Ремісник проти митця. 25 років легендарній дуелі Армстронг vs Пантані на Тур де Франс
Сьогодні, 22 липня, третій тиждень Тур де Франс розпочнеться 16 етапом з фінішем на знаменитій горі Мон Вонту. "Провансальський гігант" по праву вважається одним із найбільш легендарних і міфічних підйомів Туру, який неодноразово ставав сценою епічних битв зірок першої величини. Мабуть, найлегендарніша із цих битв трапилася 25 років тому: Тур де Франс-2000 подарував усім протистояння двох титанів, Ленса Армстронга та Марко Пантані.
Ця дуель по праву вважається однією із найбільш знаменитих і хрестоматійних у історії велоспорту та назавжди стала невід’ємною частиною епосу Тур де Франс – як "Рука Бога" Дієго Марадони чи гол-фантом Джеффрі Херста у фіналі ЧС-1966 у світовому футболі. Враховуючи легендарність і масштаб дуелі Армстронга та Пантані, деколи буває важко повірити в те, наскільки швидкоплинною вона була: їхнє протистояння тільки Туром 2000 року і обмежилося. Про цю битву титанів ми сьогодні і поговоримо.
У 1999 році Ленс Армстронг сенсаційно виграв свій перший Тур де Франс, перед цим перемігши у головній битві свого життя – боротьбі з тестикулярним раком. До своєї страшної хвороби техасець був сильним одноденником, у 1993 році сенсаційно став наймолодшим у історії чемпіоном світу в груповій гонці, у 1995 і 1996 роках виграв Класику Сан-Себастьян і Флеш Валлонь відповідно. Проте як сильного генеральщика на Гран тури американця з нескромними антропометричними даними ніхто не розглядав.
Рак дозволив Ленсу скинути зайву вагу та несподівано посісти 4 місце на Вуельті-1998. Попри це, до числа головних фаворитів Туру-1999 його ніхто не відносив. Проте у підсумку Армстронг шокував увесь світ, вигравши "Велику петлю" з вражаючою перевагою в 7 хвилин і 37 секунд над віцечемпіоном, Алексом Цюлле. Від смертельної битви проти раку – на вершину світу: просто казкова, голівудська історія.
Втім, фахівці розуміли, що та перемога Ленса була значною мірою подарунком долі. Із 7 хвилин і 37 секунд переваги над Цюлле в загальному заліку 6:03 американець виграв у капітана Banesto в прямому сенсі на рівному місці: через падіння швейцарця на Пассаж дю Гуа на рівнинному другому етапі.
Була й інша, ще більш вагома причина вважати перемогу Армстронга на Турі-1999 подарунком долі: з різних причин гонку пропускали дві головні зірки світового велоспорту тієї епохи, переможці Турів 1997 і 1998 років, Ян Ульріх і Марко Пантані. Німець не вийшов на старт через травму коліна, після чого у вересні виграв Вуельту та став чемпіоном світу в розділці.
Історія Пантані була значно драматичнішою. Після легендарного дублю Джиро+Тур у 1998 році "Пірат" домінував і на "Корса роза" 1999 року, будучи на голову сильнішим за своїх суперників і практично гарантувавши собі перемогу в загальному заліку. Проте вранці 5 червня в Мадонна ді Кампільо, перед стартом передостаннього етапу, грянув грім: володаря рожевої майки знімають з гонки!
На той момент антидопінгові служби ще не розробили тесту на ЕПО, найефективніший вид допінгу, який на той час процвітав у світовому спорті. Все, до чого здогадалися на той момент – робити тест на гематокрит (рівень концентрації в крові червоних кров’яних тілець, еритроцитів). За основу бралася аксіома про те, що без вживання ЕПО цей показник не може перевищувати 50%.
Перевищення 50-відсоткового рівня не могло вважатися прямим доказом вживанням гонщиком ЕПО: все, що могли зробити антидопінгові служби на той момент – це негайно відсторонити спортсмена від змагань на 2 тижні "через побоювання щодо його стану здоров’я". Саме це і трапилося з Пантані: пробу крові, взяту в нього рано-вранці 5 червня, опрацювали з неймовірною оперативністю та за декілька годин відсторонили Марко від гонок на 2 тижні, не давши завершити Джиро: у нього рівень гематокриту склав 52%. Перемогу, яка була вже практично в кишені у капітана Mercatone Uno, буквально вирвали у нього з рук.
Втрачена перемога на Джиро, величезна хвиля звинувачень у допінгу, цькування в пресі – все це стало важким ударом для Пантані та відправило його в глибоку депресію. Формально Марко мав право вийти на старт Туру-1999, проте за його ж власними словами, психологічно він у той момент був повністю розбитим і поривався завершити кар’єру. Тим більше, що виходити із глибокої депресії він вирішив за допомогою кокаїну – рішення, яке в підсумку стане для геніального італійського гірника фатальним.
Як би там не було, але відсутність Ульріха та Пантані була ще одним, надзвичайно вагомим фактором, який дозволяв вважати перемогу Армстронга на Турі-1999 подарунком долі. Більшість фахівців прогнозували, що дві головні зірки світового велоспорту повернуться на "Велику петлю" наступного року та поставлять техаського вискочку на місце.
Пантані після драми в Мадонна ді Кампільо знаходився у глибокій психологічній ямі, й вибирався із неї з великими труднощами. На старт Джиро д’Італія "Пірат" виходив лише з двома гоночними днями в сезоні за спиною.
На "Корса роза" Пантані був блідою тінню самого себе та почав подавати ознаки життя лише на 19 етапі. Тоді "Пірат" допоміг партнеру по команді та майбутньому переможцеві тогорічної Джиро Стефано Гардзеллі відбити атаки суперників на Ізоарі, після чого в підсумку фінішував другим (позаду лише Паоло Ланфранкі з відриву дня) у Бріансоні. Перший привід для оптимізму на останній рік, проте в цілому лише один сильний гоночний день у сезоні – Пантані підходив до Туру з дуже сумнівним багажем.
І "Велику петлю" Марко розпочав настільки ж провально, як і Джиро. На першому етапі, розділці на 16,5 км, він показав аж 136-й результат, програвши Армстронгу 2 хвилини і 14 секунд.
На 4 етапі на гонщиків чекала командна розділка аж на 70 км. Розриви на таких дистанціях виникали величезні, а генеральщики зі слабкими командами часто втрачали всі шанси у загальному заліку.
На щастя, такі гонки на Гран турах уже давно вимерли як клас – командні розділки якщо і з’являються, то значно коротші за дистанцією. Втім, тоді епоха була зовсім іншою, і командні розділки мали колосальний вплив на боротьбу за жовту майку. Mercatone Uno на чолі з Пантані гонку не те щоб провалили – 9 місце. Проте команді Армстронга, US Postal, італійці програли 2 хвилин і 48 секунд. Як підсумок – до перших гір Туру Пантані вже підходив із відставанням у 5 хвилин і 2 секунди від американця. Величезний гандикап.
У Піренеї учасники Туру того року заїхали лише на один день – на 10 етапі: 205 км з Дакса до гірського фінішу на знаменитому підйомі Отакам: 17,3 км із середнім градієнтом у 6,8%. Нарешті перша очна битва титанів у горах. Попри вкрай складну ситуацію в загальному заліку, Пантані сподівався на Отакамі показати, хто в домі господар, та довести, що недарма його вже тоді називали найкращим гірником у історії велоспорту.
Проте того дня Армстронг вилив відро холодної води на голову "Пірата" та решти своїх суперників. Цілком доречна метафора, враховуючи, що етап проходив в умовах сильного дощу. Пантані самонадіяно пішов у атаку на початку підйому на Отакам, коли пелотон ще був досить великим. На ривок італійця відповіли лише Армстронг і Алекс Цюлле, у той час як Ульріх пішов від оборони, намагаючись добрати конкурентів у рівному темпі.
Армстронга атака Пантані не злякала. Ленс впевнено відповів на неї, після чого вийшов на першу позицію, дуже швидко скинувши Цюлле з колеса. Хороша можливість для того, щоби у парній роботі з "Піратом" набирати перевагу над рештою суперників. Техасець кілька разів оглянувся, запрошуючи капітана Mercatone Uno на зміну, проте Марко не виходив: він уже розумів, що переоцінив свої сили, пішовши у атаку. Ще одне прискорення Армстронга – і Пантані злітає у нього з колеса, у відчаї похитуючи головою та намагаючись підібрати більш зручну передачу.
Ленс того дня був у вогні та просто летів по Піренеях, за фінальний підйом майже відігравши 11 хвилин відставання від одинокого втікача Хав’єра Очоа із раннього відриву дня. Від гігантської переваги іспанця біля підніжжя фінального підйому на фініші залишилося лише 42 секунди.
То був, можливо, найкращий гірський перфоманс у кар’єрі Армстронга. Ульріха того дня він випередив на 3 хвилини і 13 секунд, Пантані – аж на 5:10. "Пірат" переоцінив свої сили та явно був ще не готовим до боротьби навіть на своїй улюбленій території. А Ленс чітко дав усім зрозуміти: наступила нова епоха, прийшов його час, а усі, хто думав, що Ульріх і Пантані з легкістю поставлять техаського вискочку на місце, глибоко помилялися.
Проте Марко не був готовий відправлятися на звалище історії – він не був би самим собою, якби просто так здався. Після Отакама на гонщиків чекав рівнинний етап і день відпочинку, а далі – гірський етап до легендарної Мон Вонту. Два дні на перезавантаження – і треба брати реванш за болісну поразку в Піренеях.
На самому "Провансальському гіганті" спершу здавалося, що операція "реванш" у Пантані розвалюється на очах. Ще на першій третині підйому він не витримав темпу US Postal і випав із групи лідерів. Проте це не стало вироком для італійця, Марко не здався і не розсипався: кілька разів він повертався в групу, після чого знову випадав. Втім, його відставання ніколи не перевищувало 10 – 15 секунд.
Після того, як гонщики проїхали Шале Рейнар і вибралися на знамениту лису верхівку Мон Вонту, почався камбек Пантані. Марко віднайшов друге дихання та вчергове повернувся в групу лідерів. Напевно, будь-який інший гонщик світу задовольнився би самим фактом такого камбеку, проте "Пірату" цього було мало.
Буквально кілька сотень метрів перепочинку на колесі суперників – і капітан Mercatone Uno почав серію своїх фірмових гірських атак! З п’ятої спроби італійцеві таки вдалося скинути суперників з колеса. Здавалося, Пантані відправився за перемогою на етапі, проте свого вагомого слова ще не сказав Армстронг.
Провівши нараду з генменеджером US Postal Йоханом Брюнелем з допомогою радіозв’язку, Ленс пішов у контратаку. Буквально пролетівши повз Сантьяго Ботеро з Kelme, він переклався до Пантані. Марко намагався відсидітися на колесі в жовтої майки. Сценарій Отакама не повторився, хоча в певний момент "Пірат" був на грані випадання з колеса Ленса.
Проте цього разу втриматися йому вдалося, і дві суперзірки світового велоспорту разом виїхали на фінішну пряму на вершині Мон Вонту – коротку, проте дуже круту. Спринт виграв Пантані, який здобув свою першу перемогу з моменту того клятого кров’яного тесту в Мадонна ді Кампільо. Проте саме тоді протистояння між ним і Армстронгом перетворилося з просто спортивного на особистісне.
Того дня на Мон Вонту панували сильні вітри, які на "лисій" верхівці "Провансальського гіганта", де відсутня будь-яка рослинність, ставали ще небезпечнішими. В зв’язку з цим організаторам довелося прибрати всі звичні для Туру високі конструкції – їх би просто знесло вітром.
Зокрема, була прибрана і фінішна арка: на завершення дистанції гонки вказувала лише лінія на асфальті. Одразу після фінішу Армстронг під’їхав до Пантані та запитав у нього: "А де була фінішна лінія?", натякаючи на те, що він програв не через те, що був слабкішим, а просто тому, ще не зорієнтувався на дистанції.
На пресконференції після етапу версія Армстронга змінилася: тепер він стверджував, що свідомо подарував Пантані перемогу на етапі з поваги до його минулих досягнень. Італійцеві, звісно ж, такі слова не сподобалися, і впродовж кількох днів між ними точилася дуже напружена заочна полеміка в пресі. Зокрема, Армстронг почав називати свого опонента не по імені, а його давнім і образливим прізвиськом "Elefantino", що з італійської можна перекласти як "слоник". Це прізвисько було прямим відсиланням до зовнішності італійця – його вух, які доволі помітно стирчали в боки.
"На жаль, Пантані показав своє істинне лице. Я вважав, що його перемога на етапі була моїм подарунком. Тепер я вважаю, що робити такий подарунок було помилкою. Я розчарований його діями. Думав, у нього більше класу", – говорив Ленс.
Від своєї версії про "подарунок" для Пантані Армстронг так ніколи і не відмовився – навіть після завершення кар’єри. Зважаючи на те, що Ленсу так жодного разу і не вдалося виграти на Мон Вонту, він раз за разом називав свій вчинок на вершині "Провансальського гіганта" великою помилкою, наполягаючи на тому, що перемога Пантані була не його заслугою, а вибором самого американця.
Після етапу до Мон Вонту на гонщиків очікував один "прохідний" рівнинний етап, після чого – Альпи, де Армстронг і Пантані могли знову з’ясовувати стосунки в очному протистоянні на трасі, а не в заочній полеміці в пресі. Перший день в Альпах був по-справжньому марафонським: 250 км з Драгіньяна до Бріансона з трьома важкими перевалами.
Армстронг був налаштований "пригасити" активність суперників у той день, проте перемир’я явно не входило у плани Пантані. Не маючи в розпорядженні достатньо сильної команди для того, щоби просіяти пелотон і підготувати свою атаку, імпульсивний Марко вкотре вирішив влаштувати шоу самостійно. На останньому перевалі дня, легендарному Ізоарі, він пішов у атаку самотужки, ще коли у Армстронга залишалося декілька грегарі в пелотоні.
Ленс зумів відповісти на атаку Пантані, після чого вони поїхали вдвох. Ближче до вершини Ізоара жовта майка покарав свого суперника за непідготовлену атаку та ненадовго скинув його з колеса. Втім, розриви на той момент були невеликими, і на спуску всі гранди загального заліку знову зібралися в одну групу.
Здавалося б, етап таки завершиться внічию? Ні, на фінальному короткому, проте крутому пагорбі в Бріансоні Пантані атакував знову, і цього разу ніхто із суперників, включно з Армстронгом, не відповів. Лише декілька секунд переваги на фініші плюс боніфікація за третє місце – скромний, але важливий гол престижу напередодні королівського альпійського етапу.
173,5 км, легендарні перевали Галіб’є та Мадлен і фінальний підйом на Куршевель – неймовірно важке випробування. Ще на самому початку фінального підйому Пантані почав мучити суперників своїми атаками. Зрештою, зачепитися за колесо італійця зумів тільки Армстронг. Пізніше до них переклався дует із Kelme – Роберто Ерас і Сантьяго Ботеро. Пантані продовжував терзати суперників своїми фірмовими серіями атак – жоден інший гонщик у історії не був здатен робити ривки в гору з такою різкістю та частотою.
І ближче до фінішу Марко таки добився свого – на його чергову атаку ні Армстронг, ні дует із Kelme відповісти не зуміли. "Пірат" почав нарощувати свою перевагу та помчався за перемогою на етапі, пронісшись мимо останнього з учасників відриву дня, Хосе Марії Хіменеса з Banesto.
Красива, яскрава та переконлива сольна перемога, як у найкращі роки. Здавалося, що праймовий Марко Пантані, геній, який творив у горах неймовірні речі, повернувся. Сам "Пірат" у інтерв’ю після перемоги не відійшов від конфронтаційної риторики по відношенню до Армстронга:
"На Мон Вонту я здобув красиву перемогу. Проте мені не подобалася компанія Армстронга. Звісно, він великий чемпіон, проте я завжди любив перемагати, фінішуючи наодинці".
Після етапу до Куршевеля на гонщиків чекав другий день відпочинку, а далі – заключний альпійський етап із Куршевеля в Морзін. У день відпочинку – звісно ж, чергова порція незвичного для велоспорту трештоку в пресі.
Пантані, який перед етапом до Мон Вонту йшов лише 24-м у загальному заліку, після перемоги в Куршевелі піднявся на шосту позицію. Попри вкрай невдалий старт, вимальовувалися навіть шанси на подіум. Втім, до Армстронга було все ще дуже далеко – йому "Пірат" програвав 9 хвилин і 3 секунди. Здавалося, що перемога в загальному заліку вже у кишені техасця, проте Пантані відмовлявся з цим миритися:
"Якщо Армстронг думає, що боротьба за загальний залік завершена, він помиляється. В будь-якому випадку, зі мною він ще не покінчив", – заявив Марко перед 16 етапом.
І на шляху з Куршевеля до Морзіна "Пірат" знову влаштував справжнє шоу. Він атакував уже на першому перевалі дня, Коль де Сезі, коли до фінішу залишалося ще близько 120 км, пелотон ще був великим, а Армстронг їхав у оточенні всіх своїх партнерів по команді. Прекрасне безумство. Саме те, за що фанати і обожнювали італійця, те, що зробило його культовою постаттю, яка посідає особливе місце в пантеоні світового велоспорту.
За два роки до цього схожа рання атака Пантані на Галіб’є у дощовий день на етапі до Ле Дез Альп перетворилася на один із найбільш легендарних моментів у історії Тур де Франс: "Пірат" привіз 9 хвилин своєму головному супернику, Яну Ульріху, та забезпечив собі дубль Джиро+Тур в один сезон.
На відміну від попередніх випадків, цього разу Армстронг вирішив не реагувати на атаку Пантані самотужки, а вирішив покластися на своїх партнерів по команді. Максимально показова демонстрація діаметрально протилежних стилів і характерів: імпульсивність, сміливість і авантюризм проти холоднокровності та тверезого розрахунку.
US Postal протягом усього етапу підтримувала в пелотоні максимально високий темп, намагаючись приборкати італійського безумця, до якого у відриві дня приєдналися третій призер Туру-1999 Фернандо Ескартін і партнер Рішара Віранка по команді Polti Паскаль Ерве.
Зовні здавалося, що Армстронг абсолютно спокійний і веде себе максимально холоднокровно. Проте це була лише видимість. Насправді Ленс дуже боявся, що повторить долю Ульріха дворічної давнини. Згодом стало відомо, що прямо по ходу етапу за посередництва генменеджера US Postal Йохана Брюнеля, який їхав у технічці, техасець зв’язувався зі своїм особистим тренером, сумнозвісним "хрещеним батьком світового допінгу" Мікеле Феррарі, питаючи у того, що йому робити з Пантані. Феррарі радив Ленсу притримуватися консервативної тактики, стверджуючи, що "Пірат" фізично не зможе гнатися з такою швидкістю весь день.
І, здавалося б, виявився правий: на заключному перевалі дня, Коль де Жю План, Пантані потрапив у кризу, пелотон пройшов його, і в підсумку італієць фінішував на етапі лише 38-м із відставанням у 13 хвилин і 44 секунди.
Самому Армстронгу погоня за Пантані також далася взнаки: в стресовій ситуації він забув про необхідність харчуватися, на Жю Плані заголодав і програв 1 хвилину і 37 секунд найближчому переслідувачу в загальному заліку, Ульріху.
Що стосується Пантані, то виявилося, що його криза на останньому підйомі пов’язана із симптомами сильного отруєння, які він почав відчувати прямо під час гонки. Після 16 етапу Марко зійшов із Туру, а Армстронг довів справу до перемоги в загальному заліку.
Пантані був повен рішучості повернутися на Тур у 2001 році та з другої спроби здолати Армстронга. І всі прекрасно розуміли, що "Пірат" – потенційно дуже серйозний виклик гегемонії техасця. Повністю оговтавшись від наслідків інциденту в Мадонна ді Кампільо, з нормальною підготовкою та без Джиро в ногах він міг створити Ленсу ще значно більше проблем.
Проте, за словами партнера Пантані по Mercatone Uno Марко Вело, ранок після 16 етапу, коли "Пірат" покидав Тур, був останнім разом, коли геніальний гірник ще був сповнений рішучості боротися за максимальні цілі в спорті. Чорна полоса в житті неповторного авантюриста, яка наступила ще в Мадонна ді Кампільо, ставала все темнішою. Новий допінг-скандал у 2001 році поглибив його депресію та залежність від кокаїну, Марко все рідше тренувався та брав участь у гонках, де був лише блідою тінню самого себе.
Глибока депресія поступово перетворювалася на деградацію особистості. Пантані ізолювався від усіх близьких, які намагалися витягнути його з бездни, куди він летів із шаленою швидкістю. Результат вийшов закономірним: 14 лютого 2004 року 34-річний Марко був знайдений мертвим у своєму номері в готелі в Ріміні. Причина смерті – передозування кокаїном.
Протягом останніх років життя Пантані був одержимий ідеєю того, що його зняття з Джиро-1999 було підлаштоване. Більшість вважало це параноєю, проте розслідування італійських правоохоронних органів, яке завершилося лише через 10 років після смерті ікони світового велоспорту, виявило, що він таки був правий. Під час Джиро-1999 член Каморри Ренато Валланцаска поставив величезну суму грошей на те, що Пантані ту гонку не виграє, і сам "організував" зняття рожевої майки: в цьому зізнався сам мафіозо.
Що стосується стосунків з Армстронгом, то вони помирилися ще у березні 2001 року під час Туру Мурсії. Востаннє дві суперзірки бачилися в жовтні 2002 року, під час презентації маршруту Туру-2003. Після смерті Пантані Ленс був максимально коректним у своїх висловлюваннях щодо колишнього принципового суперника:
"Пантані справді віддалився від спорту та своїх друзів. Багато людей хотіли йому допомогти, але він ізолювався від усіх. Це жахлива трагедія та втрата для велоспорту, для італійських фанатів, для його сім’ї. Я не збираюся коментувати слухи та інсинуації. Неправильно обговорювати людину, яка щойно померла. Забудьте про велоспорт – подумайте про його рідних і близьких".
У подальшому самому Армстронгу доведеться пройти через ті ж труднощі, що і Пантані – допінг-скандали, втрата титулів, цькування в ЗМІ. Після того, як Ленс пройшов через схожі випробування, його ставлення до "Пірата" стало ще більш шанобливим. Це було помітно в лютому 2014 року, коли Армстронг згадував свого колишнього суперника в десяту річницю його смерті:
"У Марко був неперевершений стиль як у гонщика. Загадковий, з незламним характером і тонною харизми. Люди обожнювали його та те, як він злітав у гори: встаючи з сідла та вимушуючи суперників надриватися в спробах втриматися за ним. Він був ефективним і неймовірно вибуховим, умів підривати гонку, а ми, як його суперники, повинні були просто приймати та поважати цю його здатність.
Пантані був не просто зіркою, він був рок-зіркою. У нього була харизма, натовпи вболівальників, він був величезною особистістю. Я був американцем, який прийшов у європейський спорт, я був зовсім у іншому становищі. Я не був частиною вкоріненої культури, мене вважали чужаком. Пантані знаходився на своїй території та був головною зіркою.
Я був ремісником, а він був Митцем. В ньому було стільки стилю, витонченості, елегантності, духу та сміливості, скільки можна було помістити в цьому маленькому гірнику. Мушу зізнатися: у мене всього цього не було".
Можна лише здогадуватися, наскільки багато велоспорт втратив від того, що дуель Армстронга та Пантані обмежилася лише Туром 2000 року. Справа тут не лише в колосальних масштабах двох особистостей і напруженості протистояння, а й у тому, що вони були повними протилежностями за стилем, характером і світоглядом: як Ален Прост і Айртон Сенна, як Бйорн Борг і Джон Макінрой. Холоднокровність і тверезий розрахунок проти авантюризму, сміливості та імпульсивності. Поки Армстронг радився по радіо з босами команди – Пантані їздив на голих інстинктах і емоціях. Як шкода, що це епічне протистояння двох стилів було настільки коротким…
