Так "Льосік" чи Олексій Олександрович?
Останній матч національної збірної України з Казахстаном, де при блідій грі було здобуто очки, а Михайличенко і Ко ледве не зганьбилися, поставив багато запитань. У наставника синьо-жовтих Олексія Михайличенка ще є час, щоб зробити висновки, а ось вболівальники хочуть зрозуміти вже зараз, що чекати від команди, коли вона насилу перемагає явного аутсайдера.
Багато вболівальників головною причиною такого футболу у виконанні національної збірної вважають Олексія Михайличенка. Отже, що не вдалося зробити Михайличенку за майже два роки біля керма національної команди.
"Свіжа кров" або потрібна інша група
Після свого приходу до національної команди Михайличенко відразу заявив, що буде шукати "кістяк" збірної, але так і не знайшов.
Воротарі: За 1,5 роки Михайличенко на цій позиції спробував Шовковського, Худжамова, Богуша та П`ятова, Але оптимального голкіпера вже у відборі до ЧС-2010 ми так і не побачили і тому свідченням останні два матчі з Хорватією та Казахстаном.
Захист: В жодному з 14 матчів синьо-жовтих під керівництвом Михайличенка ми на полі не побачили захисної лінії, яка б провела разом хоча б кілька матчів. Було лише постійне тасування колоди, в якій в різний час грали Русол, Михалик, Ярмаш, Чигринський, Кучер, Мандзюк, Несмачний, Шевчук, Пашаєв. Але ці футболісти так і не стали "козирними обронцями" у команді Михайличенка. Можливо, через це ми і маємо постійні проблеми в обороні, коли навіть Казахстан нам за матч має забивати два-три голи...
Півзахист: Тут вийшла справді "солянка". Виконавців на ці позиції у Михайличенка тривалий час вистачало. Улюбленцем тут є Назаренко, який викликався майже на всі ігри. Те ж саме стосується Ротаня. Беззаперечний і по ділу авторитет - Тимощук. Алієва тренер викликав до збірної лише після втручання Григорія Суркіса, а то в недалекому майбутньому гламурному Сашку довелося б дивувати своєю грою лише на клубному рівні та бути улюбленцем глянцевих журналів.
Тобто нових людей, які були б зіграні між собою і відчували одного ми знову таки не бачимо. Через раз з`являються в команді Калиниченко, Кравченко, Левченко, але вони своєї гри так і не знайшли. В останніх іграх забігав і розпочав забивати Гай, але його вихід на поле, це лише відсутність у Михайличенка гравця на фланг, ніж його тактичний хід.
Напад: Тут більш-менш все стабільно. Стара гвардія: Шевченко, Воронін. До них додався Мілевський, якого в збірну ще залучав Блохін. Нововведеннями Михайличенка, яке прийшлося не всім до душі, стали Селезньов, Гладкий, Гоменюк та Ковпак, хоча останній так і не провів жодного матчу в синьо-жовтій футболці. Не всім зрозумілий "ігнор" Реброва, котрий хоча вже й не готовий грати весь матч, але останні хвилин 15-20 гри на своєму досвіді був би не гіршим за "молодих орлів" Михайличенка.
У будь-якому разі, Михайличенко ввів до збірної чимало гравців, але вони так і не стали командою, що здатна вирішувати якість завдання.
Авторитет не проп`єш
За часів свого кермування в київському "Динамо" Михайличенко так і не став авторитетом для більшості гравців. Легіонери його ігнорували, ветерани команди називали його "Льосіком", а власники команди радили кого ставити на гру. Можливо, що з часом "Льосік" став Олексієм Олександровичем вже в національній команді. Але щось не схоже на це. Підтвердження тому конфлікт з Вороніним, який тренер так і не зумів розрулити. Були проблеми з "Вороною" і в Блохіна, але той зумів вгамувати хлопця.
Щось не пригадується жодного інтерв`ю таких "монстрів" збірної як Тимошук, Воронін, Шевченко, де вони б називали Михайличенко поважно, Олексій Олександрович.
Молодь же збірної добре бачить поведінку лідерів і робить свої висновки.
Згадується 2004 рік і товариська гра з Македонією, де Шевченку заїхали ліктем в зуби, він швирогонув футболу національної команди і самовільно пішов з поля. Тоді пану Суркісу довелося довго вмовляти Блохіна викликати Шевченка на наступну гру. Це все про авторитет.
Не стратег, не тактик, не провидець?
Про стратегію та тактику можуть розповісти інші, в спортивній журналістиці в нас є куди більші монстри, а я таки про те, що лежить на поверхні. Тренер "гірників" Мірча Луческу є давнім майстром замін, коли йому вдалою рокировкою вдавалося змінити хід гри.
А ось в нашого героя з цим проблеми. Не пригадується жодної заміни, яка змінила хід гри, чи хоча б внесла посилення по ходу поєдинку у виконанні Михайличенка. Можливо, саме тут і хист у визначенні тактики та стратегії???
Уболівальники хочуть змін?
Після матчу з Казахстаном до мене підійшов знайомий, який є вболівальником футболу з 1966 року. Десь в ці роки і з`явився на світ пан Михайличенко. Його короткий аналіз гри такий: більш ганебної і слабкої гри збірної України (раніше СРСР, а чому б і ні) він ще не бачив, а потім додав фразу з кінофільму, яку нещодавно позичила прем`єр-міністр: ВСЕ ПРОПАЛО!