Сила — в простоті: збірна України відійшла від футболу Реброва і вийшла на Євро
Збірна України пропустила першою в матчі проти Ісландії, а потім здобула перемогу, яку зазвичай називають вольовою. Так було декілька днів тому проти Боснії та Герцеговини, так було не один раз у матчах після призначення
Характер? Це ж був характер знову?
Відповідь видається неймовірно простою та не дуже приємною для Реброва: команда не вміє грати в той футбол, у який він хоче щоб вона грала.
Цей футбол має бути дуже правильним: випрасувана біла сорочка, штани з рівною та стрункою стрілкою і натерті до світлого блиску чорні черевики.
Усі дії мають бути прорахованими наперед, вони мають бути чіткими та логічними, зрозумілими й такими, які легко можна пояснити та передбачити.
Цілком може бути, що Ребров та його тренерський штаб були задоволеними діями команди в першому таймі, адже Україна добре працювала та здебільшого тримала гру під контролем. Багато правильних дій: підготовка до втрат, створення коридорів для передач, трикутників на половині суперника. Гольових моментів було зовсім мало, категорично мало, як і ризикованих дій, утім уже можна було звикнути до того, що для Реброва найважливішою річчю ж є структура.
Його тренерська концепція передусім потребує планування та створення ситуацій, які будуть типовими та повторюваними від матчу до матчу. Уболівальники хочуть бачити стиль гри, хочуть, аби він був упізнаваним, спеціалісти говорять про модель гри. Можна ще нагромаджувати текст усілякими важкими конструкціями та висновок буде простим. Збірна України Сергія Реброва не буде грати в привабливий футбол. Змирімося.
Пропущений гол одночасно був і логічним, тому що Ґудмундссон – найбільш небезпечний гравець Ісландії та вміє створювати такі ситуації, так і випадковим, адже два гравці збірної України один за одним послизнулися в тому епізоді. Хай там як, він змусив діяти в другому таймі. Убиратися в більш зручний та звичний одяг.
Така кількість перемог із програшних позицій зазвичай легко списується на демонстрацію характеру. Це ж очевидна річ. Якщо спочатку програвали, а потім виграли, то показали волю до перемоги. Інколи це насправді працює, коли голи зʼявляються нізвідки, але стосовно збірної України, як і в матчі проти Боснії та Герцеговини, так і тепер важливими були інші фактори.
Ребров та його тренерський штаб знову зробили зміни, які призвели до покращення ситуації. Україна почала грати вертикальніше. Зʼявилися швидкі переходи, ризиковані передачі та більше хаотичних дій, наслідок яких неможливо було прорахувати. Україна почала грати в той футбол, який зазвичай не зустрічається в командах Реброва, йому не вистачало продуманості та правильності дій.
Та знову такий футбол був більш ефективним та призвів до результату.
Георгій Судаков отримав простір для передач, Віктор Циганков та Михайло Мудрик – простір для того, щоб бігти. Поява Олександра Зінченка додала ще опцій для передач уперед. Він цього разу теж мав грати вертикально. Зрештою, Україна забила двічі, знову забила в завершальній частині матчу та здобула перемогу, яку знову та знову називають вольовою.
Те, що будує Ребров, можна легко зрозуміти, та воно потребує часу. На виході це має бути щось на кшталт найкращих зразків збірної Франції Дідьє Дешама чи збірної Англії Гарета Саутгейта. Цими командами не може захоплюватися жоден любитель футболу, однак спеціалісти та аналітики будуть розтягувати їх на відеокліпи та показувати, що саме так потрібно робити.
Україна ще не навчилася створювати гольові шанси з цим підходом. Не навчилася перемагати таким чином. Яким би це не було кліше, але потрібен час.
І добре, що існують запасні варіанти. Ось у цьому якраз і проявляється вольовий статус перемоги збірної України: змінити підхід, якому слідує тренерський штаб на інший, не такий мудрований та наразі більш ефективний. Структура структурою, стратегія стратегією, але ж і вигравати треба. Вигравати треба, перш за все.
Знову ніхто не повірить, але це була гарна перемога в конкретному футбольному матчі попри певні проблеми в реалізації стратегічного плану.
Ігор Бойко, для Чемпіона
Фото: Instagram Сергія Реброва та УАФ