"Або мене забере швидка, або я доїду до фінішу". Як Іван Бассо боровся з хворобою заради своєї матері
Початок 2000-х був особливою епохою в історії світового велоспорту. Ленс Армстронг рік за роком штампував перемоги в Тур де Франс, вибудовуючи весь свій сезон навколо однієї гонки та ігноруючи інші Гран тури. Як і завжди в усіх видах спорту, прикладам успіху намагалися наслідувати інші: решта зірок супербагатоденок також вибудовували свій календар навколо одного із Гран турів.
При чому, більшість топових генеральщиків з року в рік робили ставку на один і той же Гран тур. Італійські зірки на кшталт Джильберто Сімоні, Стефано Гардзеллі, Дам’яно Кунего та Паоло Савольделлі їздили на Джиро, Армстронг, Ян Ульріх і Хосеба Белокі – Тур де Франс, іспанська братія на чолі з Роберто Ерасом – Вуельту. На кожному з Гран турів сформувався свій пул претендентів на титул, який практично не змінювався з року в рік.
Майже всі зірки італійського велоспорту в цю епоху ізоляціонізму вибирали Джиро, проте була серед них одна біла ворона – Іван Бассо. На відміну від своїх співвітчизників, чемпіон світу 1998 року серед молоді вибудовував свій сезон навколо Тур де Франс. Так, у перші два роки своєї професійної кар’єри талановитий гірник без особливого успіху виступав на Джиро.
Проте перехід у Fassa Bortolo у 2001 році змусив Бассо змінити пріоритети. Під крилом легендарного Джанкарло Ферретті Іван почав вибудовувати свій сезон навколо Туру. Дебют у 2001 році феєричним не назвеш: два потрапляння у топ-10 на етапах і схід ще до першого дня відпочинку. Проте вже з другої спроби Бассо почав гучно заявляти про себе: 11 місце у загальному заліку та біла майка найкращого молодого гонщика.
У 2003 році Іван уже вийшов із молодіжної вікової категорії, проте у загальному заліку італієць зробив ще один крок вперед: 7 місце. У горах Бассо уже був на елітному рівні, проте занадто багато програвав у розділках. Іван розумів, що для виходу на якісно новий рівень потрібно міняти команду: Fassa Bortolo була заточена під спринти та найкращого фінішера тієї епохи, Алессандро Петаккі.
Бассо перейшов у CSC, і під керівництвом легендарного Б’ярне Рііса таки зробив бажаний крок вперед у кар’єрі – як у плані розділки, так і в горах. На Турі 2004 року Бассо виграв гірський етап до Ля Монжі у очній боротьбі з Армстронгом і в цілому в горах боровся на рівних з американським домінатором – за виключенням гірської розділки до Альп д’Уез, де італієць програв більше 2 хвилин.
У підсумку такий виступ приніс Бассо 3 місце у загальному заліку "Великої петлі" та статус головної загрози Армстронгу на майбутнє. На той час мало хто сумнівався в тому, що одного дня Іван виграє Тур. Питання полягало в іншому: чи встигне італієць перемогти Ленса в очній боротьбі, чи забере свою жовту майку вже після того, як техасець піде на пенсію? Шанс перемогти Армстронга в очній боротьбі був лише один: 2005 рік мав стати останнім у кар’єрі Ленса.
Втім, паралельно в житті Бассо відбувалися драматичні події, які змусили його змінити плани на сезон-2005. Більше того: подіуму Туру-2004 могло не бути. У перший день відпочинку тієї "Великої петлі" до Івана надійшла шокуюча новина. Сам гонщик згадує той темний день у своїй автобіографії In salita controvento (у перекладі з італійської – "Сходження в гору проти вітру").
"Після 15 хвилин тренування у кишені на спині завібрував мобільний телефон. Я побачив незнайомий італійський номер. Це був лікар. "Привіт, Іване. Ти завжди просив нічого не приховувати від тебе. Пухлина злоякісна, метастази скрізь. Ми не можемо нічого зробити, твоїй мамі залишилося жити шість місяців".
Я не сказав нічого. Усе сказали мої очі. Одним поглядом Б'ярне Рііс зрозумів, що сталося. Не сказавши нічого, він забрав мій велосипед, мене посадив у машину і ми поїхали в готель. Перш ніж залишити мене одного в номері, сказав тільки: "Негайно їдь додому, твоя мама важливіша за Тур".
Він зачинив двері. Я завалився на ліжко і заплакав. З мене виплеснулося все, все... як ніколи раніше... А потім я подумав про маму, і про те, чого хотіла б вона. І зрозумів, що маю йти вперед, продовжувати гонку, щоб дати їй сил, коли вона стежить за мною по телевізору. Я повинен залишитися. Пізніше я постукав у кімнату Рііса. "Б’ярне, я залишаюся". Він подивився на мене кілька секунд: "Я знав, Іване".
49-річна мати Івана, Нівес, була справжньою патріоткою Італії та мріяла про перемогу свого сина на Джиро. І Бассо не міг не зробити усе можливе для того, щоби здійснити мрію своєї матері: на 2005 рік у нього в планах і Джиро, і Тур. Спершу – виконати останню волю рідної мами. А обіграти Ленса на Турі? Це вже як вийде, бажання матері важливіше.
Тим більше, що особливої ворожнечі між Бассо і Армстронгом не було. Більше того, смертельна хвороба матері Івана їх значно зблизила та зробила хорошими друзями. Ленс, який сам пережив рак і заснував фонд Livestrong для боротьби з цією проклятою хворобою, допомагав матері свого суперника усім, чим міг.
Втім, ніяка допомога уже не могла врятувати Нівес Бассо. Вона пішла з життя в ніч з 23 на 24 лютого 2005 року в своєму домі в Кассано Маньяго. І навіть у останні години свого життя мріяла про перемогу Івана на Джиро.
"Увечері 23 лютого всі ми були біля її ліжка. Близько 11-ї години вечора вона підкликала мене, взяла за руку та прошепотіла: "Іване, йди додому. Іди спати, адже завтра тобі треба тренуватися, ти повинен виграти Джиро д’Італія". Це була остання фраза, яку я почув від мами", – згадує Бассо у своїй автобіографії.
Два місяці після смерті матері пролетіли швидко. І ось на дворі уже 7 травня. Момент істини наступив: Джиро стартує. Все йшло за планом. На 45-кілометровій розділці до Флоренції на восьмому етапі Бассо показує другий результат, програючи лише партнеру по CSC Дейву Забріскі та випереджаючи усіх головних конкурентів за загальним заліком.
Перші великі гори зустрілися на шляху гонщиків на 12 етапі: 144 км з Маростіки до Дзольдо Альто. І Бассо одразу показав, хто у домі господар. Іван, який ніколи не володів різким ривком у гору, ще на передостанньому підйомі на Пассо Дуран зайнявся улюбленою справою: просто почав виснажувати суперників своїм рівним, проте шалено високим темпом у гору.
Кунего, Ді Лука, Сімоні – один за одним цього темпу не витримували всі прямі конкуренти Івана. Залишився лише чемпіон Джиро-2002, геніальний спусковик Паоло Савольделлі. Він атакував на спуску з Пассо Дуран і заробив собі перевагу над групою Бассо перед початком штурму Дзольдо Альто. Саме цей гандикап дозволив йому в підсумку не повторити долю Сімоні та компанії та всидіти на колесі Бассо до самого фінішу. В спринті "il Falco" виявився швидшим і забрав перемогу на етапі. Втім, Іван без своєї нагороди не залишився – він перехопив омріяну рожеву майку лідера.
Здається, все йде за планом. Здається…
Після гірської битви на Дзольдо Альто на гонщиків чекали два "прохідних" дні: спершу – рівнинний 12 етап, потім – аномально пізній перший день відпочинку. Саме тоді для Бассо все пішло шкереберть. Ввечері у Івана з’явилися симптоми отруєння. Сильного отруєння. Гострий біль у животі, температура, рвота. Організм не приймав ніякої їжі, одразу повертаючи її назад. Далі – довга та важка безсонна ніч. А після неї – важкий гірський етап. Бассо розумів, що на нього невблаганно насувається катастрофа.
"Я крутився і крутився в ліжку, спустошений болем і страхом. Так, страх, чортів страх. Тому що переді мною, розкладена на стільці, лежала вона, моя рожева майка. Вона дивилася на мене. І я бачив, як вона віддаляється від мене, повільно, але невблаганно".
Після важкої ночі на Бассо чекало важке випробування. 218 км гірського маршруту по Доломітах з фінішем у Ортізеї. На щастя, фінальний підйом відносно простий. Можливо, суперники не зрозуміють, що з Іваном не все гаразд і не почнуть терзати втомленого лідера ще в середині етапу.
Так і трапилося. Проте на фінальному підйомі вже почалася справжня боротьба, і приховувати свої проблеми лідер CSC уже не мав змоги. Більш ніж хвилина відставання від прямих конкурентів. Рожева майка втрачена, проте шанси ще є: Іван йшов другим, відстаючи на 50 секунд від Паоло Савольделлі. Це ще не вирок.
Проте стан Бассо не покращувався, а попереду – ще важчий день в Альпах. День, коли всі суперники вже знатимуть, що з Іваном не все гаразд, і, немов яструби, накинуться на нього з усіх боків. 212 км до високогірного Лівіньо – улюбленого місця для літніх тренувань усіх лижників і біатлоністів. Дорога до Лівіньо – пекельно важка.
Головне випробування – штурм перевалу Стельвіо зі сторони Прато. Легендарний, міфічний перевал. 27,7 км в гору із середнім ухилом у 7,4% та вершиною на висоті 2753 м над рівнем моря – диявольськи важко. А зі сторони Прато, через Трафої, – ще й немовірно мальовничо. 48 шпильок гірського серпатину, що в’ється навколо стіноподібного боку гори.
Коли дивишся на цей краєвид зверху вниз – захоплюєшся красою, якщо піднявся сюди на велосипеді – ще й переповнюєшся гордістю за виконану роботу. Проте коли починаєш штурмувати Стельвіо і дивишся вверх – лякаєшся від усвідомлення того, наскільки важке випробування на тебе чекає. Навіть якщо ти абсолютно здоровий. Про виснаженого отруєнням і безсонними ночами Бассо і говорити нічого.
У Івана зі Стельвіо особливі стосунки. Він народився і виріс у західній частині Ломбардії, і Стельвіо був найближчим до нього легендарним перевалом. Вперше він покорив цей пекельний підйом у віці 11 років. На згадку про той штурм залишилося фото 11-річного Івана під час підйому, зроблене мамою. На зворотному боці – надпис маминою рукою: "Пассо делло Стельвіо. Серпень 1988 року. Іван, ти дуже сильний. Твоя мама".
Судний день наступив, Бассо пережив ще одну майже безсонну ніч – зімкнути очі вдалося лише на дві години. Самопочуття ще гірше. Щойно почався штурм Стельвіо – Іван випав із пелотону та почав катастрофічними темпами відставати від суперників. Ближче до вершини взагалі ледве крутив педалі та практично зупинився.
Все закінчено, Джиро програна. Здається, підходящий момент для того, щоби здатися. Зійти з гонки, не мучити організм і почати підготовку до Туру. Б’ярне Рііс у технічці весь цей час їхав поруч і благав свого підопічного вчинити саме так. Але Іван так не міг. Він розумів, що виконати останню волю своєї мами вже не зможе, проте хотів мати чисту совість: він зробив усе, що міг. Та й, врешті-решт, невже він, будучи 27-річним спортсменом екстракласу, не зможе підкорити цей клятий перевал, який підкоряв 11-річним хлопчаком?
Рііс продовжував наполягати на тому, щоб Іван зійшов із гонки, сів до нього у технічку та поїхав готуватися до Туру. "Іване, ти зараз зупинишся. Злазь із велосипеда та сідай у машину. Ти не повинен нікому нічого доводити. Подумай про Тур!", продовжував благати легендарний данець. Проте Бассо не здавався, і лише видав свою легендарну фразу, яка стане символом усієї його кар’єри: "Або мене заберуть звідси на швидкій, або я доїду до фінішу".
І він таки доїхав. З відставанням у 42 хвилини, втративши усі шанси у загальному заліку, проте доїхав. І доїхав не дарма. Хвороба відступила, день відпочинку дозволив відновити сили, і на третьому тижні Бассо виграв два етапи поспіль – спершу гірський етап до Колле ді Тенда, наступного дня – розділку на 34 км до Турину. Красивий гол престижу та винагорода за муки на Стельвіо.
Обіграти Армстронга на Турі так і не вдалося. Страждання на Стельвіо не пройшли безслідно, Бассо важко входив у Тур і багато програв на першому гірському фініші в Куршевелі. Після того Іван, як і роком раніше, на рівних боровся з Ленсом у горах і фінішував другим у загальному заліку, заслуживши звання наступника Армстронга. Ним італійця назвав сам техасець у своїй фінальній промові під час церемонії нагородження на подіумі на Єлисейських полях у Парижі.
"Мій наступник тут, поруч зі мною. Він молодий, сильний і амбітний. Його звати Іван Бассо, і він виграє наступний Тур де Франс", – сказав Ленс.
Наступного року Бассо таки виконав останню волю мами, виграв Джиро. При чому, переміг у домінуючому стилі, вигравши понад 9 хвилин у другого місця – перевага, яка залишалася рекордною для сучасного велоспорту аж до минулого року, коли Тадей Погачар на Джиро перевершив досягнення Івана.
Здавалося, що світовий велоспорт вступає в епоху нового домінатора, Івана Бассо. І навряд чи хтось у той момент міг би повірити, що Іван так жодного разу в кар’єрі не виграє Тур.
Проте всі прекрасно пам’ятають, що велоспорт початку 2000-х – це епоха бурхливого розквіту допінгу: еритропоетину та гемотрансфузій. І буквально за декілька днів до старту Тур де Франс-2006 повною мірою розгорівся, напевно, найгучніший допінг-скандал в історії – Операсьон Пуерто.
Виявилося, що іспанський лікар Еуфеміано Фуентес постачав допінг безлічі зірок світового велоспорту, серед яких був і Бассо. В останній момент Івана не допустили до старту Туру-2006, позбавивши можливості оформити історичний дубль. Зрештою, зняли не лише його: на старт не вийшов жоден із гонщиків, який фінішував у топ-5 "Великої петлі" попереднього, 2005 року.
Далі на Бассо чекало тимчасове відсторонення, перехід із CSC у колишню команду Армстронга, Discovery Channel, у спробах врятуватися від дискваліфікації під крилом могутнього Йохана Брюнеля, який разом із Ленсом кував рекордні 7 поспіль перемог на "Великій петлі". Проте не врятував навіть бельгієць, і у квітні 2007 року Бассо таки отримав 2-річну дискваліфікацію, яка, з урахуванням попереднього тимчасового відсторонення перетворилася на майже повноцінну трирічну.
Дуже багато як для топового спортсмена у розквіті сил. Антидопінгові служби обрубали Івану крила в момент його злету. Після повернення Бассо в 2010 році вдруге виграє Джиро, проте та перемога буде важкою, вистражданою. Іван уже не був тим домінатором, як у 2006, і до перемоги в Турі так і не дотягнувся – завадили й травми, яких зазнав італієць у 2011 році в процесі підготовки до "Великої петлі".
Допінгове минуле кинуло тінь і на той подвиг Бассо на Стельвіо. Подейкують, що ті проблеми зі здоров’ям Івана були пов’язані не з отруєнням, а з невдалою процедурою переливання крові у день відпочинку – симптоми дуже схожі.
Навіть якщо так – подвиг Івана від цього не перестає бути подвигом. Той епізод став яскравим символом усієї ЕПОхи бурхливого розквіту допінгу в світі велоспорту. Часів, коли героїзм ішов пліч-о-пліч із обманом. Обманом, на який гонщики йшли не для того, щоби отримати перевагу над суперниками, а просто щоби бути з ними в рівних умовах – настільки масовим явищем був допінг у світовому пелотоні в ту епоху.
Лицемірні журналісти та вболівальники завжди намагатимуться демонізувати героїв тієї суперечливої епохи. Проте історія Бассо, його незламної волі та бажання виконати останню волю померлої матері, – яскравий приклад того, що за тавром обманщика-допінгіста приховується звичайна жива людина. Зі своїми слабкостями та помилками, проте, водночас, зі своєю мораллю, почуттям обов’язку та любов’ю до рідних.