Ромен Барде vs Тібо Піно. Хто був головною французькою надією покоління?
У 1985 році легендарний Бернар Іно вп’яте у кар’єрі виграв Тур де Франс, повторивши рекорд Жака Анкелітя та Едді Меркса за цим показником. Цього року французи святкуватимуть 40-річчя з моменту тієї знаменної події. Проте це буде свято зі сльозами на очах, оскільки та перемога досі залишається останньою для французьких велогонщиків на "Великій петлі" – жахлива статистика.
У період з 1997 до 2014 року французи жодного разу навіть не потрапляли на подіум домашньої супербагатоденки. За ці 40 років змінилося вже декілька поколінь французький гонщиків, які так і не змогли перервати цю чорну серію. Величезні сподівання покладалися, зокрема, на покоління Тібо Піно та Ромена Барде.
Перший із них уже завершив кар’єру в 2023 році, другий відправиться на пенсію наступного тижня: Барде в якості сцени для останнього танцю чомусь вибрав не Тур де Франс, а його генеральну репетицію, Критеріум Дофіне, який стартує в неділю, 8 червня.
Уже зовсім незабаром буде офіційно підведена риска під черговим поколінням французьких надій, що не здійснилися. І це чудовий привід підбити підсумки кар’єр Піно та Барде та спробувати вияснити, хто ж із них все-таки був кращим.
Цей дует був просто приреченим на те, щоби їх порівнювали протягом усієї кар’єри. Ровесники, співвітчизники та дуже схожі за своїми гоночними характеристиками спортсмени. Та й бекграунд на молодіжному рівні у них практично рівноцінний.
Втім, Піно на два роки раніше став професіоналом – у 2010-му, коли підписав контракт із Francaise des Jeux (FDJ). У команді експресивного Марка Мадьо він проведе всі 14 сезонів своєї професійної кар’єри.
Перші успіхи на дорослому рівні не змусили себе чекати. У дебютний сезон – перемога в гірському заліку Туру Романдії та 5 місце в генеральній класифікації Тур де ль’Ен. Наступного року – перемога в загальному заліку італійської Сеттімана Ломбарда, третє місце на Турі Туреччини та два виграних етапи на тому ж Тур де ль’Ен.
Талант Піно був очевидний, і вже у 2012 році він відібрався до складу команди на Тур де Франс. Дебют на "Великій петлі" вийшов феєричним: 10 місце у загальному заліку та перемога з відриву на горбистому 8 етапі, коли Тібо став єдиним із втікачів, хто вистояв під натиском пелотону. Емоції Мадьо в технічці на шляху Піно до фінішу вже давно стали класикою.
У той же час, Барде в 2012 році лише робив перші кроки в дорослому велоспорті, підписавши контракт із Ag2r La Mondiale. Тривалий час здавалося, що Ромен, як і Піно, стане гонщиком однієї команди, проте в 2021 році він дещо несподівано перейшов у Picnic PostNL, де і провів заключний період своєї кар’єри.
Перший сезон у професіоналах для Барде вийшов менш продуктивним, ніж для його співвітчизника: з вагомих результатів можна виділити хіба що 5 місце у загальному заліку Туру Туреччини. Наступного року Ромен дебютує на Тур де Франс, проте менш вражаюче, ніж Піно: без перемоги на етапі та лише з 15 місцем у генеральній класифікації.
Для Піно Тур-2013 не задався. Тібо дуже рано втратив усі шанси в загальному заліку, програвши понад 30 хвилин на 9 етапі. До цього додалися проблеми зі здоров’ям: біль у горлі. Під час "Великої петлі" 2013 року у Піно проявилися негаразди не лише з фізичним, а й із психологічним здоров’ям: фобія швидкості, через яку Тібо був змушений дуже обережно проходити спуски та програвав на них катастрофічно багато часу. Дуже незвичне явище для представника гоночного виду спорту.
Як би там не було, цю проблему вдалося доволі оперативно вирішити, і в заключній частині сезону гонщик FDJ успішно дебютував на Вуельті, посівши сьоме місце у загальному заліку. Реабілітуватися за невдачу на Турі вдалося миттєво.
2014 рік став проривним для обох. Барде фінішував шостим у загальному заліку Туру, а Піно замкнув топ-3, завоювавши білу майку найкращого молодого гонщика – досягнення, яке Барде за кар’єру так і не підкорилося. Тібо перервав 17-річну серію французів без подіумів генеральної класифікації, проте зробив це не самотужки, а з партнером Барде по Ag2r La Mondiale Жаном-Крістофом Перо, який у 37-річному віці сенсаційно став другим.
Саме після того Туру героїв нашої розповіді вперше почали всерйоз розглядати як потенційних претендентів на перемогу в "Великій петлі". Як би там не було, на той момент Піно явно випереджав Барде у боротьбі за звання головної французької надії – ранній етап кар’єри залишився повністю за Тібо.
Втім, після гучного прориву в 2014 році на Турі-2015 обидва французи були змушені зробити крок назад із точки зору загального заліку. Барде фінішував дев’ятим, а Піно на ранніх стадіях гонки через ряд падінь на рівнині програв багато часу та перекваліфікувався на полювання за окремими етапами.
Вийшло більш ніж успішно: Тібо із відриву забрав найпрестижніший етап Туру з гірським фінішем на Альп д’Уез – напевно, найбільш культовому підйомі "Великої петлі". Успіх, який із запасом компенсовує невдачу в загальному заліку. Барде того року також нарешті добрався до своєї першої перемоги на етапах Туру, вигравши у Сен-Жан де Мор’єні.
Починаючи із 2016 року перевага у цій французькій дуелі почала переходити на сторону Барде. На Турі-2016 Ромен вперше заїхав на подіум, зумівши перескочити з п’ятої позиції на другу завдяки перемозі на гірському етапі до Сен-Жерве Мон Блан. Цей рейд йому вдався багато в чому завдяки атаці в момент падіння Кріса Фрума, через що у пелотоні виникла криза лідерства.
У той час у Ag2r La Mondiale все було досить непогано із фінансами як для французької команди. Венсан Лавеню вибудував навколо Барде доволі потужну команду, з якою можна було помріяти і про жовту майку. Втім, у 2017 році довелося задовольнитися ще однією перемогою на етапі та лише третім місцем у загальному заліку. Могло не бути навіть цього: Ромен провалив заключну розділку в Марселі та ледь не розтринькав усю перевагу над Мікелем Ландою. Долю подіуму вирішила лише одна секунда на користь француза. Як виявилося, то був останній шанс Барде помріяти про перемогу на Турі: після 2017 року він жодного разу не фінішував вище за 6 місце.
Для Піно 2016 рік вийшов провальним. На Турі він рано втратив усі шанси в загальному заліку, після чого взагалі зійшов, а на початку вересня оголосив про дострокове завершення сезону через хронічну втому, спричинену вірусом.
Дві поспіль невдачі в загальному заліку Туру змусили Піно звернути свою увагу на Джиро д’Італія. У 2017 році він дебютував на "Корса роза", посівши 4 місце у загальному заліку та вигравши 20 етап. Того року гонщик FDJ помітно додав у розділці, проте у боротьбі з такими монстрами, як Том Дюмулен, Вінченцо Нібалі та Найро Кінтана навіть цього виявилося замало для потрапляння на подіум. Після успішного виступу на Джиро на Тур де Франс Тібо знову провалився, зійшовши із дистанції.
На Джиро-2018 Тібо був близьким до того, щоби з другої спроби таки піднятися на подіум: за два етапи до фінішу він ішов саме третім. Проте на 20 етапі здоров’я вкотре підвело француза. Висока температура та респіраторні проблеми призвели до втрати більш ніж 45 хвилин та падіння на 16 місце в загальному заліку. Обстеження після гонки виявило у Піно пневмонію, через що Тібо не лише зійшов із Джиро, а й відмовився від участі у Тур де Франс – вперше з моменту дебюту в 2012 році.
У 2019 році капітан FDJ був сповнений рішучості гучно повернутися на "Велику петлю", пожертвувавши Джиро. І на Турі-2019 ми побачили найсильнішу версію Піно в кар’єрі. Тібо літав, немов на крилах, вигравши етап до Коль ту Турмале. Він був головним суперником дуету з Ineos Grenadiers Еган Берналь/Герейнт Томас і у певний момент навіть став фаворитом №1 на підсумкову перемогу. Здавалося, французька мрія як ніколи близька до здійснення.
Проте вкотре доля нанесла Піно удар. Найважчий і найбільш болісний, у найбільш непідходящий момент кар’єри. Розрив чотириголового м’яза стегна та схід з дистанції. Сльози і розпач – Тібо розумів, що втратив шанс усього життя.
На пізніх стадіях своїх кар’єр і Піно, і Барде з генеральщиків перетворилися на шукачів пригод і перемог на окремих етапах. Високі місця в загальних заліках Гран турів вони все ще посідали, проте це був радше побічний ефект, а не головна мета їхніх виступів.
Барде під кінець кар’єри також звернув увагу на Джиро, де двічі фінішував у топ-10 загального заліку, проте так і не виграв жодного етапу. Піно, окрім перемоги на дебютній Джиро в 2017 році етапів також більше не вигравав, проте замкнув топ-5 генеральної класифікації та завоював майку гірського короля на своїй прощальній "Корса роза" в 2023 році.
На своєму прощальному Тур де Франс у 2024 році Барде виграв перший етап і на один день приміряв жовту майку лідера – мрія, яку Піно за свою кар’єру здійснити так і не вдалося.
Якщо брати виступи Піно та Барде на Монументах, то Тібо виграв Ломбардію 2018 року та замкнув топ-3 на "Гонці опалого листя" у 2015-му. Проте Ломбардія так і залишилася єдиним із п’ятірки Монументів, які ексгонщик Groupama FDJ їздив протягом кар’єри. Барде ж пробував свої сили на усіх Монументах окрім Париж – Рубе, проте так жодного і не виграв, обмежившись двома подіумами на Льєж – Бастонь – Льєж.
Якщо підбивати підсумки спортивних шляхів двох французів, то визначити кращого у цій парі дуже непросто. Барде був стабільнішим протягом кар’єри, проте пов’язане це, перш за все, із тим, що Ромена не переслідувала така велика кількість невезіння та проблем зі здоров’ям, як Піно. Обставини дозволили Ромену витиснути зі своїх можливостей у кар’єрі навіть більше, ніж максимум.
Піно безліч разів сходив із Гран турів через проблеми зі здоров’ям, падіння та травми. У це важко повірити, проте після подіуму Туру-2014 Тібо більше жодного разу не фінішував у топ-10 загального заліку "Великої петлі". Всі ці негаразди залишили від його кар’єри стійкий післясмак недосказаності та нереалізованих можливостей. Тібо точно був талановитішим – він раніше став професіоналом і раніше розкрився як гонщик топрівня та був здатен добитися набагато більшого.
Ще один аргумент на користь Піно – кількість перемог на етапах Гран турів: 6 проти 5, при цьому, Тібо, на відміну від опонента, вдалося за кар’єру перемоги на етапах усіх трьох супербагатоденок. Якщо брати конкретно Тур де Франс, то тут перевага на боці Барде: 4 проти 3. При цьому, Тібо перемагав на таких культових вершинах, як Альп д’Уез і Коль ду Турмале – Барде у настільки легендарних локаціях не вигравав. За якістю перемог ексгонщик FDJ свого візаві перевершив.
Максимальний рівень Піно за кар’єру також вищий – Барде ніколи не був настільки сильним, як Тібо на Тур де Франс-2019 до свого драматичного сходу. В моменті капітан FDJ був навіть фаворитом №1 "Великої петлі" – це рівень, до якого Барде, попри два подіуми на Турі, ніколи навіть не наблизився.
Саме Піно був ближчим до того, щоби перервати чорну серію французів на домашній супербагатоденці, тому з невеликою перевагою все ж можемо констатувати: головним французьким багатоденником покоління був Тібо Піно. Підтверджує це і такий суб’єктивний фактор, як популярність серед уболівальників: гонщика FDJ французи все ж завжди підтримували активніше та пристрасніше.