Джерело - Чемпiон.
Олена Ноздрань - найкраща бадмінтоністка в історії України. Важко повірити, але чемпіонат України Олена вигравала 36 разів (!). 15 разів - в одиночному розряді, 13 разів в парі та 8 разів у міксті. В травні 2002 року Ноздрань була 10-ю ракеткою світу, а більшу частину року займала 12-ту позицію в світовому рейтингу. Майже 20 років Олена мешкала в Люксембурзі. А з минулого року повернулася в місто на Дніпрі, де зараз працює тренером в клубі “Метеор” та тренером паралімпійської збірної України.
-
Пані Олена, на початку 90-х у українського спорту виникла спільна проблема. Росії як правонаступниці СРСР лишили рейтинг, який був у Радянського Союзу, а решті колишніх пострадянських республік довелося починати з нуля. Як було в українському бадмінтоні?
-
Так само. Нас відправили грати Кубок Гельвеція, в якому брали участь європейські середнячки. Але ми виграли його в 1995 році, і це стало поштовхом в подальшому розвитку українського бадмінтону. Наш клуб “Метеор” почав вдало виступати в Кубку європейських чемпіонів, де ми двічі стали третіми. Двічі перемогли німців. Після цього німці запросили нас з Владом Дружченко у свої клуби. Хоча в моїй кар’єрі першої закордонною командою стала португальська, з острова Мадейра. А вже потім була німецька бундесліга, де я виступала за три клуби.
-
Які можна було заробити гонорари в німецькій бундеслізі?
-
Невеличкі. Нас запрошували для вирішення конкретних завдань. Підсилити пару, мікст або одиночку. Контракти були на 300-400 німецьких марок (на той час близько 150 доларів). За виступ платили 50 марок, за перемогу - 100. Хоча клубна система в Німеччині була розвиненою - 5 ліг по 8 команд. До нового року проходила перша частина чемпіонату, з січня - друга. З 2000 року в Німеччині почали будувати нову систему, вже підтягнули партнерів, спонсорів. Німецькі бадмінтоністи підвищували рівень своєї гри, паралельно вчилися і отримували професію. І після завершення спортивної кар'єри їх працевлаштовували. Тобто, гравці були соціально захищені. А завдяки спарингам з якісними легіонерами почали прогресувати. І, якщо 20 років тому між європейським та азіатськими бадмінтоністами була прірва, то в наступні роки рівень європейських гравців підтягнувся. Німці навіть змогли взяти медалі на Олімпіадах.
-
Вам з Владом Дружченко до образливого трохи не вистачило для завоювання олімпійської ліцензії в міксті в Афіни-2004. Чого не захотіли боротися за олімпійську ліцензію в Пекіні-2008?
-
З 1999 року я з тодішнім чоловіком більшу частину часу проводила в Люксембургу. Додавалися і сімейні клопоти - в березні 2003 року народила сина. Були і фінансові негаразди - наше міністерство не завжди мало можливість сплачувати поїздки на міжнародні турніри. Повністю сама себе фінансувати можливості не мала. Пам’ятаю, як під час таких поїздок старалася економити на всьому. Якось на представницькому Swiss Open ночувала в… бомбосховищі. Тому що Швейцарія - дорога країна, а на мене не змогли зробити кошторис. Почала дізнаватися, де можна переночувати подешевше. Мені і порекомендували бомбосховище. За ціною 15 франків за ніч. В великій кімнаті - двоярусні кровати. Більше 10 людей. Ночувала там разом з суддями - вони теж економили гроші. Потім почали заважати травми коліна та стопи. Було важко. І фізично, і фінансово, і морально. Зрозуміла, що цілий рік мені так не витримати. Вирішила переходити на тренерську роботу.
-
Як вона оплачується в Люксембурзі?
-
Погодинно і не дуже високо - як для місцевих цін. Хворіти не можна. Не приїхала на тренування, нічого не отримала. Тому доводилося опановувати й інші професії. Водила дітей до школи, за цю роботу сплачували 600 євро на місяць. Колишньому чоловіку було трохи простіше - у нього була офіційна робота і зарплата.
-
А чого вас не можна було офіційно працевлаштувати в клубі?
-
Там не той масштаб, який ви собі можете уявляти. Буває, і таке, що мільйонер захопився бадмінтоном, відкриває клуб, підписує контракт з декількома провідними гравцями, платить їм непогану зарплату. У нас було по-іншому. Один люксембуржець вирішив відкрити клуб, пройшовся по місцевим магазинам та бутікам, зібрав з них по 100 євро. Плюс домовився, щоб місто йому трохи допомагало. Ми з Валерою 12 років знімали в Люксембургу житло. Тільки в 2011-му взяли кредит в банку і придбали квартиру.
-
Минулого року ви повернулися в Україну. Чому?
-
Розійшлася з чоловіком. Син лишився в Люксембурзі. Симону 18 років, йому ще два роки в ліцеї вчитися. А мені запропонував працювати з дітьми в Метеорі Сергій Бендін. А влітку минулого року Дмитро Зозуля запросив попрацювати з паралімпійцями. Спортивна кар’єра дала певну експертизу. Вільно спілкуюся англійською, французькою, німецькою. Навіть люксембурзькою - вона від німецької відрізняється приблизно ж так, як українська від російської. Бачу, як людина грає, куди біжать, що робити. Сподіваюсь, принесу користь в рідній країні.
-
Тим більше вже в квітні в Києві відбудеться чемпіонат Європи з бадмінтону.
-
Коли виступала за збірну України, навіть мріяти не могла, що в Києві відбудеться такий турнір. Для нас це виглядає як диво. Це чудовий крок від Федерації бадмінтону України та нашої держави. Нашому виду спорту завжди не вистачало фінансування та реклами. А чемпіонат Європи в Києві - це найкраща реклама, яку тільки можна уявити.
Читайте також: Хто приймав чемпіонати Європи до Києва
Особиста справа
Олена Ноздрань. Народилася в Дніпропетровську 20 липня 1975 року. Майстер спорту України міжнародного класу з бадмінтону.
33-разова чемпіонка України (!). 15-разова чемпіонка України в одиночному розряді (1991-2002, 2004-2006). 13-разова чемпіонка України в парному розряді (1991-92, 1994-1999, 2001, 2004-2007). 8-разова чемпіонка України в міксті (1998, 2001-2007). Бронзовий призер Кубка Європи (1997, 1998). Учасниця Олімпійських ігор в Атланті-1996 та Сіднеї-2000. .
Працює тренером в спортивному клубі “Метеор” (Дніпро) та з паралімпійською збірною України.
Максим Розенко, Чемпіон
