Тренер збірної України: Соромно за країну, атлети нікому не потрібні
Збірна України з легкої атлетики має великі проблеми з фінансуванням та інфраструктурою, а рівень фармакології - наче в кам'яному віці.
Про це заявив головний тренер збірної Олександр Апайчев в інтерв'ю сайту Федерації легкої атлетки України, підбиваючи підсумки невдалого для нашої збірної чемпіонату світу в Катарі.
"Та мінімальна зарплата, яку отримують наші спортсмени - курам на сміх. У такій ситуації взагалі важко керувати процесом. Якщо б у них була гідна зарплата, то вони в критичній фінансовій ситуації могли б самі собі збір забезпечити. А якщо людина отримує 500 гривень, що я можу спитати з нього?
А що говорити про тренерів? Я отут на чемпіонаті світу розмовляв з людьми, з якими разом працював у Катарі, вони відверто сміються над тим, що ми маємо для підготовки. Що можна питати з головного тренера, якщо я взагалі не можу керувати процесом.
Якби спортсмен або тренер отримував у мене 3000 доларів або хоча б тисячу, він би розумів, що якщо з нього ці гроші знімуть, то завтра йому жити не буде за що. А сьогодні йому і так немає за що ні жити, ні харчуватися на належному рівні.
От зараз ми на перше місце нашої підготовки поставили методику тренувань. Це правильно, тому що треба реанімувати ситуацію, що склалася і тренерам допомагати розвиватися. Але потрібні ще й фахівці в дієтології, фармакології і т. д.
Все, чим ми користуємося зараз, - це кам'яний вік. Світ спорту семимильними кроками поскакав далеко вперед. Як можна провести підготовку, якщо на фармакологію в нас закладено 32 гривні? Сучасному атлетові мало однієї аскорбінової кислоти, щоб боротися за медалі чемпіонату світу.
Отже перш, ніж питати результати, потрібно перевернути з ніг на голову державну політику у розвитку спорту високих досягнень, потрібна державна програма розвитку виду. Вихідці з спортивної радянської системи поступово закінчуються, фахівці роз'їжджаються. За нашу мізерну зарплату залишаються працювати тільки ентузіасти і дуже важливо, хоча б їх не розгубити.
Звичайно, без державної підтримки нам ніяк не обійтися. У нас мало того, що немає баз, тому навіть ті, які ще функціонують, страждають нестачею обладнання. Де є обладнання - немає стадіонів. Дуже хочеться не жити в борг і не виступати в ролі прохачів з простягнутою рукою.
Приміром, ми приїжджаємо до Ялти на збір, розміщуючись в якомусь санаторії, а нас там штовхають, як футбольний м'ячик, тому що гроші ми повернемо їм мінімум через півроку. Як платимо, так до нас і ставляться. Соромно і за нас самих, і за країну!
Найбагатша країна, а її кращі атлети виявляються нікому не потрібними ... Вибачте за надмірну емоційність, але, знаєте, накипіло! Однак, здаватися я не збираюся!" - підсумував Олександр Апайчев.