"Чудова сімка" для "Динамо", або "Якщо не Юрій Павлович"

У нашому рейтингу ми свідомо не стали брати працюючих з іншими командами тренерів, під якими нібито хитається місток і які могли б підійти киянам (Магат, Ходжсон). Також у списку нема "фантастичних" кандидатур, які будуть вимагати якусь надвелику зарплатню (наприклад, Ліппі, говорячи про нове місце роботи якого італійські видання, схоже, постійно плутають ім'я працедавця на прізвище Суркіс). Майже відсутні і тренери, які вже тривалий час залишаються без роботи (Артур Жорже, приміром), виключення лише одне, але яке!

Головними критеріями відбору до списку стали: наявність успіхів, вміння підлаштовуватися до нового оточення, грамотна співпраця з власниками клубу.

Отже, пропонуємо Вашій увазі "чудову сімку".

Його "Барселона" заворожувала не менш, ніж теперішня, при цьому була більш швидкою та прагматичною. Програші його команд дуже часто входять в історію тих, хто переміг, бо відбуваються завдяки неймовірному збігу обставин. Спитайте в збірної Італії взірця 2000-го чи хоча б у гравців львівських "Карпат".

Райкаард встиг повчитися тренерському мистецтву в Гуса Хіддінка, в збірній якого був асистентом. І ігрова манера, котру він намагався привити тому таки "Галатасараю" (давайте орієнтуватися на цей клуб, у тої ж "Барселони" власні традиції та й підбір гравців в "Динамо" більш схожий за рівнем на турецького гранда)доволі схожа на те, що демонстрували в найкращих матчах команда Хіддінка. Швидкий перехід в атаку, вміння витискати зиск зі стандартів, пресинг та ставка на фізичні кондиції.

Додати до цього, що Райкаард два роки тому вже майже підписав контракт з московським ЦСКА, але в останній момент керівництво армійців віддало перевагу бразильцю ЗІко - і стане зрозуміло, що у Східній Європі він працювати готовий.

Головним мінусом кандидатури уродженця Нідерландів є його невміння долати апатію власних команд. Адже "Барса", піком якої став 2006-й фактично зникла, коли її лідери Роналдіньо та Деко почали втомлюватися від футболу. Та й "Галатасарай" переважно показував цікаву гру, якщо все йшло за його планом, а от у випадках коли команда першою пропускала перемоги давалися їй дуже важко.

61-річний аргентинець й досі є володарем рекорду за кількістю титулів Тренеру року в Південній Америці. Цілих 5 раз він отримував почесне звання. На рахунку сеньора Карлоса 4 перемоги у Копа Лібертадорес, 7 титулів чемпіона Аргентини, коротше кажучи, з досягненнями в нього все гаразд.

Філософія двох взірцевих команд Бьянкі майже один в один співпадала з філософією двох найкращих колективів киян за історію. "Велес Сарсфілд" середини 90-х з його вмінням контратакувати на височенній швидкості, пресингом та непробивним захистом дуже схожий на "Динамо"-86. "Бока Хуніорс" кінця 90-х - першої половини 2000-х, з її чарівним мереживом атак, котрі плели кілька диспетчерів (Рікельме, Доннет, подекуди Баталья) та пробивними форвардами нагадує "Динамо"-75. Тобто повернення до витоків, до гри колишніх Команд, про яке так багато люблять говорити представники "Динамо" різних років цілком могло б відбутися. Та й з молоддю Б'янкі завжди не проти повозитися, і реанімувати гравців, на яких вже поставили хрест вміє чудово (найкраще підтвердження - Мартін Палермо).

Проблема у тому, що Б'янкі не надто переконливо виглядав у Європі. Навідувався він до нас двічі. У перший візит, в 96-му, відкрив світу талант Франческо Тотті в "Ромі", підібрав ще кількох цікавих молодих виконавців, але чогось путнього створити не встиг. Другий приїзд, до мадридського "Атлетико", тривав сезон і закінчився місцем у десятці. При цьому команда двічі (!) обіграла ту саму "Барселону" Райкаарда (!!), яка в тому році виграла все, за що серйозно боролася. Команда була традиційно для другого мадридського клубу незбалансована, а керівництво "атлетів" ніколи не відзначалося вмінням чекати. Після цього Б'янкі не працював ніде (він і є тим самим виключенням), хоча пропозицій вистачало, віддаючи перевагу праці телевізійного аналітика.

О'Ніл ще на початку цього сезону був керманичем "Астон Вілли", але вирішив піти через відсутність можливості працювати на трансферному ринку. Одразу зазначимо, що саме це могло б стати перешкодою на шляху його можливого запрошення до "Динамо". Адже чи готовий Ігор Суркіс активно витрачати гроші на посилення складу невідомо, а його треба посилювати на кількох позиціях, якщо, звісно, розраховувати на щось більше, ніж перемоги над БАТЕ чи "Іллічівцем".

Щодо тренерських якостей О'Ніла, то тут все більш, ніж "гаразд". Північноірландець зарекомендував себе ще у скромному "Лестері", з котрим не лише вийшов до АПЛ, а й виграв два Кубки Ліги. Потім була п'ятирічка у "Селтику", де він довів, що вміє працювати у чемпіонатах, де треба "збирати" очки. Два потужних клуби та численна "масовка" з окремими "вискочками" - нічого не нагадує? Три чемпіонати було виграно, ще два закінчилися дивовижними поразками - один за різницею голів, а інший після несподіваної поразки у останньому турі. Додайте до цього вихід у фінал Кубка УЄФА, що став першим для клубу у євро кубках з 1970 року, і стане зрозумілим, чому О'Ніла обожнювали фани "кельтів".

У "Астон Виллі" він довів, що вміє працювати з обмеженими ресурсами. Команда з обоймою у 16-17 гравців чи не щороку боролася за місце в Лізі Чемпіонів, чого не було раніше, але... Як вже зазначалося, саме неможливість посилення складу і стала причиною відставки О'Ніла.

Щодо тренерського стилю, то всі команди О'Ніла вміло грали флангами, тому відсутність яскравого диспетчера у нинішньому "Динамо" не стала б трагедією. Без сумніву містер Мартін підтягнув би і стандарти, які були надзвичайно небезпечною зброєю усіх його команд. Ніби вимальовується "класична" британська манера гри, але, дивлячись, на виступи тієї ж "Астон Вілли" не можна було не помітити, що команда має виконавців, завжди готових зіграти нестандартно, і що це заохочується тренером. Тож, якщо Ігор Михайлович готовий викласти чималі гроші і переконати О'Ніла не чекати на відставку того ж Ходжсона у "Ліверпулі", то ризик провалу буде не надто великим.

Про "Короля Отто" українським вболівальникам не потрібно багато розказувати. З його збірною Греції жереб зводив національну команду тричі, і, як пам'ятаємо, двічі ми поступалися. І якщо поразка у відборі ЧЄ-2004 вже встигла забутися, то матч у Донецьку та безсилля команди Михайличенка дуже пам'ятні.

Власне, те, що Рехагель вміє працювати з командами, у котрих небагатий кадровий ресурс він доводив чи не всю свою кар'єру. З "Вердером" та "Кайзерслаутерном" він тричі виборював "салатницю" переможця Бундесліги, а ці команди не могли зрівнятися й близько за підбором виконавців із конкурентами, і не лише мюнхенськими. При цьому Рехагель був дуже комфортним тренером для керівництва та гравців, єдиний його період скандалів прийшовся лише на рік праці у "Баварії" середини 90-х, яку не дарма називали "Планета Голлівуд". Вмів він і поставити будь-яку тактику - від ультра захисту греків крізь вишукані контратаки "Вердера" до силового футболу у тому ж "Вердері" (за 14 років праці встигло змінитися кілька колективів) та "Кайзерслаутерні".

Та й у відставку з посади тренера еллінів Рехагель пішов, натякнувши, що трохи втомився від футболу збірних і хоче після невеличкого перепочинку попрацювати із клубами. Звикати працювати в «екзотичних» для звичайного німця умовах йому не звикати, тому варіант з "Динамо" не виглядав би неймовірним.

Головна ж проблема у віці фахівця. Хоча на його голові, як глядачі могли пересвідчитися під час мундіаля в ПАР, все ще нема жодної сивої волосинки, але 72 роки - не жарт. Чи варто довіряти будівництво нової команди, котре могло б зайняти не один сезон, віковому тренеру - велике питання. Але якщо керівництво "Динамо" не боїться довіряти таке завдання 63-річному Сьоміну, то чому б й ні?

Погодьтеся, це було б цікаво - "Динамо" після відставки Газзаєва очолює тренер, команда якого підрубила якщо й не всі, то половину ніжок тренерського стільця осетина. Йол пішов з "Аяксу" доволі несподівано, адже хоч в цьому сезоні у першості амстердамці і не йшли першими, але перебували на відстані перемоги від лідерства. Та й у Лізі критикували Йола за те, що "Аякс" не випередив "Реал" з "Міланом", доволі безглуздо.

Йол, напевно, був би головним фаворитом у боротьбі за першу позицію цього списку, але ті ж якості, котрі робили б його кандидатуру привабливою для власників київського клубу, вирізняють його в очах і інших. А боротися ледь не з кожним з заможних клубів Європи, що перебувають у ігровій кризі, "Динамо" дуже важко.

Команди Мартіна - вже другого у цьому списку - завжди грали у футбол дуже схожий на гру останньої великої команди Лобановського. Та й вмінням змінювати тактику ледь не кілька разів за матч нідерландець дуже схожий на легенду "Динамо". З любов'ю до ностальгії керівного складу киян - ще одне цікаве та багатообіцяюче співпадіння.

Йол зарекомендував себе працею у більш, ніж скромному "Ваалвейці", де на початку 2000-х був двічі визнаний Тренером року Нідерландів. Після цього - рідкісний випадок - пішов на підвищення одразу у клуб з країни топ-5, не працюючи у одному з грандів рідної країни. Причому, підвищення було двоетапним - спочатку праця асистентом в Жака Сантіні, а коли в того "не пішло", то початок самостійної роботи у "шпорах". У "Тоттенхемі" він пропрацював три роки, і в цілому залишив дуже приємні спогади за перші два сезони, особливо в 2006-му, коли лише в останньому турі поступився місцем у зоні Ліги Чемпіонів тому самому "Арсеналу", який грав тоді ж у фіналі Ліги Чемпіонів проти "Барселони". Наступного року "Тоттенхем", чого з ним не було 22 роки, знов кваліфікувався до єврокубків. Відставка Йола, команда якого продовжувала показувати яскравий атакувальний футбол, стала однією з головних несподіванок старту наступного сезону. Додамо, що змінив Йола Хуанде Рамос, тому їх можливе протистояння в Україні було б однією з родзинок першості.

Після цього була робота в "Гамбурзі", який він привів до найвищого за десятиріччя 5-го місця та півфіналу того самого Кубка УЄФА, де переміг "Шахтар". А далі - "Аякс", котрий - знову ці історичні паралелі - за визнанням фахівців показував найкращу гру з часів команди ван Галя середини 90-х, але так і не став чемпіоном. Про початок цього сезону ми вже згадували.

Резюмуючи, Йол зараз перебуває у "золотому" тренерському віці, коли вже багато чого знає та вміє, і не втратив інтерес до осягнення нових горизонтів. Хотілося б, щоб ці горизонти він опановував у "Динамо", але чи вдалося б Суркісу переконати фахівця робити це зараз - велике питання. Втім, приїзд того ж Рамоса до України показав, що фахівці такого рівня вже готові їхати до нас.

Кандидатура для того, хто готовий ризикнути. Прізвисько "Ель Локо" (божевільний) просто так не отримують. Хоча, якщо подумати, нормальній людині і буде важкувато почати розчищати авгієві конюшні теперішнього "Динамо".

Б'єлса був визнаний найкращим тренером світу ще у 2001-му, коли керована ним збірна Аргентини демонструвала просто фантастичну гру у відборі до ЧС-2002. Авторитет, котрий він тоді здобув, допоміг йому залишитися у кріслі навіть після невдачі у "групі смерті" (Англія, Швеція, Нігерія) фінального турніру. Наставник пропрацював до 2004-го і пішов зі збірної переможцем: його команда виграла перше для Аргентини "золото" в історії олімпійських футбольних турнірів. Це свідчить про вміння працювати з молоддю.

Після трирічного відпочинку Б'єлса очолив збірну Чилі із зарплатою лише 1,5 мільйони доларів на рік, що свідчить про його готовність працювати за розумні гроші. У Чилі аргентинець створив просто казкову команду. Якщо вірити в реінкарнацію, то переродження "тотального" футболу Нідерландів 70-х років відбулося саме у команді, створеній ним. Команда, де будь-хто міг опинитися на будь-якій позиції і зіграти дуже кваліфіковано. Команда, яка виконувала божевільний - згадайте прізвисько Б'єлси - обсяг роботи на полі на шалених швидкостях. Цей колектив став другим у відборі, відставши від Бразилії на одне очко та випередивши ту ж таки Аргентину на п'ять, а майбутніх півфіналістів мундіалю з Уругвая на дев'ять. На самій першості Б'єлса зміг подолати групу і вилетів від Бразилії в 1/8, граючи без кількох травмованих та дискваліфікованих гравців "основи".

Загалом, варіант більш, ніж цікавий та й до клубної роботи Бьєлса, за його словами, не проти повернутися. Та й якщо запрошувати гравців з Південної Америки, то чому б не спробувати і з тренером, тим більше за не надто великі гроші? Питання лише в одному: Б'єлса відомий своєю самостійністю та особливим поглядом на взаємовідносини з працедавцями. Чи влаштує це Ігоря Суркіса і Ко - загадка.

З тренерів команд середньої руки, котрі залишили свої збірні одразу після першості світу в ПАР, на думку автора, більш цікавим варіантом був би лише інший серб - Мілован Раєвац, який вивів Гану до чвертьфінала. Але саудівські шейхи мають чимало переконливих аргументів для заохочення фахівців такого рівня попрацювати у себе.

Але, якщо Раєвац став відомим зараз, то ім'я Антіча присутнє серед списку визнаних фахівців вже два десятки років. Достатньо сказати, що він єдиний за історію наставник, який встиг потренувати мадридські "Реал" та "Атлетико" і каталонську "Барселону". При цьому чемпіоном він ставав лише з найменш титулованим клубів з цієї трійці. Але, якщо згадати, що "Реалом" він керував лише один сезон (став другим, відставши на очко від "барсів" Кройфа, котрі тоді виграли Кубок Чемпіонів), а "Барселоною" півсезона (прийняв розвалену ван Галем команду і заклав базис для Райкаарда, ледь не потрапивши до Ліги Чемпіонів), то стане зрозуміло, що виграти Прімеру йому було важкувато.

Після роботи у Каталонії Антіч відійшов від справ аж до 2008-го, коли здійснив свою давню мрію, очоливши збірну Сербії. Команда, котру донедавна розривали конфлікти при Антічі стала ледь не взірцем ідеального колективу. У відборі команда залишила позаду себе цілих трьох учасників Євро-2008 (Румунія, Австрія, Франція). У фінальній частині серби провели три різних матчі - безбарвний проти Гани, чудовий проти німців та нервовий, але непоганий проти австралійців. Вилетіли, але гнітючого враження не залишили.

Ставка на Антіча - це ставка на комбінаційний футбол, на контроль м'яча, недарма ж він працював у Іспанії багато років. Разом з цим, його команди не є купкою технарів, котрих можна залякати - жорсткість, вміння грати у відборі та чекати на свій шанс були притаманні і "Атлетико", і збірній Сербії. Він, на відміну від інших кандидатів з цього списку, знає про таку містичну річ як "слов'янський менталітет" не з чужих вуст. Треба зазначити, що у своїй клубній роботі Антіч ніколи не витрачав багато грошей на трансфери, відаючи перевагу праці з тими, хто є та молоддю. Як гадаєте, такий підхід сподобався б власникам "Динамо" та й будь-якого іншого клубу? Та й за грошима він ніколи не вимагав надзарплатні. Тож з усіх боків - оптимальна для клубу кандидатура.

Ігор Михайлович, слово за Вами. Хоча, здається, Ви і так все вже вирішили...