Перший Монумент сезону. Прев’ю Мілан – Сан Ремо-2025
Березень – місяць, коли сезон великого шосейного велоспорту вже у самому розпалі. Стосується це і весняних класичних одноденок, або просто класик. Їх так називають через те, що, на відміну від багатоденок, вони щороку проходять одними і тими самими, класичними маршрутами, які будь-який фанат велоспорту зі стажем знає як свої п’ять пальців, навіть якщо фізично жодного разу там не бував.
Монументи – це серія із п’яти найпрестижніших класик, такий собі аналог тенісних турнірів "Великого шолома" у світі одноденних велогонок. Кожен із Монументів – гонка абсолютно культова, з багатющою, понад сторічною історією, та з надзвичайно складним маршрутом і дистанцією зазвичай понад 250 км.
Третя субота березня – час, коли відбувається перший із п’яти Монументів – легендарна Мілан – Сан Ремо. Цього року гонка відбудеться 22 березня. З п’ятірки одноденних велосипедних "мейджорів" вона не найскладніша за рельєфом і покриттям, проте найдовша за дистанцією. Вона зазвичай становить майже чи навіть понад 290 км, що робить Мілан – Сан Ремо найдовшою одноденною велогонкою в сучасному велоспорті. Цього року дистанція гонки cкладе 289 км.
Головну одноденну гонку Італії ще з 30-х років минулого століття називають "Классічіссімою" – найвеличнішною, найскласичнішою з усіх класик. Інше прізвисько Мілан – Сан Ремо – "Primavera", у перекладі з італійської – "весна", що просто вказує на пору року, в яку проходить гонка.
Історія та факти
– Вперше Мілан – Сан Ремо була проведена у 1907 році, цього року гонка пройде в 116-й раз. Першим переможцем став француз Люсьєн Петі-Бретон. Першої перемоги господарів, італійців, довелося чекати до 1909 року, коли з перевагою у більш ніж годину тріумфував Луїджі Ганна. Того ж року він виграє першу в історії Джиро д’Італія.
– Рекордсменом за кількістю перемог на Мілан – Сан Ремо є легендарний бельгієць Едді Меркс. "Каннібал" вигравав "Классічіссіму" 7 разів – у 1966, 1967, 1969, 1971, 1972, 1975 і 1976 роках. У міжвоєнні роки 6 перемог здобув італієць Костанте Джирарденго, який сумарно піднімався на подіум "Прімавери" рекордні 11 разів.
У сучасну епоху найуспішнішим на Мілан – Сан Ремо був легендарний німецький спринтер Ерік Цабель, який перемагав у 1997, 1998, 2000 і 2001 роках. У 2004 році він був близьким до того, щоби перемогти вп’яте, проте занадто рано здійняв руки вгору в переможному жесті, і його випередив іспанець Оскар Фрейре, для якого та перемога стала першою з трьох.
– Найчастіше вигравали Мілан – Сан Ремо господарі, італійці – 51 раз. Остання перемога Італії датована 2018 року, коли гонку виграв Вінченцо Нібалі. 23 перемоги на рахунку бельгійців, 14 – у французів.
Маршрут
Гонка зазвичай стартує в самому Мілані або його околицях, цього року – в Павії. Після цього спортсмени починають рухатися на південний захід, у сторону Генуї та узбережжя Лігурійського моря. Після більш ніж 130 км на шляху гонщиків з’являється не надто складний перевал Пассо дель Туркіно, який був відсутній у маршруті Мілан – Сан Ремо лише тричі в історії: у 2001, 2002 і 2020 роках.
Після подолання Туркіно гонщики спускаються безпосередньо до узбережжя Лігурійського моря та виїжджають на трасу Віа Аурелія. Вона прокладена на місці давньоримської дороги, яка ще в часи стародавнього Риму з’єднувала "Вічне місто" з територією сучасної Франції. Саме по Віа Аурелія, вздовж лігурійського узбережжя, гонщики рухатимуться всю другу половину дистанції до Сан Ремо, майже не відхиляючись від основної дороги в глибину континенту.
Дорога до Сан Ремо майже ідеально рівнинна – пагорби Капо Меле, Капо Черво та Капо Берта занадто прості, щоби мати серйозний вплив на хід гонки. Вирішальними на Мілан – Сан Ремо є останні 30 км дистанції, коли на шляху гонщиків зустрічаються два перевали: Чіпресса (5,6 км з середнім градієнтом у 4,1%) та Поджо (3,7 км, 3,7%), вершина якого розташована за 5,6 км до фінішу. Після цього на гонщиків чекає шалений і дуже небезпечний спуск назад до морського узбережжя та рівнинні останні кілометри в Сан Ремо.
Маршрут кожного із Монументів має свою особливість, родзинку, яка формує характер гонки та окреслює коло претендентів на перемогу. Бруківка на Турі Фландрії та Париж – Рубе робить їх територією для майстрів північних класик, частокіл коротких пагорбів на Льєж – Бастонь – Льєж – це територія для панчерів, а дуже складна в плані рельєфу Ломбардія – гонка, яка дає шанси навіть чистим гірникам.
Головна "фішка" маршруту Мілан – Сан Ремо – це абсолютний баланс. Практично рівнинний маршрут робить саме цей Монумент найбільш сприятливим для чистих спринтерів. Чіпресса та Поджо – підйоми самі по собі дуже прості, проте, коли у тебе в ногах уже понад 260 км дистанції, то навіть вони можуть стати важким бар’єром на шляху до фінішу.
Саме ці два пагорби і створюють на Мілан – Сан Ремо той самий ідеальний баланс: є шанси побачити як масовий спринт, так і перемогу групи чи навіть одинокого втікача, який атакував на Поджо. Щороку розв’язка "Прімавери" нагадує терези з абсолютно рівними за вагою гирями на обох шальках, і будь-яка дрібниця може схилити ці терези на ту чи іншу сторону – чи до масового спринту, чи до перемоги втікачів.
Це призводить до того, що виграти "Классічіссіму" можуть гонщики максимально різних спеціалізацій: від чистих спринтерів на кшталт Марка Кевендіша до гірників-багатоденників типу Вінченцо Нібалі. Жодна інша крупна велогонка не дає реальних шансів на перемогу настільки широкому та різноманітному колу претендентів. Саме це робить Мілан – Сан Ремо настільки унікальною гонкою та дозволяє щороку збирати такий зірковий склад учасників: топові велосипедисти абсолютно різних гоночних характеристик вірять, що у них є шанс на перемогу.
Поряд із Париж – Рубе, Мілан – Сан Ремо – найбільш стабільний в плані маршруту Монумент. Проте незначні зміни в маршруті в сучасну епоху доводилося робити. До 2007 року гонка фінішувала на Віа Рома, проте через ремонтні роботи на цій вулиці фініш довелося перенести на вулицю Лунгомаре Італо Кальвіно безпосередньо на узбережжі Лігурійського моря.
Попри те, що у 2008 році перше видання Мілан – Сан Ремо з фінішем на Лунгомаре виграв Фабіан Канчеллара сольною атакою на рівнинних останніх кілометрах дистанції, в цілому такий варіант розв’язки був більш сприятливим для спринтерів. Фінішна лінія на Лунгомаре була розташована на 600 метрів далі від вершини Поджо, ніж Віа Рома, і ці декілька зайвих сотень метрів дистанції давали більше шансів спринтерським поїздам нейтралізувати всі пізні атаки на Поджо та довести справу до масового спринту. Не допомагав втікачам і той факт, що Лунгомаре розташована безпосередньо за узбережжі, де зазвичай сильні вітри, які також гасили пізні атаки гонщиків.
Проте у 2015 році фініш Мілан – Сан Ремо повернувся на Віа Рома, і вже за декілька років баланс дуже помітно хитнувся в бік ініціативних груп, які атакували на Поджо. У 2018 році гонку сольною атакою виграв Нібалі, що змінило тренд: після цього "Классічіссіма" лише одного разу завершилася більш-менш масовим спринтом – у минулому, 2024 році, коли переміг Яспер Філіпсен. Утім, на формування такого тренду впливають не лише зміни маршруту, а й те, що ми живемо в епоху таких титанів як Тадей Погачар чи Матьє Ван дер Пул, які останніми роками роблять значно селективнішими, ніж зазвичай, абсолютно всі топові одноденки.
В цілому, попри надзвичайну довгу дистанцію, завдяки доволі простому рельєфу Мілан – Сан Ремо вважається Монументом, на якому найпростіше дістатися фінішу, але найважче виграти – ну дуже вже широке коло претендентів. Проста, рівнинна левова частка маршруту робить "Классічіссіму" доволі нудною протягом більшої частини гонки, проте останні 35 – 40 км, починаючи з під’їзду до Чіпресси – це, напевно, найнапруженіша та найцікавіша година в усьому сезоні шосейного велоспорту. Концентрована боротьба, у якій кожна деталь може стати вирішальною.
Українці
Представники України Мілан – Сан Ремо не вигравали жодного разу, хоча у 1996 році Олександр Гонченков був максимально близьким до тріумфу, фінішувавши другим. У складі ініціативної групи разом із Габріеле Коломбо, Мікеле Копполілло та Максімільяном Шяндрі він атакував ще на Чіпрессі, після чого цей квартет встояв під натиском пелотону на Поджо та рівнинних останніх кілометрах дистанції. Гонченков був фаворитом на випадок спринту з цього квартету, проте Коломбо зумів втекти від попутчиків на останньому кілометрі дистанції.
Того ж року топ-10 на Мілан – Сан Ремо замкнув "громадянин світу" Андрій Чміль, який на той момент виступав саме під українським прапором. У 1997 році сьомим фінішував Сергій Ушаков.
Цього року на старт Мілан – Сан Ремо вийде лише один представник України – Кирило Царенко, чия команда Solution Tech Vini Fantini отримала вайлд-кард. 24-річний українець проїде "Классічіссіму" вдруге в історії. Минулого року дебют вийшов дуже солідним: Кирило відібрався у відрив дня, до виявився одним із найстійкіших, у підсумку провівши попереду пелотону 243 км.
Спроб відібратися у відрив очікуємо від Царенка і цього року – питання лише в тому, наскільки успішними вони будуть. До Мілан – Сан Ремо Царенко підходить із 7 гоночними днями в сезоні. Зокрема, у середу, 19 березня, Кирило проїхав іншу відому італійську одноденку, Мілан – Турин, де посів 31 місце.
Головні фаворити
Перед стартом Мілан – Сан Ремо можна виділити п’ятірку головних фаворитів, чиї шанси виглядають значно вищими, ніж решти претендентів. Двоє з них – це Матьє Ван дер Пул і Яспер Філіпсен, які вигравали "Классічіссіму" в попередні два роки та які виступають за одну команду, Alpecin Deceuninck.
Наявність двох таких сильних і водночас різнопланових капітанів – величезна розкіш, яка створює для команди вражаюче різноманіття тактичних варіантів. А Мілан – Сан Ремо – та гонка, де фактор тактики грає дуже важливу роль. І це різноманіття тактичних варіантів Alpecin Deceuninck у попередні два роки реалізувала блискуче.
В 2023 році Ван дер Пул переміг сольною атакою на Поджо. Минулого року нідерландцеві повторити цей трюк не вдалося, проте Філіпсен зумів висидіти в залишках пелотону. Команда дуже швидко перебудувалася, Матьє відпрацював на бельгійського партнера по команді, і Яспер забрав перемогу спринтом із пелотону.
Один із цих двох сценаріїв Alpecin Deceuninck намагатиметься реалізувати і цього разу. Ван дер Пул розпочав свій сезон лише у березні: спершу виграв Самен Классік, а потім проїхав Тіррено – Адріатико. Зірковий нідерландець не показав нічого надзвичайного, проте він як ніхто вміє видавати максимум у вирішальні дні.
Що стосується Філіпсена, то він цієї весни виглядає дещо слабкішим, ніж зазвичай у спринті, проте сам Яспер стверджує, що це цілеспрямована жертва заради підготовки до сезону класик. Складно сказати, що вийде з цього експерименту, проте перед Мілан – Сан Ремо Філіпсен 19 березня вирішив проїхати одноденку Нокере Курсе, де неприємно впав на останньому кілометрі дистанції. Серйозних травм не отримав, проте до "Классічіссіми", можливо, буде готовий не оптимально.
Мілан – Сан Ремо – один із двох Монументів, які Тадей Погачар ще не вигравав. Проте щороку словенець підбирається до своєї мети все ближче і ближче: 5 місце у 2022 році, четверте – у 2023 та третє у минулому. Для перемоги Погачару потрібна більш селективна гонка, і UAE Emirates зроблять усе можливе, щоби цього року "Классічіссіма" пройшла за їхнім сценарієм – весь склад, включно з Тімом Велленсом, Нільсом Політтом і Джонатаном Нарваесом, заточений виключно під це. Тому чекаємо від UAE Emirates інтенсивної роботи з розвалу пелотона вже на Чіпрессі, хоча сам Погачар навряд чи наважиться іти в атаку на передостанньому пагорбі.
Капітаном Ineos Grenadiers буде віцечемпіон Мілан – Сан Ремо 2023 року Філіппо Ганна. До домашнього Монументу італієць підходить у блискучій формі, посівши друге місце в загальному заліку Тіррено – Адріатико. На "Гонці двох морів" Ганна показав незвично хорошу як для себе гірську форму, та й індивідуальний хід від нього нікуди не дівся. При цьому, останніми роками Філіппо значно додав у спринті, тому сольна атака в стилі Канчеллари на рівнині після Поджо може бути не єдиним сценарієм його перемоги.
Дуже сильний склад привезла Lidl Trek, де за найвищі місця можуть поборотися щонайменше четверо гонщиків. Головною ставкою команди буде Мадс Педерсен, який продемонстрував просто неймовірну як для себе гірську форму на Париж – Ніцца. І саме перфоманси ексчемпіона світу на "Гонці до сонця" дозволили йому перейти з категорії претендентів другого ешелону до числа топфаворитів.
У такій формі данець має значно більше шансів всидіти серед лідерів на Поджо, а, можливо, навіть спробувати атакувати самому. Не варто забувати, що синоптики прогнозують дощову та прохолодну Мілан – Сан Ремо, і Педерсен, як і Погачар, прекрасно почуває себе в таких умовах.
Про силу складу Lidl Trek найкращим чином говорить той факт, що чемпіон Мілан – Сан Ремо 2021 року, Яспер Стуйвен – у кращому випадку є третім номером у командній ієрархії. Присутній у стартлисті Джонатан Мілан – головний фаворит на випадок, якщо гонка виявиться не дуже селективною та справа дійде до масового спринту. Джуліо Чікконе, навпаки, намагатиметься зробити гонку максимально важкою та, ймовірно, піде в атаку ще на Чіпрессі.
Інші претенденти
Серед претендентів другого ешелону варто виділити, перш за все, Тома Підкока, якому перехід з Ineos Grenadiers у Q36.5 дозволив перезавантажити кар'єру. Британець чудово виглядав на Страде Б’янке та Тіррено – Адріатико, і може втрутитися у битву титанів на Мілан – Сан Ремо. Підкок – один із найкращих майстрів даунхіллу в пелотоні, тому, скоріше за все, намагатиметься атакувати на спуску з Поджо. Втім, Том виступає за доволі скромну команду, і відсутність достатньої підтримки від партнерів може створити для нього проблеми в позиційній боротьбі при під’їзді до Поджо.
Приблизно такий же можливий сценарій перемоги Матея Мохоріча, який також відноситься до числа найкращих майстрів швидкісного спуску в світі. Власне кажучи, він його уже реалізував у 2022 році, коли виграв Мілан – Сан Ремо.
Чемпіон 2020 року Воут Ван Арт цього року "Классічіссіму" пропускає, тому головною ставкою Visma Lease a Bike буде спринтер Олав Коой, який може виграти лише за умови не надто селективної гонки. А інших варіантів у нідерландської команди немає. Міг би бути альтернативою Крістоф Лапорт, проте він має проблеми зі здоров’ям, які можуть вибити його з гру на всю весняну класичну кампанію.
На спринт із великого пелотону також сподіватиметься Сем Беннетт із Decathlon Ag2r і Паскаль Аккерманн із Israel Premier Tech, хоча в обох з умінням терпіти рельєф є великі проблеми. Чого не скажеш про володаря зеленої майки минулорічного Тур де Франс, Біньяма Гірмая. Хоча його історія виступів на Мілан – Сан Ремо не надто вдала – жодного потрапляння у топ-10.
Добре вміє терпіти рельєф і минулорічний віцечемпіон Майкл Меттьюз, який сумарно вже тричі потрапляв на подіум "Классічіссіми". Хоча, здається, свій найкращий шанс підкорити цю гонку австралійський ветеран втратив минулого року – зараз його форма не настільки вражаюча, як торік. Вийде на старт і переможець Мілан – Сан Ремо 2015 року, Джон Дегенкольб. Хоча на пізніх стадіях кар’єри німецький ветеран суттєво здав у спринті.
На пізню атаку на рівнині сподіватиметься Штефан Кюнг, який недавно вже намагався провернути такий трюк на Омлооп Хет Нюсблад. Хоча швейцарському роздільнику буде непросто висидіти серед лідерів на Поджо. Альтернативною йому в складі Groupama FDJ може стати Ремі Каванья, який, втім, переживає не найкращі часи в кар’єрі.
Те саме можна сказати і про його легендарного співвітчизника Жуліана Алафіліппа, який вигравав Мілан – Сан Ремо у 2019 році. Йому перехід у Tudor Cycling, схоже не дав змоги перезавантажити кар’єру, як це вдалося, наприклад, Підкоку. Загадкою є стан Максіма Ван Гілса, який пропускав Страде Б’янке через хворобу. Головною ставкою Movistar буде Іван Гарсія Кортіна, який володіє і спринтом непоганим, і солідним індивідуальним ходом. Хоча реалізувати хоч одну з цих чеснот у такій серйозній компанії буде непросто – треба сподіватися на фактор несподіваності та недооцінки з боку суперників.