П’ять висновків Токіо-2020 для українського бадмінтону

27 липня 2021 року українськи бадмінтоністи, Марія Улітіна та Артем Почтарьов, завершили свої виступи на Олімпійських іграх Токіо-2020.

Обидва спортсмени попри сподівання багатьох фанатів не змогли пробитися далі групового етапу та отримали свою порцію критики в соціальних мережах та ЗМІ.

Наскільки така критика є справедливою та, які висновки ми можемо зробити вже сьогодні? Про це — далі в нашому матеріалі.

Висновок І. Дива не сталося

Марія Улітіна та Артем Почтарьов досить очікувано завершили свої виступи в Токіо на груповому етапі.

Якщо Марія Улітіна мала теоретичні шанси на вихід з групи, то розраховувати на будь який позитивний результат для Артема могли тільки цілковиті оптимісти та люди досить далекі від того, що відбувається в українському та світовому бадмінтоні.

Не на користь Артема на цих олімпійських іграх були жереб та фізичний стан самого Артема.

Артем мав зіграти із претендентом на титул, малайзійцем Лі Зі Джа, та першою ракеткою Франції, Брісом Левердесом, який попри солідний вік, 34 роки, демонструє якісний, потужний бадмінтон.

Віце-чемпіон України, який в листопаді 2020 року поступився першістю Данилові Боснюку, також не зміг відновитися від травм, що почали переслідувати його ще з початку карантину. На Євро-2020 в кінці квітня цього року Артем вийшов на корти Палацу Спорту, але відмовився від участі у поєдинку через травму зап’ястя. Сталося це за три місяці до Токіо.

Чи могли ми на щось сподіватися, що станеться диво та Артем вийде із групи, або бодай здобуде перемогу хоча б в одній зустрічі? Навряд чи.

Тому зовсім дивно було бачити у вітчизняних ЗМІ заголовки статей на кшталт “Артем Почтарьов провально виступив на олімпійських іграх в Токіо”, оскільки провалом може вважатися тільки той виступ, від якого можна було щось очікувати.

За що ми можемо трішки покритикувати Артема, так це за рівень віддачі на корті. Навряд чи знайдуться ті, хто скаже, що Артем “помирав” на корті і продемонстрував жагу до перемоги у кожному геймі цих олімпійських ігор…

Проте, якби в результаті таких героїчних дій Артем ще більше травмувався, усі експерти додали б до його виступу коментарі в стилі "навіщо цей героїзм, якщо ти травмований".

Артем прийняв аргументоване і логічне рішення. Чи міг він краще? Залишимо це питання поки що відкритим і подякуємо Артему за те, що він більше 8 років гідно захищав честь країни на міжнародних змаганнях та двічі здобув право виступити на олімпійських іграх.

Висновок ІІ. Артем Почтарьов завершує професійну кар’єру

Підсумовуючи виступ Артема в Токіо та усі події, що мали місце в його спортивному житті останні два роки, можемо сказати, що час Артема, як професійного гравця добігає кінця. Так, на внутрішній арені, навіть із наявними травмами, Артем без проблем буде потрапляти до трійки кращих ще два-три роки, проте, чи має він на те мотивацію? Враховуючи, що Артем вже все й усім свого часу довів, я маю великі сумніви щодо можливості побачити Артема на кортах в якості діючого спортсмена.

Висновок ІІІ. Марія Улітіна має усі шанси на Париж- 2024

Марія Улітіна, попри болючу поразку у першому поєдинку від представниці США, Бейвен Жанг (11 сіяна турніру), змогла зібратися та продемонструвала свій бійцівський характер у другому поєдинку, здолавши бразилійку Фабіану Сільву (21–14, 22–20).

Марія здобула надважливу перемогу для себе та для нашого бадмінтону в цілому. Слід відмітити чудову форму, в якій перебувала Марія на цьому турнірі. Так, очевидно, що українці дещо не вистачало ігрового тонусу, проте враховуючи характер, досвід та технічний арсенал Марії, вона без сумніву може продовжити свій чемпіонський шлях на внутрішній арені та має усе для того, щоб поборотися за ліцензію в Париж-2024.

Молоде покоління українських бадмінтоністок, Анастасія Прозорова, Поліна Бугрова, Марія Столяренко ще потребує “обкатки” на міжнародному рівні. Це означає, що в найближчі 2 роки наші юні зірки навряд чи зможуть показати серйозні результати та набрати залікові бали для Парижу. Під питанням також залишається форма та підготовка Марини Ільїнської та Анни Міхалькової, які сьогодні тренуються закордоном та давно не мали серйозної ігрової практики.

Це означає, що Марія Улітіна має вікно можливостей для потрапляння на свої треті олімпійські ігри. Чи захоче вона скуштувати круасан та філіжанку кави у складі олімпійської збірної нашої країни?

Все залежить лише від мотивації Марії та ціни, яку вона готова заплатити за виступ у Парижі. Побажаємо Марії уникнути травм та знайти для себе відповіді на усі запитання щодо майбутнього в бадмінтоні!

Висновоко IV. Український бадмінтон потребує системи

Результат у будь якому виді спорту залежить від системи підготовки спортсменів, яка складається із багатьох елементів: наявність спортивної інфраструктури, досвід поколінь, конкуренція на внутрішній арені, розвинена медична інфраструктура.

Україна конче потребує нового підходу до роботи із збірною країни та окремими гравцями. І ми маємо шанс отримати такий підхід найближчим часом. У своєму інтерв’ю, новий технічний директор Федерації бадмінтону, Лука Кріпа, зазначив, що на український бадмінтон чекають зміни, зокрема:

• Буде створено національний центр підготовки бадмінтоністів, де постійно буде тренуватися збірна України та претенденти на потрапляння в збірну;

• Буде запроваджено новий підхід до кількості зборів, в яких братимуть участь топові українські спортсмени;

• Буде призначено нового Головного тренера збірної, який отримає усі повноваження для довгострокової роботи із гравцями за власною програмою.

Лука Кріппа про майбутнє українського бадмінтону та нового тренера збірної

Так чи інакше, найближчі 2 роки будуть визначальними для майбутнього українського бадмінтону. Він може залишитися фрагментованим, як зараз, або стати "Динамо-машиною", націленою на професійний спорт та здобуття результату.

Висновок V. Наша мета — Лос-Анджелес-2028

Рік тому Владислав Дружченко, тренер національної збірної України, говорив про те, що ми маємо готуватися до Олімпіади в Парижі.

Насправді ж, Лос-Анджелес-2028 та вихід із групи наших спортсменів на майбутніх олімпійських іграх у США — це чудова та реалістична мета!

Більше того, вже сьогодні ми маємо мислити стратегічно, беручи до уваги наші цілі на олімпійські ігри, які прийматиме Брісбен у 2032 році. Здається, що 11 років — це дуже багато, проте, насправді, це чудовий горизонт планування для покоління юних спортсменів, яким сьогодні виконалося 7–10 років, і саме досвід Артема Почтарьова та Марії Улітіною може зіграти для юного покоління ключову роль.

Максим Сидоренко, Чемпіон