Українська правда

Катерина Григоренко: "Ці п'ять нагород на одну золоту б не проміняла"

Сергей Шемшученко — 12 лютого 2011, 11:39

З турецького Ерзурума повернулася остання група спортсменів, що представляли Україну на ХХV Всесвітніх зимових студентських іграх. Зимову сесію на Білій Універсіаді-2011 "синьо-жовті" студенти без найменшого сумніву склали на оцінку "відмінно".

У загальнокомандному заліку українська делегація, завоювавши 15 медалей (6 золотих, 5 срібних, 4 бронзових), посіла третє місце. Третину з них здобула аспірантка першого курсу Львівського державного університету фізичної культури Катерина Григоренко.

А вже 10 лютого вона поїхала до естонського міста Отепя, де національна збірна України проведе заключний етап підготовки до чемпіонату світу в Осло.

- Катерино, чи сподівалися Ви здобути в Ерзурумі таку кількість нагород?

- Та ні, аж на такий результат я не розраховувала. Втім, їхала на Універсіаду за медалями. Вірила, що ми повинні зійти на подіум в естафеті, а також ставила перед собою завдання виграти одну нагороду в індивідуальних гонках. А от у якій саме, особливо над цим питанням не замислювалася.

- Виходить, що своє особисте завдання Ви виконали вже у першій гонці, коли фінішували другою у класичній гонці на 5 км.

- Виходить, що так. Але якраз у цій гонці я чи не найменше сподівалася на медаль. Адже на старт вийшло чимало суперниць, яким я зазвичай програвала на етапах Кубку світу й інших міжнародних змаганнях. А тут з перших метрів дистанції все складалося досить добре.

- І коли повірили, що буде медаль?

- Ми бігли два кола по 2,5 км. Так от, коли мені на другому з них повідомили час, з яким я випереджаю найближчу суперницю, то зрозуміла, що нижче другого місця вже не опущуся. Справа у тому, що росіянка Алія Іксанова стартувала пізніше та мала можливість орієнтуватися на мій хід. А от решта суперниць досить серйозно від мене відставали. У підсумку я так другою і фінішувала. Відверто кажучи, була приємно здивована тим, що взяла срібло. Це додало мені впевненості на наступні гонки.

- Це не викликає сумніву, адже лише в одній з них Ви залишилися без медалі.

- Хоча і в особистому спринті була дуже до неї близька. Це була друга гонка на Універсіаді. Я досить впевнено вийшла у фінал, де змагалося шість спортсменок. Взагалі-то я не є чистий спринтер, але ж кажу, що відчула у собі сили. Але на останніх метрах трохи забракло швидкості. Однак бути четвертою у спринті - для мене це дуже хороший результат. Саме після цієї гонки я остаточно зрозуміла, що функціонально готова майже ідеально.

- Далі у Вас було ще чотири медалі - одне срібло та три бронзи. Чого забракло, щоб виграти бодай одне золото?

- Найближче я до нього була в спринтерській естафеті 6 по 1,3 км. Ця гонка дуже складна, доводиться бігти кілька етапів, а це не так просто. Так-от, на останній етап Іван Білосюк відправив мене першою. На підйом я ще пішла лідером, а от на спуску мене обігнала росіянка, а потім і француженка. Думаю, вся причина у тому, що я, на відміну від інших, виступала в усіх номерах програми. Десь трохи сил і забракло.

- А Ви б не обміняли ці п'ять медалей на одну золоту?

- Звісно, хотілося б мати у колекції золото Універсіади. Але з іншого боку, я виграла аж п'ять медалей. Думаю, що ці п'ять нагород на одну золоту б не проміняла. Це ж мої, я їх здобула завдяки повсякденній праці упродовж багатьох років. І потім, друге та третє місця - також достойний результат. Хіба не так?..

- Матеріальна винагорода за медалі на Універсіаді передбачена для українських спортсменів?

- Не знаю, в усякому разі, нам нічого про це не говорили, або я щось прослухала. Знаю, що росіянкам, хто став призером, упродовж року щомісяця будуть виплачувати стипендію в еквіваленті тисячі доларів. В Україні премії дають зазвичай лише за медалі на чемпіонатах світу й Олімпіадах. Утім, якщо дадуть хоча б щось за Універсіаду, я не відмовлюся.

- У лижному спорті обладнання спортсменів і фармакологічне забезпечення відіграють дуже важливу роль. Українська збірна забезпечена всім необхідним у цих питаннях або є проблеми?

- Проблем більш ніж достатньо. Якщо порівнювати нас з тими ж таки росіянами чи скандинавами, то ми поступаємося їм дуже суттєво. Нас зазвичай забезпечують всім більш-менш нормально лише двічі за сезон: перед першим снігом і перед головним стартом сезону. Але цього вистачає максимум на два місяці. А решту часу роби що хочеш. От і доводиться ті ж вітаміни купувати за власні кошти або нічого не приймати взагалі. До речі, багато хто так і робить. Але в сучасному лижному спорті на одному хлібі далеко не побіжиш.

- У Вас попереду чемпіонат світу в Осло. Які завдання стоятимуть перед Вами?

- Зрозуміло, що хочеться виступити якомога краще. А як воно вийде, побачимо. Спочатку треба ще пройти збір в Естонії. А плани будемо будувати вже ближче до старту чемпіонату світу. Все залежатиме від того, яким буде самопочуття.

- Чим є для Вас лижний спорт?

- Доволі складне питання. Однозначно на нього не відповісти. Точно знаю, що займаючись лижами, у нас в Україні не розбагатієш. Але з іншого боку, хочеться довести, перш за все самій собі, що ти чогось вартий і можеш чогось досягти. Я, до речі, у 2009 році ледь не завершила зі спортом взагалі. Я тоді на чемпіонаті України не потрапила у призери і мені зняли стипендію комітету спорту. Добре, що Хмельницька область мене забезпечила фінансово всім необхідним. А головне, що мене втримало, - бажання виступити у Ванкувері, це ж був якраз олімпійський рік. В іншому разі, швидше за все, я б уже не бігала.

- А про Сочі-2014 Ви мрієте?

- Мріяти можна, це справа хороша. Звичайно, що хочеться поїхати на третю свою Олімпіаду і там показати серйозний результат - завоювати медаль. Думаю, це нашій команді до снаги. Але необхідно, щоб об'єднали свої зусилля всі, хто причетний до підготовки спортсменів. Готуватися до Сочі необхідно вже зараз, а не в останні місяці чи в останній рік перед Іграми.

- Що Вас цікавить поза спортом і чим думаєте займатися по завершенні спортивної кар'єри?

- На першому місці в житті у мене, як і у кожної людини, моя родина. У мене є батько, сестра і три брати. Коли є можливість, їду до батька у рідний Острів, що на Київщині. У Київській області живуть і сестра та брати. Але побачити їх вдається не так часто, як того хочеться. Майже весь час забирають збори і змагання. А от ким буду по завершенні кар'єри, сказати важко. Тренерська робота, якщо відверто, мене не надто приваблює. Час покаже. Можливо, буду викладати у вузі. Я ж у 2007 році закінчила Національний університет фізичного виховання і спорту України, а зараз є аспіранткою першого курсу Львівського державного університету фізичної культури.

zik.com.ua