Джерело - Чемпіон.
Вперше я побачила її на вокзалі у Кракові в зоні допомоги українцям. Вона стояла разом з чоловіком і тримала в руках альбомний папірець, на якому було написано "Отвезем 12 людей в Германию". Виявилося, що це німецькі волонтери, які на мікроавтобусах привезли в Польщу гуманітарний вантаж для українців. Вони збиралися повертатися до Німеччини і готові було підвезти українців. Жінку звали Мелані, чоловіка Штефан. Далі ми провели разом з ними та їх німецькими друзями майже тиждень. А після цього зробили інтерв’ю з Мелани Кравиц.
- Мелани, коли ви вирішили стати волонтером?
- Завжди намагаюся бути волонтером у різних ситуаціях. Чи то в дитячому будинку в нашому районі, чи просто в тих, хто потребує допомоги. Я - людина, яка погано сприймає несправедливість. Завжди хочу, щоб у всіх було добре. Долі людей торкаються мене дуже сильно, іноді занадто.
Що стосується допомоги українцям, то з відповідною пропозицією виступили двоє друзів - Юрген і Томаш. Ми були приголомшені, коли побачили новину, що так багато українських дітей потребують допомоги. У мене є троє синів, і я весь час казала собі, що якщо моя родина опиниться в такій ситуації, як люди в Україні, то я була б рада, якби люди мені допомагали.
- Які труднощі виникли на початку?
- Насправді це було дуже легко. Всі, з ким ми спілкувалися, були готові чимось допомогти: грошима та натуральними пожертвами, ліками, предметами гігієни, дитячим харчуванням, а також теплим одягом. Багато людей прийшли на допомогу без нашого прохання. З наданням транспортних засобів для транспортування чи фактичною фізичною допомогою з пакуванням. Готовність допомогти була і є дуже велика.
Великою проблемою було отримати ясність щодо того, як ми можемо передати допомогу відповідній організації у Кракові. Як підійти і донести до біженців, що ми хочемо допомогти. З моєї точки зору, офіційні інституції були перевантажені або ще знаходяться на початку цієї організаційної допомоги. Але Томаш, один із друзів, які звернулися до мене з цією ініціативою, трохи розмовляє польською і зміг дізнатися тут кілька речей, тож у нас був план.
- Що ви вже зробили і що плануєте зробити найближчим часом?
- На 4 авто ми привезли до Кракова 3,5 тони допомоги для подальшого розповсюдження в Україні. У нас була дружня команда – Юрген, Томаш, Тіне, Ян, Йонас, Андре, Штефан і я.
З Кракова до Німеччини ми повезли дві сім’ї з 6 і 4 людьми, щоб дати їм початкове житло та допомогти зробити перші кроки як біженці в чужій країні з іноземною мовою.
Ми плануємо й надалі налагоджувати контакти через польську організацію допомоги, забирати людей у Польщі, облаштовувати тут житлові приміщення, бажано приватні, і допомагати з першими кроками, якщо люди цього хочуть.
Ми знаходимося в процесі створення мережі, як для українців, так і для приймаючих сімей.
-
Зазвичай у волонтерів дуже різні професії. А хто ви за фахом?
- Керую невеликим магазином "Krämerei am Markt", який відкрили в жовтні 2020 року.
Ми пропонуємо всі необхідні товари щодня, від продуктів харчування до предметів особистої гігієни. По суті, товари пропонуються без упаковки, щоб пропагувати еко-ідеї. У той же час ми керуємо невеликим кафе, де клієнти можуть знайти місце для спілкування та додаток до шопінгу
- Як німецьке суспільство сприймає те, що відбувається в Україні? Чи велике російське лобі в Німеччині?
- Особисто я відчуваю, що німецьке суспільство дуже стурбовано подіями в Україні. Загарбницька війна, яку веде Росія, тут неприйнятна. Багато німців бажають, щоб ми більше не залежали від Росії. В першу чергу, в поставках енергоносіїв. І готові погодитися на значні фінансові витрати. Літні люди також бачать паралелі з нашим минулим у Другій світовій війні і дуже обтяжені цим. Але й молодь не сприймає російську агресію щодо України. Тому готовність допомогти така велика.
Я не можу судити, чи велике лобі росіян у Німеччині. В моєму особистому оточенні я схильна бачити і відчувати, що росіяни також беруть участь у підтримці біженців з України. Характер важливіший за національність. Багато російських друзів виступають в якості перекладачів або помічників.
- Як війна в Україні вплинула на життя німецького суспільства, на ваш бізнес?
- Думаю, що ми ще не побачили повних наслідків війни. Але сьогодні ми бачимо прямі наслідки від значного зростання цін на бензин і енергоносії до цін на продукти харчування. Вони виросли за останні три тижні. Ціна на бензин і дизельне паливо, понад 2,5 євро за літр, є найвищою за всю історію. Для багатьох це велике фінансове навантаження, оскільки, наприклад, в нашій країні всі залежні від автомобіля. Звістки про труднощі із забезпеченням енергопостачання через сьогоднішню залежність від російської нафти та газу дуже хвилюють.
Але ми також побачимо залежність Німеччини від експорту зерна з України в найближчі місяці. А також інший промисловий імпорт з України. Дрібниці, як-от велика мережа швидкого харчування McDonald’s більше не може пропонувати Coca Cola, оскільки її розливають для McDonald’s в Україні, є лише невеликим, можливо, незначним, повсякденним прикладом наслідків війни.
Це вплине на мій бізнес. Вже впливає. Підвищення вартості газу, енергії, зерна тощо не дозволить деяким моїм клієнтам купувати у мене продукцію трохи вищої вартості, як це робили раніше. Я також можу припустити, що мої клієнти більше не зможуть дозволити собі розкіш кави, тістечок або їжі в тому ж вигляді, якщо така ситуація буде зберігатися протягом тривалого періоду часу. І ви також можете відчувати страх, що війна може поширитися навіть на Німеччину.
-
Ви надали свій будинок для проживання багатодітної української сім’ї. Важко було прийняти це рішення?
-
Ні, я не вагалася ні секунди, щоб запропонувати це родині. Ми завжди були відкритими. Вважаю, що важливо навчити своїх дітей співчуття до людей – незалежно від їхньої національності чи релігії. Для мене та моєї родини це було і є збагаченням. Для мене допомога – це лише частина того, хто я і ким я є. Я також мала можливість познайомитися з новими людьми та іншою культурою. І це дуже важливо для мене.
- Що нового ви відкрили, допомагаючи українцям?
- Це ще раз показує, що щось таке жахливе, як війна, раптом спонукає людей усіх національностей до об’єднання. Ніщо не виправдовує війну, але я вважаю позитивним бачити готовність допомагати представникам усіх національностей, віку та рівня освіти. Це завжди може бути нагодою, і її потрібно використовувати. По дорозі до Кракова ми зустріли іспанців, які кілька днів їхали на допомогу, побачили машини з Англії, Голландії та інших країн. З тією ж метою — допомоги.
Я потрапила в ситуацію, коли люди, які раніше майже не знали один одного, за кілька днів стали друзями.
Найбільше мене вразило те, що багато з біженців ще три тижні тому вели цілком нормальне життя. Ходили до школи, на роботу, зустрічали друзів. Війна забрала у людей життя та житло. Це те, що нам усім так близько. Таке відчуття, що будь-хто з нас міг бути українцем.
Аліна Розенко
