, казали, що в нас найкраща команда і найкрасивіші дівчата. Зараз так само. Поляки підтримують, бачать, як ми граємо серцем. Це прямо слова від них, цитати. Чути таке від польських вболівальників мені - най-най-най серйозніша оцінка нашої праці.
- Чи планує "Галичанка" і надалі виступати в чемпіонаті Польщі після завершення війни?
- Ви ж розумієте, що, по-перше, йде війна, тому зараз нас приймають. Ми б хотіли, звісно грати і в польському чемпіонат і далі. А також аби польські клуби до нас у Львів приїжджали. Це наша мрія. Але не забуваємо, що першим для нас є чемпіонат України. Ми український клуб і для нас це головне.
- На офіційному сайті вказано, що в складі Галичанки виключно українки. Чи планується залучення легіонерок, зокрема, представниць Польщі?
- Скажу відверто, не плануємо. Бо ніхто до нас не поїде. Як тільки дізнаються, скільки ми стоїмо в черзі на кордонах, скільки переїжджаємо, додадуть сюди повітряні тривоги – рішення очевидне. Навпаки, всі хочуть розібрати наших дівчат. В ближчий час у нас не планується легіонерів. Орієнтуємося на своїх дівчат. Ми 100% український клуб.
- Яке послання "Галичанка" хотіла б надіслати українським вболівальникам, котрі віддано підтримують команду?
– У нас зараз у всього українського народу одне завдання, одне послання - перемога. Це найголовніше. Також прагнемо передати вітання нашим захисникам і захисницям, які нас боронять і дають нам змогу зараз виступати, робити свою справу. Якщо ми хоч трошки даємо їм позитивні емоції як вболівальникам – це наша нагорода.
Ми теж боремося – на спортивному фронті. Показуємо, що Україна жива, потрапляє у важкі часи на світові змагання, не пасе задніх. Слава Україні!
