Джерело - Чемпіон.
26 січня народився легендарний португальський тренер Жозе Моурінью. У 61-й день народження Особливого згадуємо "Правила життя" одного з найтитулованіших футбольних тренерів в історії.
Навіть Ісус не всім подобався, що вже казати про мене.
Бог, мабуть, мене вважає чудовим хлопцем. Принаймні мені так доводиться думати, інакше він не дав би мені те, що маю зараз: щасливу сім'ю, роботу, про яку я завжди мріяв. Він так багато допомагав мені, що має бути високої думки про мене.
Є ті, хто тішиться після перемог. В мене немає на це часу.
Я завжди готовий до битви. Хоча усвідомлюю те, що я не належу до одного з футбольних кланів, які здають карти і визначають правила гри. До того ж, я не був великим футболістом, тому не можу розраховувати на імунітет, який є у тих тренерів, у яких у минулому славна кар'єра гравців.
Переходь у мою команду і ніколи не будеш другим.
Я перейшов до Реала не через гроші. Мені й так трохи соромно за те, що я заробляю під час фінансової кризи. Мені важливо отримувати задоволення від своєї діяльності. Крім того, заслужити повагу саме в тій країні, де я пережив чимало неприємних хвилин.
Я вивчав італійську по п'ять годин на день протягом кількох місяців, щоб спілкуватися з журналістами та вболівальниками. Але мені все одно дорікали в тому, що я належу до них недостатньо шанобливо. А той же Раньєрі після п'яти років роботи в Англії важко міг привітатися англійською.
Я хочу змінити філософію футболу. Інших таких тренерів у світі немає.
Що мені безперечно подобалося в Італії — шум недоброзичливців. Я висловлював свою думку як вільна людина у вільній країні, і відразу починався цей шум. Це мені подобалося: чемпіонат ще не розпочався, а я вже супермотивований.
Я хочу стати першим тренером, який виграв Лігу чемпіонів із трьома різними командами.
Не вважайте мене зарозумілим, але я виграв Лігу чемпіонів, і я вважаю, що я особливий.
Якби мені потрібне було просте життя, я залишився б у "Порту": гарне блакитне крісло, постійна участь у Лізі чемпіонів, бог і відразу після нього — я.
У Лондоні на вулиці до мене підійшов чоловік років сімдесят п'яти, він плакав. Він був у Болтоні, коли "Челсі" виграв чемпіонат Англії, а за 50 років до того він був із батьком і дідусем на тому матчі, коли його команда востаннє перемагала у Прем'єр-лізі. Сьогодні ні його батька, ні дідуся, звичайно, вже немає в живих. Такі речі мене вражають.
Мені не потрібний гравець — прекрасна людина з чудовим характером. Ці якості я хотів би бачити у своїх дітях. Мені потрібний той, хто відправить м'яч у сітку.
Подивіться на мою стрижку: я завжди готовий до бою. Крім того, з такою стрижкою краще видно ідеї, які в людини в голові.
Мер (Мілана) звинуватив мене в тому, що я хотів дати дрібну монету хлопчику-інваліду. Насправді я збирався віддати йому хрестик, який подарувала мені моя дружина і з яким я не розлучався останні чотири роки. Навіть коли я роблю щось щиріше, мене все одно критикують.
Якщо люди, говорячи про мене, хочуть стати відомішими, вони повинні мені приплачувати.
Родичі та друзі вважають, що я посивів через постійні стреси. Але це не так, мій батько теж рано посивів. А футбол – це радість.
У мене немає проблем через популярність. Одного разу я поїхав з дітьми та дружиною до Діснейленду, коли ми повернулися, діти попросили мене наступного разу залишитися вдома. Але це ціна, яку ти платиш за те, щоби бути у великому футболі.
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
