Джерело - Чемпіон.
На початку червня 1993 року близько 200 людей зібралися на паркінгу в Добрині, районі на околицях Сараєва. На асфальті встановили футбольні ворота. Грали обережно, щоб не забитися. Сміялися, жартували.
"Сьогодні мусульманське свято, тож я припускаю, що вони сподівалися на повагу. Люди хочуть просто жити далі. Але тут ніхто не може бути в безпеці. Я не розумію, чому вони наважилися на це", – сказав згодом Юссеф Хаджир, працівник місцевої лікарні.
Паркінг накрили снарядами, двічі. Жертв було 15, поранених – 80-90.
Облога Сараєва силами Югославської народної армії тривала вже понад рік.
За два тижні до трагедії на імпровізованому футбольному матчі у Предрага Пашича, ексгравця "Сараєва", "Штутгарта" та збірної Югославії, виникла ідея. Ризикуючи життям, яке будь-якої миті могла перервати куля снайпера, він дістався радіостанції. "15 травня починаємо відбір до футбольної школи Бубамара. Чекаю на всіх охочих о 16:00 на полі Скендерії" – таким було оголошення.
Щоб дістатися Скендерії, спортивного центру на лівому березі Сараєва (там, зокрема, проходили заходи зимової Олімпіади-1984), треба було подолати міст, що перебував під постійним контролем сербів. "Я, з одного боку, хотів подарувати радість дітям, що залишилися в місті, під бомбами. З іншого, розумів, що це божевілля, ніхто не прийде", – згадував Пашич в інтерв’ю La Gazzetta dello Sport.
О 16:00 на полі зібрався натовп, дітей було декілька сотень, вони прийшли всупереч небезпеці. "Ми тренувалися та грали в залі, на вулиці було чутно вибухи та постріли, – зазначав Пашич. – Втім, я сподіваюся, що допоміг хлопцям почуватися хоч трохи краще".
Серед тих, хто ганяв м’яч у Бубамарі, був семирічний Едін Джеко. Пашич повернув йому щастя.
"Я був зовсім малий, коли почалася війна, – розповідав Джеко. – Що я любив найбільше – то це грати в футбол. І тут, раптово, виявилося, що я не можу грати, що це небезпечно. Я не міг зрозуміти, що сталося. Плакав. Мені просто хотілося грати".
Родина Едіна не постраждала, коли будинок, де вони мешкали, був зруйнований. Довелося переїхати до більш безпечного району, зібрали всю рідню – 13 людей у квартирі на 40 квадратних метрів. "Ми не жили, а виживали, – казав Едін. – Проте дитині адаптуватися легше. Батько служив, мама працювала, я швидко зрозумів, наскільки все серйозно. Знав, що треба виконувати інструкції – тоді все буде добре. Сказали залишатися вдома – добре, я не сперечався. Плакав, але робив так, як казали".
За словами Джеко, тривога та стрес були частиною його дитинства:
"Кожного разу, коли ми з сестрою виходили на вулицю, батьки дуже переймалися. Пам’ятаю, одного разу я дуже хотів піти пограти з друзями, а мама вперлася – ні, та й усе. Я ридав, адже на вулиці було тихо, спокійно. Втім, за декілька хвилин прилетіло саме туди, де ми збиралися грати. Інтуїція мами врятувала мені життя".
Едін віддячив Пашичу – школа Бубамара стала частиною InterCampus, соціального проєкту "Інтера", що спрямований на розвиток дитячого футболу по всьому світу. Проте справжні тренування, за його словами, почалися лише після закінчення облоги, в 1996-му, коли Едін потрапив до "Желєзнічара", що невдовзі перетвориться на найпотужнішу команду країни.
"Я завжди був закоханий у футбол, я не міг дихати без футболу, навіть під час війни. Але я ніколи не думав про те, що стану зіркою, – зізнавався Джеко. – Звісно, мріяв грати у великому клубі, але все ж таки головне – просто грати. Адже я люблю гру, це моя перша та найбільша любов".
Кумир
Футбол – велике кохання, а були ще й закоханості: "Я не наважувався уявляти, що гратиму в Італії. Серія А була недосяжним рівнем. Там грали всі зірки. Там грав Андрій Шевченко".
Один з тренерів називав Едіна "Шевченко", і той трохи засмутився, коли дізнався, що прізвисько отримав не через стиль гри чи щось таке – просто здавався схожим на Андрія обличчям. "Втім, я все одно був радий. Мені подобалося, коли я чув це", – розповідав нападник.
Той момент, коли українець зійшов із постера, що декілька років висів біля ліжка Едіна, – немов марення. Шевченко повернувся до "Мілана" після "Челсі", грали з "Вольфсбургом" на "Сан Сіро", матч Ліги Європи. Німецька команда, що наприкінці сезону стане чемпіоном, тоді йшла ближче до середини таблиці, але Джеко забивав багато, про молодого боснійця почали говорити. Тож він набрався сміливості.
"Перед матчем я спіймав його в тунелі та одразу запитав, чи можемо ми обмінятися футболками після гри. Шевченко, погодився, сказав: "Звісно, жодних проблем". Потім йому, певно, розповіли, як я його поважаю, бо він сам підійшов до мене в перерві, з футболкою. Я назавжди запам’ятав це. Такі спогади – особливі".
Потім були ще зустрічі, ще футболки. Вдома Джеко має колекцію, є окрема кімната, де всі стіни завішані майками. "Футболка Шевченка з підписом – в центрі. Це моя гордість, мій скарб. Завжди посміхаюся, коли дивлюся на неї", – розповідав боснієць у 2011-му.
У 2015-му Едін переїхав до Італії й розпочав особистий квест – забити в Серії А стільки ж, скільки Андрій. Чи хоча б спробувати. Затримався на вісім років, був найкращим бомбардиром чемпіонату, увійшов до сотні найрезультативніших гравців в історії турніру (77-78 місце). Втім, кумира не наздогнав – 107 голів проти 127.
Проте тепер вони мають багато спільного. На жаль, справа не у футболі. Батьківщину Шевченка, як і країну Джеко колись, хочуть знищити.
Нефутбольна позиція
У вересні 2022-го збірна Боснії та Герцеговини мала зіграти товариський матч із Росією. Джеко, капітан, рекордсмен національної команди за кількістю матчів та голів, виступив однозначно: "Я проти проведення цього матчу. Я завжди тільки за мир. Асоціація знає мою думку. На жаль, я не той, хто ухвалює рішення про те, з ким гратиме Боснія і Герцеговина, але в мене є чітка позиція, яка не передбачає участі в цій грі, поки страждають невинні люди. Я солідарний із народом України в цей складний час для них".
Матч був скасований.
Влітку 2023-го Едін залишив "Інтер" та став гравцем "Фенербахче". Турецький клуб запросили на турнір, що організував "Зеніт". Боснієць знову був проти, але полетів із командою. Втім, на поле не вийшов. Офіційна версія – пошкодження. Неофіційну всі розуміють.
Джеко занадто багато знає про війну, аби бути байдужим. Війна, зрештою, сформувала його як людину.
"Я з покоління дітей, що мали прості мрії. Ми хотіли грати в футбол та хотіли миру навколо. Тепер я маю свій футбол, я знайшов мир. Вважаю, мені пощастило".
Едін насправді не любить говорити про дитинство, хіба що з іноземними журналістами. "З родиною, дружиною, батьками – ніколи. Не бачу сенсу, я залишив усе позаду. Жахливий досвід, він змінив нас усіх. Але все закінчилося, тож ми намагалися йти далі. Протягом війни всі мріяли жити нормальним життям. Коли вона закінчилася, ми це й зробили".
Втім, від спогадів неможливо сховатися: "Коли виникають проблеми, я згадую, через що пройшли мої рідні. Я ненавиджу програвати, ненавиджу не реалізовувати моменти, але ж це футбол. Тож коли я злий, коли я нервую, то думаю, що стикався з реальним жахіттям. Ми не мали їжі, не мали води, не мали одягу. Ми могли померти будь-якої миті. А зараз усе добре. Дивно шукати щось позитивне в тому, що ми пережили, але це допомагає ще більше цінувати кожен момент".
Цього разу бесіда Джеко та Шевченка точно не буде веселою.
Юрій Шевченко, для Чемпіона
Фото: Wikimedia, Gioco Pulito
- Футбол без співчуття: слова сербського тренера суперника збірної України як інструмент здобуття результату
- Не Бускетс, але й не Тимощук: хто замінить Степаненка в матчі Боснія і Герцеговина - Україна
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
