Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів | Блоги | Champion.com.ua
Мій профіль

Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

22.11.2019 11:24 Андрій Твердохліб 2285 0
Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

Джерело - Чемпіон.

Там, де крутяться великі гроші, обов'язково знаходяться ті, хто хоче відламати свій шматок пирога. Футбол в цьому плані не виняток. Дивні трансфери, чорні каси, підроблені паспорти,  фіктивні шлюби, хабарі від агентів - на жаль, все це є частиною бізнесу під назвою футбол.

Максим Розенко згадав афери, до яких мали відношення українськи клуби чи гравці. Іноді у якості постраждалої сторони.

Як "динамили" Динамо


У послужному списку найкращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олег Саленка не знайдеш команди "Маккабі" Тель-Авів. Однак саме "Маккабі" в 1993 році викупило трансфер нападника у київського "Динамо".

"Логроньєс у 1992 році орендував мене у Динамо на півроку - згадував в розмові з автором цих рядків Олег. - Також був підписаний протокол про наміри, в якому була вказана сума мого трансферу - 1 мільйон доларів - в разі, якщо іспанський клуб захоче мене викупити. Для цього повинен був добре зарекомендувати себе в чемпіонаті Іспанії. Але коли за шість місяців практично поодинці залишив команду в елітному дивізіоні, моя трансферна ціна зросла і, на думку Динамо, склала вже три мільйони. Логроньєс відмовилися сплачувати такі гроші, посилаючись на цифри в попередньому договорі. До спільного знаменника сторони прийти так і не змогли. І тут мій тодішній агент Піні Захаві, який доклав руку до більшості трансферів у Західну Європу радянських футболістів першої та другої хвилі, провернув аферу. Зіграло свою роль і те, що в київському Динамо тоді змінювався власник клубу – на місто Віктора Безверхнего прийшов Григорій Суркіс. Я не вникав у всі деталі, але тепер розумію, що Піні зі своїми спільниками вирішив трохи нажитися на моєму трансфері. У підсумку, замість повернення в Іспанію я спочатку поїхав підписувати контракт на Землю обітовану. У Тель-Авів прилетів на три дні - пройшов медобстеження, поговорив з президентом, який був в курсі афери. У підсумку Маккабі купив мене за мільйон, а Логроньєсу через три дні продав за два. Люди, які брали участь в цій багатоступінчастої операції, заробили непогані гроші".

Справжній резонанс в іспанській пресі викликало повідомлення, що Олег Саленко вже в статусі кращого бомбардира Логроньєс отримував просто смішну зарплату - 400 доларів на місяць. Судячи з усього, Піні Захаві дуже "професійно" опікав нападника.
Це був елементарний відхід від податків, - зізнається нам Олег. - Подібне в Іспанії в той час зустрічалося часто-густо. Із зарплатою в "Логроньєс" у мене було все в порядку - пам'ятаю, за останній сезону заробив близько 250 тисяч доларів чистими. Для 1994 року це були непогані гроші. Але податки в Іспанії досягали майже 50 відсотків, тому основну частину зарплати отримував з чорної каси.


На зорі 90-х на пострадянському просторі були не такі вже і рідкі випадки, коли футболіст по-англійськи залишав розташування свого клубу, починав тренуватися і грати в новій команді. І тільки якщо над новобранцем нависала реальна загроза дискваліфікації, новий роботодавець виходив на контакт з колишнім роботодавцем гравця. Навесні 1992 року багато шуму наробила втеча нападника московського Динамо Віктора Леоненка в столицю України. Ймовірно, що київське Динамо вирішило домовлятися з московськими одноклубниками про трансфер Леона вже по факту - після того, як Віктор почав тренуватися в Києві. Відзначимо, що на момент втечі Віктор з п'ятьма голами лідирував у списку бомбардирів чемпіонату Росії, який тільки но стартував.

"У Москві у мене квартира була поруч зі стадіоном - через дорогу, - згадував у розмові з автором цих рядків свою втечу Леоненко. - Якраз робив в ній ремонт. Цим і скористався - під виглядом ремонту упакував газову плиту і інші речі. З Києва за мною приїхала вантажівка, куди всі мої речі і склали. Я теж в авто сховався. На той час у мене були у власності дві машини, але ще не мав водійських прав. На російсько-українському кордоні боявся, що мене знайдуть і розсекретять -  ніби я комусь був потрібен. У Москві  майже всі знали, що хочу в Київ. У клубі намагалися мене утримати - тягали по якимось депутатам, які мені щось розповідали. Газзаєв умовляв більше всіх. Говорив, куди ти їдеш, у тебе ж маленька дитина, а там радіація, Чорнобиль. Георгіча розумію - кому хочеться втрачати на рівному місці хорошого виконавця?! Вже після переїзду мені в Києв почали телефонувати особи кавказької національності і з металевими нотками в голосі радили віддати отриманий в Москві ВАЗ 21-07."

За втечу до Києва Леоненко світила дворічна дискваліфікація. Але нападника це не зупинило.


Тодішній президент Динамо Віктор Безверхній відразу заспокоїв - під час своєї дискваліфікації буду отримувати зарплату і преміальні, такі ж, як ніби я граю, - продовжує Віктор. - Я зіграв п'ять матчів, встиг забити 3 голи. Це був перший чемпіонат України, вища ліга якого тоді проводилася в усіченому форматі в двох групах. Потім мене на кілька місяців дискваліфікували. Незабаром кияни домовилися з москвичами. Ми навіть зіграли з "Динамо" Москвою товариську гру.

Грек Левицький

Ще одним видом футбольних афер є підробка документів. Частіше за все, це робиться  для того, щоб не потрапити під ліміт легіонерів. У 2001 році спалахнув скандал з аргентинцем Хуаном Себастьяном Вероном. Південноамериканець, начебто, за 15 тисяч євро отримав італійський паспорт. Верон надав в імміграційну службу документи, які підтверджують, що його далекий предок був італійцем і жив в цій країні. Через час з'ясувалося, що людина, яку Хуан оголосив своїм прадідом, насправді не має до футболіста жодного відношення, а в Італії почалося справжнє полювання на відьом. Під підозру потрапили відразу 300 футболістів.

Втім, покарання понесли одиниці. У числі "щасливчиків" опинилися чотири бразильських легіонери Удінезе, два південноамериканця з Роми і двоє футболістів Віченци. Найбільш відомими постраждалими стали бразильський голкіпер Мілана Нельсон Діда і нападник Інтера Альваро Рекоба, яких Італійська футбольна ліга дискваліфікувала на 12 місяців. А ось Верону було винесено виправдувальний (!) вирок.

Серед постраждалих були і гравці, які колись виступали в чемпіонаті України. Екс-захисник московського Спартака і збірної Росії Раміз Мамедов, який на той час грав в австрійському Штурмі (до Штурма Раміз трохи побігав в київському Динамо), був затриманий у віденському аеропорту з португальським паспортом. Тоді рейсом з Москви до столиці Австрії прилетіло два "португальських" легіонера Штурму.

Сергій Юран, який отримав паспорт громадянина Португалії ще за часів виступів за Бенфіку, і Мамедов. Але якщо до Сергія з його португальської "ксивою" не було питань, то португальський паспорт Раміза значився у розшуку по лінії Інтерполу. Цікаво, що Мамедов в тодішніх інтерв'ю не соромився стверджувати, що отримав паспорт на законних підставах, оскільки один з його предків був португальцем. У Штурмі відразу відхрестилися від Раміза, розірвавши з ним контракт.

Ще більш гучний скандал трапився з екс-воротарем збірної України Максимом Левицьким.

Голкіпер французького Сент-Етьєна чотири місяці значився в команді українцем, а потім раптом став нащадком еллінів. З грецьким паспортом Максим відіграв за Сент-Етьєн лише дві гри. Левицькому елементарно не пощастило - коли команда обіграла Тулузу, її наставник Робер Нуазере, який до цього працював в ... Сент-Етьєн і був знайомий з підводними течіями клубу, роздратований поразкою, виголосив свою обвинувальну промову: "Точно знаю, що у Алекса - лівий португальськи паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького".

Через пару днів новоявленого грека вже перевіряла французька поліція, причому після п'ятигодинного допиту воротар був затриманий і доставлений в камеру попереднього ув'язнення.

"У Сент-Етьєні тоді було шестеро легіонерів не з країн Євросоюзу, а на полі одночасно грати могли тільки троє, - розповів нам Максим. - Мені в клубі запропонували оформити паспорт - з наголосом на тому, що все це буде легально. Я кілька місяців не погоджувався, але коли в Сент-Етьєні сказали, що зробили португальський паспорт Алексу мене це заспокоїло. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства у Новоросійську (Росія). Забирав "ксиву" на нейтральній території - у Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я все-рівно сумнівався. Сказав, що без свого агента Костянтина Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який пред'явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, що паспорт виданий на законних підставах. У Кості ще виникли сумніви, як це Сент-Етьєн за три місяці оформив мені паспорт, мовляв, дуже швидко щось, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав документ.

У поліції після допиту Левицькому сказали: "Ваша провина в тому, що поставили свій підпис".

"Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою -"Чортові французи - не обдурять – не проживуть", - продовжував Максим. - Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше - як вибратися з цієї поганої історії. В КПЗ мене протримали до ранку. Вранці один з жандармів приніс цілу пачку газет популярного "Екіп" - головною темою номера там було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими під ручки красувалося на обкладенці газети. Жандарм трохи зніяковіло попросив поставити автографи під кожним номером - напевно, на пам'ять для всіх його колег з відділу. А в 11 ранку мене визволили з під варти, вручили розпорядження з'явитися в ліонський суд".

Втім, Максим відбувся легким переляком - отримав двомісячну дискваліфікацію, яка трохи ускладнилася тим, що французи затримали відправку його трансферного листа в московський Спартак, з яким Левицький уже підписав контракт. До суду Максим літав уже з Москви.

"Мені дали чотири місяці умовно, - не приховує Левицький. - Але з нагоди виборів президента Франції оголосили загальну амністію. Плюс виписали штраф в 20 тисяч євро. Втім, я його так і не заплатив - з тієї причини, що мені так ніхто і не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час по Європі літав з побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, чого доброго, зараз заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань мені більше не задавали".

Короткою вийшла французька епопея двоюрідного брата Валерія Газзаєва Юрія в скромному клубі другого дивізіону Ньор. Це була афера чистої води - не зрозуміло, як Юрій Фарзунович міг зважитися на подібне.

У 1994 році Ньор заплатив за Газзаєва КАМАЗу (зазначу, що Юрій ніколи не виступав за команду з Набережних Човнів) 200 тисяч франків. У документах Газзаєв був не 34-річним півзахисником, а 25-річним нападаючим. 1960 рік народження перетворився в 1969. Також футболістові були приписані матчі за олімпійську збірну СРСР. Юрій встиг зіграти за Ньор у семи поєдинках, після чого керівництво клубу та тренерський штаб запідозрили недобре і провели власне клубне розслідування. Дійшли до істини - грянув скандал, у результаті якого Газзаєв був дискваліфікований і депортований з Франції.

Завершуючи тему з паспортами, відзначимо, що у найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-1991 року, екс-нападника донецького Шахтаря і лісабонського Спортинга Сергія Щербакова і досі є португальський паспорт.

"На початку 90-х на полі могли одночасно виходити тільки троє легіонерів, - згадував Сергій. - Керівництво Спортінга відразу запропонувало мені оформити португальський паспорт, організувавши фіктивний шлюб. Свою португальську "дружину" бачив тільки один раз - в РАГСі. Один з працівників Спортинга привів на одруження свою онучку. Йому за це клуб виписав премію. Мені ж було добре в тому плані, що зникла необхідність регулярно продовжувати візу. Це була звичайна практика тих років. У португальському паспорті позначка про розлучення у мене не стоїть. Але, думаю, що нас давно розвели і без цієї позначки".

Хабар для Фергюссона

Зустрічалися й інші приклади афер. Ситуацію з трансфером Андрія Канчельскіс довго смакувала британська преса.

У 1991 році Манчестер Юнайтед купив у Шахтаря Андрія Канчельскіса за 650 тисяч фунтів. Причому, за версією британців, у контракті був пункт, що при подальшому перепродажі футболіста, гірники отримували третину суми від трансферу.

Природно, від майбутньої угоди вигравали й агенти. У цьому не було нічого поганого, якби не твердження, що Алекс Фергюссон нічого не знав про цей пункт або не помітив його. У будь-якому випадку, розповідають, що через певний час за своє "незнання" Фергюссон отримав в подарунок від тодішнього агента Канчелькіса Григорія Єсауленко коробку, в якій лежали 40 тисяч фунтів готівкою. Як справжній джентльмен, тренер поклав всі гроші в клубний сейф, попередньо повідомивши про це керівництво клубу. 

У своїх мемуарах сер Алекс досить докладно описав всю цю курйозну ситуацію.

Чи отримав Шахтар за Канчелькіса свою частину після переходу Андрія в 1995 році в Евертон, історія замовчує. На той момент його трансфер в Ліверпуль став рекордним в історії Евертону. Іриски виклали за 26-річного Канчелькіса 5 мільйонів фунтів стерлінгів. Тобто, якщо вірити британським ЗМІ, згідно з контрактом Андрія, гірники за перехід повинні були отримати 1,66 мільйона фунтів...

Максим Розенко

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua

Коментарі ()