Олексій Михайличенко: Відмовився виступати за збірну Росії та московське Динамо | Футбол | Champion.com.ua
Мій профіль
6 Липня 2020

Олексій Михайличенко: Відмовився виступати за збірну Росії та московське Динамо

23.04.2020 10:29 3602 1
Олексій Михайличенко: Відмовився виступати за збірну Росії та московське Динамо

Джерело - Чемпіон.

Він непогано попрацював на футбольному полі - перемагав у чемпіонатах СРСР, Італії та Шотландії. Піком його кар'єри став 1988 рік, коли чинний тренер київського Динамо виграв олімпійські золоті медалі в Кореї, срібні нагороди чемпіонату Європи в Німеччині і звання кращого футболіста в СРСР. У розмові з Максимом Розенко Олексій Михайличенко згадав про відмову московському Динамо та збірній Росії, трансферну вартість в 1990 році і власні біоритми.

Підпис Лобановського

- Олексію Олександровичу, пам'ятайте епізод з вашим "відрядження" з київського в московське Динамо?

- Історія трапилася в 1986 році, напередодні чемпіонату світу в Мексиці. В табір збірної СРСР разом з Лобановським поїхала вся основа київського Динамо. Тим часом центральна рада товариства вирішив перевести мене в московське Динамо в наказовому порядку. Їм навіть якось вдалося домовитися з цього приводу з Валерієм Васильовичем - своїми очима бачив завізований тренером документ. Там було написано рукою Лобановського "відпускаю до кінця сезону". Але тут вже я сприйняв все це в штики. Сказав, мовляв, я не річ, щоб мене віддавали кудись. До того ж без мого відома. І якщо не потрібен київському Динамо, то сам знайду собі іншу команду. У підсумку москвичам відмовив - хоча мені пропонували дуже хороші умови: трикімнатну квартиру, машину, непогану за тими мірками зарплату з різними доплатами.

Читати також: Від Лобановського я втік: Уродженець України відмовив Динамо, виграв Лігу чемпіонів і міг опинитися у Реалі

- У Динамо можна було отримувати доплату за офіцерське звання. Олег Блохін в Динамо дослужився до майора. А ви в якому званні покидали Київ? Військову форму хоч раз доводилося вдягати?

- Я під це не підписувався. Уже тоді розумів, що звання - це невелика доплата, але велика кабала. А військову форму навіть не носив - в частині знаходився три дні, після чого був відряджений на місце служби в київське Динамо. Це покоління команди до мене було при офіцерських званнях. А вже в наші часи хлопці до військовим званням особливо не прагнули - пам'ятаю, що від цієї честі, окрім мене відмовилися Заваров, Кузнєцов, Чанов.

- У 1988 році ви стали найкращим гравцем СРСР. Як ставилися до таких рейтингів?

- Зрадів, коли вперше потрапив до списку 33 кращих. 1988 рік для мене дійсно видався врожайним – було багато емоцій. Коли в кінці року дізнався, що мене визнали найкращим футболістом країни, зрадів ще більше - тому що в той час в чемпіонаті СРСР виступала багато видатних майстрів.

- Якби ще не поразка від Голландії у фіналі Євро, рік можна було б вважати ідеальним. З Гуллітом або ван Бастеном потім ніколи не згадували перипетії того нещасливого для збірної СРСР фіналу?

- З Гуллітом спілкувалися, коли Рууд працював в Челсі - мій будинок знаходиться недалеко від бази клубу. Тоді за Челсі виступав мій екс-партнер по олімпійській збірній СРСР Діма Харін, тож іноді приїжджав до них на базу. Розмовляли з Гуллітом, але до спогадів про наши протистояння на Євро-1988 справа не дійшла. Мені про це згадувати не хотілося, у Гулліт теж вистачало інших тем для розмови.

4,8 мільйона за трансфер

У 1990 році у Михайличенко почався новий етап клубної кар'єри - італійська Сампдорія заплатила за трансфер півзахисника київського "Динамо" 4,8 мільйона доларів. В своєму дебютному сезоні Олексій виграв чемпіонат Італії. Втім, стати лідером команди українцеві в Генуї так і не вдалося.

- Яких помилок припустилися, переїхавши майже 30 років тому з "залізної завіси"?

- Довелося перебудовуватися і жити за зовсім іншими правилами. Сам переїзд мав на увазі під собою не тільки зміну футболки команди - це була зміна способу життя. Адже в СРСР я грав тільки в одній команді. І виступав під керівництвом двох тренерів - Валерія Лобановського - в Динамо і національної збірної. І Анатолія Бишовця в олімпійській збірній СРСР - до того ж, у нього я ще з 10 років тренувався. А з переїздом в Геную довелося поміняти все. Там були інші погляди і традиції.

- Сампдорія була не готова дати вам час на перебудову?

- Коли людину купують за 4,8 мільйона доларів, то на нього розраховують відразу. У мене ж не все виходило. Було важко відразу перейти на систему "осінь-весна". До цього протягом 10 сезонів в грудні мій організм відпочивав. Це було вже визначено фізіологічно. В Італії ж в цей час був розпал сезону.

Читати також: Боявся, що мене вважатимуть зрадником Батьківщини. Василь Рац про діалоги з Лобановським, Прімеру та страшний параліч

- З сином українського солдата П'єтро Верховоад в Сампдорії знайшли спільну мову? Може, його батько з вами познайомитися хотів?

- Я чув, що у П'єтра є українське коріння, але так глибоко в його життєву історію не вникав. Чесно кажучи, його було важко відрізнити від типового італійця.

- У Сампдорії після Динамо на тренуваннях відпочивали?

- Інтенсивність тренувань було менше, але підхід був схожим. Теж було багато тактичних вправ. А ось в Шотландії був приємно здивований тренувальним процесом - ми збиралися, розминалися і грали в дир-дир. На цьому вся робота закінчувалася.

- Давайте з'ясуємо ситуацію з переходом в Глазго Рейнджерс: ви могли залишитися в Генуї, або все було вирішено наперед на рівні клубів?

- Ми обопільно прийшли до цього рішення. Керівництво Сампдорії дало зрозуміти, що не сильно підходжу під їх стиль гри. А я був вже не в тому віці, щоб комусь щось доводити. Від Глазго Рейнджерс надійшла вигідна пропозиція. Контракт запропонували підписати на 4 роки, фінансові умови були краще, ніж в Сампдорії. До того ж, шотландці виплатили італійцям за мій трансфер 2,2 мільйона фунтів стерлінгів. У тому переході мені сподобався і підхід італійців - клуб реально турбувався за те, щоб я не втратив у зарплаті. Так що складність в моєму переході була тільки одна - шотландці довго не могли знайти грошей, щоб викупити у Сампдорії мій трансфер. Але в підсумку гроші були знайдені і я почав свої виступи в чемпіонаті Шотландії.

- У Глазго у вас вийшло краще, ніж в Генуї?

- Два перших сезону в Рейнджерс однозначно можу занести собі в актив. Вони пройшли на одному диханні. Після першого сезону був визнаний гравцем року. У третьому сезоні почалися проблеми зі здоров'ям - мені зробили одну операцію, потім іншу. У четвертому вийшов на поле 7 разів. Але, як не дивно, після закінчення контракту Уолтер Сміт запропонував мені залишитися в команді ще на сезон. Хоча на той час в клуб прийшли Пол Гаскойн, Брайан Лаудруп, Олег Саленко. Я залишився на п'ятий сезон, який провів уже фактично в ролі дядьки-наставника - передавав свій досвід молоді.

- Залишитися працювати в структурі Глазго Рейнджерс вам не пропонували?

- Зробили пропозицію працювати в клубній школі Рейнджерс. Залишатися або повертатися до Києва - для мене питання навіть не стояло. Я не настільки добре знав мову, щоб працювати в клубній школі. Повернувся в Україну. Було дуже багато пропозицій зайнятися бізнесом. Відразу їх відкинув - сказав, що не буду займатися тим, у чому не сильно розбираюся.

- У Києві під ваше ім'я давали гроші?

- Скоріше навпаки. Я все-таки з Шотландії приїхав з грошима. Рік просто відпочивав - до того моменту, поки до Києва не повернувся з Близького Сходу Лобановський. Валерій Васильович запропонував працювати в його тренерському штабі. Для мене це було просто удачею.

Читати також: Олексій Михайличенко: Лобановський був людиною слова

Точка зору

Одна мрія Михайличенко під час ігрової кар'єри все-таки не була реалізована - українець так і не зіграв на чемпіонаті світу. На мундіаль в Мексиці -1986 він не отримав виклик в збірну, а напередодні ЧС-1990 травмувався в контрольному поєдинку. До відбору чемпіонату світу-1994 збірна України не була допущена. Правда, у Михайличенко все ж був шанс зіграти в США - але в складі збірної Росії разом з іншими уродженцями України Віктором Онопко, Юрієм Никифоровим, Іллею Цимбаларем та Владиславом Тернавським.

У збірну Росії мене запрошували, - зізнається українець. -  Я відмовився. В той момент виступав за Глазго Рейнджерс. Час тоді було зовсім інший і тих хлопців, які прийняли пропозицію, не засуджував – це їх вибір. Але чітко розумів: якщо запропонувати шотландцеві виступати за збірну Англії, з високою часткою ймовірності можна прогнозувати, що він просто не зрозуміє, про що мова. Свою точку зору чітко пояснив, коли пролунав перший дзвінок з Росії на тему зміни громадянства. Мене правильно зрозуміли і більше не дзвонили.

Читайте також: Перемога над Росією для мене – особлива: як живе Сергій Скаченко – гол Бартезу, бійка з Михайловичем, сімейна драма

Особиста справа

Олексій Михайличенко. Народився 30 березня 1963 року в Києві. Амплуа: півзахисник.

Виступав за команди: Динамо Київ (1981-1990), Сампдорія Генуя, Італія (1990 91), Глазго Рейнджерс Глазго, Шотландія (1991-96).

Досягнення: Олімпійський чемпіон Сеула-1988. Віце-чемпіон Євро-1988. Чемпіон СРСР (1985, 1986, 1990). Володар Кубка СРСР (1982, 1985, 1987, 1990). Чемпіон Італії-1991. Чемпіон Шотландії (1992, 1993, 1994). Володар Кубка Шотландії (1992, 1993, 1994).

Збірні: За збірні СРСР / СНД / Україна зіграв 43 матчі, забив 9 голів. За олімпійську збірну СРСР зіграв 14 матчів, забив 7 голів.

Кращий футболіст СРСР-1988.

Тренерська кар'єра: Динамо Київ (1997-2002 - асистент Лобановського, 2002-04, 2019-20 - головний тренер команди). Тренер молодіжної збірної України (2004-07). Тренер національної збірної України (2008-09).

В 2013-19 рр. працював спортивним директором київського Динамо. 

Максим Розенко, Чемпіон

Коментарі ()