Рекордний титул Клебо, провал шведок. Підсумки Тур де Скі-2025/26
Рекордний титул Клебо
Чоловіча версія Тур де Скі-2025/26 завершилася максимально банально та прогнозовано – перемогою Йоханнеса Клебо. Перемогою, яка стала для норвежця рекордною: він став першим у історії п'ятиразовим чемпіоном Тур де Скі.
Чи була перемога Клебо настільки безапеляційною та домінуючою? Важко сказати. Лише 30 секунд переваги над найближчим переслідувачем на фініші заключного етапу говорять про те, що начебто ні. Проте багато хто вважає, що на підйомі до Альпе ді Черміс своє відставання Йоханнес контролював, і їхав останні кілометри в "економ-режимі", пам'ятаючи, що до Олімпіади залишився лише місяць. Проте, відверто кажучи, по тому, як норвежець долав підйом по гірськолижній трасі "Олімпія", не складалося враження, що він їде з якимось величезним запасом: гадаю, якщо Клебо і міг пробігти швидше, то максимум на 10-15 секунд.
У прев'ю до Туру ми писали про те, що потенційну загрозу для Йоханнеса може становити переслідування на 20 км класикою на четвертому етапі: якщо там попереду збереться велика група, а сам Клебо вирішить іти від оборони, то це може "обнулити" розриви в загальному заліку та нівелювати всі здобутки Йоханнеса на перших трьох етапах.
Проте цього не трапилося. Серед грандів загального заліку таки сформувалася група, проте Клебо був не в ній, а попереду неї. Лідер загального заліку стартував із перевагою в 45 секунд над найближчим переслідувачем, і вирішив не йти від оборони, а намагатися втримувати та навіть нарощувати свою перевагу. Так, у підсумку Йоханнес показав лише 11-й чистий час переслідування, проте в цілому зі своїм завданням впорався на "відмінно", зробивши того дня дуже важливий крок до підсумкової перемоги.
Можна сказати, що саме на четвертому етапі визначився головний суперник Клебо в генеральній класифікації. Доволі несподівано, ним став не Харальд Остберг Амундсен, а Маттіс Стенсхаген. На останніх кілометрах переслідування він атакував із групи лідерів і доволі швидкими темпами почав наближатися до Клебо, відігравши у нього понад 20 секунд. Хтозна, можливо, якби Маттіс пішов у свою контратаку трохи раніше, то боротьба за перемогу в загальному заліку на Альпе ді Черміс була би значно напруженішою.
Втім, на той момент шанси Стенсхагена в загальному заліку все ще залишалися великою загадкою. Так, було видно, що Маттіс перебуває у прекрасній формі. Він довів це вже на другому етапі, вигравши розділку на 10 км класикою. Для 29-річного норвежця це була перша в кар'єрі перемога на Кубку світу.
Проте Стенсхаген проводив свій дебютний Тур, і до цього жодного разу в кар'єрі не долав фінальний підйом на Альпе ді Черміс. Його здібності як чистого гірника були абсолютно незвіданою територією, а зважаючи на нескромні антропометричні дані Маттіса, були підстави вважати, що в гору йти йому буде важко.
Але Стенсхаген дуже приємно вразив як гірник, пройшовши фінальний підйом не просто добре, а найкраще – друга в кар'єрі перемога на Кубку світу та друге місце в загальному заліку Туру всього в 30 секундах від Клебо. Маттіс протягом багатьох років вважався великим талантом, проте лише у 29-річному віці, коли на ньому більшість встигла поставити хрест, нарешті почав повною мірою виправдовувати всі ті щедрі аванси, які йому видавалися ще в минулому десятиріччі.
Що стосується Амундсена, то він стати головним суперником для Клебо не зумів, проте провальним Тур у його виконанні не назвеш – як-не-як, третє підсумкове місце в загальному заліку. Безумовно, можна говорити про те, що Харальду як гонщику із ухилом у бік вільного стилю такий маршрут Туру не підходив, проте в оптимальній формі він точно виступив би краще. Піковий Амундсен точно міг би дістатися фіналу в спринті вільним стилем у Тоблаху та краще виступити в розділці на другому етапі – за великим рахунком, уже в другий день Туру стало зрозуміло, що Амундсен на роль реальної загрози для Клебо не тягне.
Що стосується фінального підйому на Альпе ді Черміс, то там несподіваних результатів було чимало. Якщо гірницькі здібності Стенсхагена були нікому не відомі, то про те, що Еміль Іверсен є слабким гірником, знали всі. Норвезький ветеран до цього тричі штурмував Альпе ді Черміс, і посідав на підйомі за чистим часом 20, 35 і 31 місця – цифри більш ніж красномовні.
Проте Іверсен версії 2.0, за яким ми спостерігаємо у поточному сезоні, просто шокував усіх, показавши на Альпе ді Черміс третій результат. При чому, в надзвичайно видовищному стилі. Еміль тривалий час ішов четвертим, проте на останніх метрах дистанції видав потужний спурт і немов стоячого пройшов "нейтрального" росіянина Савелія Коростельова, не дозволивши тому піднятися на подіум етапу – за це норвежцеві особлива подяка.
Такий виступ Іверсена на Альпе ді Черміс дозволив йому піднятися з дев'ятого на п'яте місце в загальному заліку Туру. Якби не несподіваний провал у спринті класикою у Валь ді Ф'ємме, де Еміль не пройшов кваліфікацію, то можна було би поборотися навіть за подіум генеральної класифікації. Як би там не було, ренесанс Іверсена дійсно вражає – здавалося, що з таких глибин, на яких він перебував у останні роки, вже не піднімаються. Проте Еміль піднявся, і вже по суті забезпечив собі квиток на Олімпіаду – ще два місяці тому в це не вірив, здається, ніхто.
Без подіуму загального заліку на своєму прощальному Турі залишився Федеріко Пеллегріно, який також дуже приємно вразив на Альпе ді Черміс, показавши там сьомий результат на етапі. Це дозволило італійському ветерану стати четвертим у загальному заліку – і це при тому, що в обох спринтах він виступив невдало, двічі вилетівши в півфіналі. Фінішував у топ-10 генеральної класифікації ще один італієць – Елія Барп, який став дев'ятим.
Вундеркінд Ларс Хегген виходив на старт заключного етапу віцелідером загального заліку, проте на Альпе ді Черміс показав лише 29-й результат, відступивши на шосту підсумкову позицію. Як би там не було, перші два в кар'єрі подіуми на Кубку світу та шосте місце в загальному заліку – дуже солідний дебют на багатоденці для 20-річного таланта. Тим більше, що маршрут Туру з ухилом у бік класики Ларсу, здавалося б, не підходить взагалі.
Втім, були в складі збірної Норвегії й гучні розчарування. Одним із них став Ерік Вальнеш. Спершу він провалив переслідування на четвертому етапі, відступивши в загальному заліку з 6 місця на 37-ме, а потім взагалі зійшов у другий день відпочинку, відмовившись від можливості випробувати оновлену трасу Олімпіади-2026 у Валь ді Ф'ємме. При чому, в Еріка не було ніякої хвороби – збірна Норвегії пояснила його схід втомою та недостатнім відновленням.
Ще одним гучним розчаруванням став Сімен Хегстад Крюгер. Після невдалого стартового відрізку сезону на Турі додати йому так і не вдалося. Багато хто сподівався, що бодай на своєму улюбленому підйомі на Альпе ді Черміс він боротиметься за високі місця, проте не було навіть цього – лише 25-й результат. Провальний виступ Крюгера, який, по суті, ставить хрест на його шансах відібратися на Олімпіаду.
Невдалий Тур провів і Андреас Фьорден Реє, який на старті сезону був регулярним гостем топ-10 дистанційних гонок Кубку світу. Проте Тур норвежець провів дуже слабко, фінішувавши лише 18-м у загальному заліку. Його шанси поїхати на Олімпіаду також зводяться до мінімуму.
Вдалий Тур провів лідер збірної США, Гас Шумахер. Саме він виграв третій етап, який проходив у експериментальному форматі Heat Mass Start. Та перемога стала для американця лише другою в кар'єрі на Кубку світу.
Другим у тій гонці став Беньямін Мозер, для якого це було перше в кар'єрі потрапляння на подіум на рівні Кубку світу. Той успіх 27-річного австрійця не був разовим – у підсумку він замкнув топ-10 загального заліку, гідно підмінивши лідера команди Міку Вермюлена, який пропускав Тур через хворобу.
Розчарував лідер збірної Фінляндії, Іво Нісканен, який зійшов з Туру в другий день відпочинку. Проте головна проблема – це те, що і до сходу Іво не вражав. Навіть у своєму улюбленому виді програми, розділці класикою, він став лише четвертим із 14-секундним відставанням від подіуму. Безумовно, Нісканен як мало хто вміє виводити себе на пік форми до Олімпіад, проте результати фіна у поточному сезоні настільки скромні, що є великі сумніви в тому, що цього разу йому це знову вдасться.
Невдалий Тур провела і збірна Швеції. Так, окремі гонки у виконанні Едвіна Ангера в його улюбленому Тоблаху були непоганими, проте на фінальному підйомі він випав із топ-10 загального заліку, опустившись із шостого місця на 12-те. Бліду гонку провели також Вільям Поромя і Альвар Мюльбак. Хоча від останнього після сильного старту сезону та з урахуванням маршруту Туру з акцентом на класику чекали багато чого. З позитиву для збірної Швеції варто виділити хіба що третє місце Антона Грана в спринті у Валь ді Ф'ємме – для 21-річного таланта це перший у кар'єрі подіум на Кубку світу.
Провалив Тур лідер збірної Німеччини Фрідріх Мох. У нього все було настільки погано, що навіть у своєму улюбленому старті в сезоні, підйомі на Альпе ді Черміс, де він завоював усі три своїх подіуми на Кубку світу, 25-річний німець показав лише 46-й результат. Потішити фанатів збірної Німеччини може хіба що несподіваний вихід у фінал спринта у Валь ді Ф'ємме Яна Штольбена, який до цього на Кубку світу ніколи навіть у топ-10 не потрапляв.
Значно більшого після перемоги в Давосі чекали від Люка Шанава. Проте в спринті в Тоблаху він посів лише 5 місце, а у Валь ді Ф'ємме взагалі вилетів у чвертьфіналі. А ось Жюль Лап'єр і Уго Лапалю підтвердили своє реноме сильних гірників, показавши на Альпе ді Черміс другий і дев'ятий результати відповідно.
Масстарт нового формату та олімпійська траса у Валь ді Ф'ємме: двоякі враження
Відверто скромний маршрут Тур де Скі-2025/26 організатори спробували урізноманітнити появою нового формату – Heat Mass Start. Його суть полягає в тому, що всіх учасників розділять на 5 рівних за силою складу учасників забігів згідно з рейтингом дистанційних гонок. У підсумку перемагає той, хто покаже найкращий час у абсолюті в цих 5 забігах.
Задум зрозумілий: той факт, що переможець визначається за чистим часом, зводить до мінімуму можливість тактичної закритої та пасивної боротьби. Проте недоліків у такому форматі виявилося більш ніж достатньо. Головний із них – це те, що результат спортсмена у такій гонці значною мірою залежить від того, який за складом забіг йому дістався.
Безумовно, на папері розподіл задумувався як максимально рівномірний, проте враховував він лише позицію гонщиків у рейтингу, не беручи до уваги спеціалізацію спортсменів, їхній стиль ведення гонки та цілі. У підсумку забіги вийшли дуже нерівноцінними за силою, і це мало ключовий вплив на результати гонки. Таке дійство чимось нагадувало командну розділку у велоспорті – тільки склад твоєї команди в ній визначається рандомно.
Ідею ставити командні розділки у маршрут велобагатоденок багато хто критикує – мовляв, на загальний залік має вплив гонка, в якій усе вирішує не особиста сила окремого гонщика, що, на думку, критиків, несправедливо. Проте Heat Mass Start у Тоблаху був коротким, всього 5 км, тому розриви виявилися незначними, а вплив на підсумковий загальний залік – мінімальним.
Чи варто відмовлятися від цього формату? Не обов'язково, проте внести певні зміни точно варто. Наприклад, додати боніфікаційні секунди за місця на фініші кожного з забігів – це дозволить уникнути доволі абсурдної ситуації, коли гонщики, які виграли повільні забіги, опинилися в підсумковому заліку нижче за тих, хто пас задніх у швидких.
В цілому, така коротка гонка виглядала би вельми доречно на першому етапі – своєрідний аналог 3-кілометрових прологів у форматі розділок, які проводилися у ранні роки існування Тур де Скі.
Підсумовуючи, слід визнати, що сама ідея Heat Mass Start далеко не безнадійна та має право на життя – на фоні сучасних одноманітних програм Турів і Кубків світу вона виглядає ковтком свіжого повітря. Проте той вигляд, у якому вона предстала перед нами цього разу в Тоблаху – ще дуже сирий, і цей формат потребує серйозного доопрацювання.
Також Тур де Скі-2025/26 був цікавим у тому плані, що давав гонщикам можливість у бойових умовах випробувати оновлену трасу "Лаго ді Тезеро", яка вже за місяць прийматиме змагання Олімпіади-2026. Це особливо важливо в контексті того, що розв'язка спринтерського кола завжди викликала багато нарікань.
Головне із них – крутий спуск перед фінішем. Це часто призводило до того, що головним фактором у спринтерських забігах ставала аеродинаміка та якість роботи лиж. А коротка фінішна пряма після спуску призводила до того, що нівелювати ці фактори своїм спринтерським ривком просто не було можливості.
Організатори спробували вирішити цю проблему, зробивши спринтерське коло довшим і складнішим за рельєфом. Мовляв, якщо забіги стануть селективнішими, то негативний вплив останнього спуску буде значною мірою нівельований.
Частково цей задум спрацював, проте це відкрило іншу проблему: спринтерське коло стало занадто важким і селективним. Чоловіки проходили цю дистанцію більш ніж за 3 хвилини та 20 секунд, жінки – за 3:45 і більше. І, відверто кажучи, зусилля на 3:20 – 3:50 роботи назвати спринтом важко. І такий спринт на Олімпіаді може відсікти від боротьби за медалі класичних, чистих спринтерів, які погано терплять рельєф, але мають потужну фінішну пряму.
Рейс-директор FIS Міхал Ламплот заявив, що, можливо, спринтерське коло за місяць до Олімпіади ще змінюватимуть і скорочуватимуть. Відверто кажучи, важко повірити в те, що у такі стислі терміни організаторам вдасться знайти якесь вдале рішення, яке би прибрало вже існуючі проблеми, не створивши при цьому нових. Про зміну профілю спринтерського кола треба було думати кілька років тому – на "Лаго ді Тезеро" в рамках Тур де Скі змагаються щороку, і всі недоліки місцевої траси ні для кого секретом не були.
Схід Слінд вбив інтригу на Турі
У жінок перед стартом Туру інтриги в загальному заліку на папері було значно більше, проте на ділі її виявилося ще менше ніж у чоловіків: перемога Джессіки Діггінс була навіть переконливішою, ніж успіх Клебо. І головна причина – схід Астрід Слінд.
Норвезькій ветеранці такий маршрут Тур де Скі із ухилом у бік класики підходив чудово, і вона підійшла до гонки в оптимальній формі. Це стало зрозуміло вже у перший день, коли Астрід зуміла пройти кваліфікацію в спринті вільним стилем – виді програми, який їй максимально не підходить. Наступного дня Слінд підтвердила серйозність своїх намірів, вигравши розділку класикою.
Після третього етапу, того самого Heat Mass Start, Слінд ішла другою в загальному заліку, відстаючи від Діггінс на 50 секунд. Попереду було переслідування на 20 км класикою – гонка, на якій Астрід могла перевернути хід Туру на свою користь. Проте Слінд на старт переслідування не вийшла – норвежка примудрилася захворіти в новорічну ніч і припинила боротьбу на багатоденці.
Втім, говорити про те, що підсумкову перемогу Діггінс приніс саме схід Слінд, було би несправедливо по відношенню до самої Джессіки. Сама вона провела блискучу гонку, і знецінювати її заслуги було би неправильно. Тим більше, що американка значною мірою "грала на чужому полі": будучи яскраво вираженою конькісткою, вона виграла Тур із явним ухилом у бік класики. Хоча частково це компенсовувалося тим, що 4 із 6 етапів відбувалися в Тоблаху – найуспішнішій трасі для Джесс у всьому календарі Кубку світу.
Після 4 місця в спринті вільним стилем Діггінс замкнула топ-3 у розділці класикою, програвши Слінд усього 8,8 секунди – дуже класний виступ. Після цього американка дуже впевнено виграла Heat Mass Start, випередивши на 5,5 секунди найближчу переслідувачку, Емму Рібом – дуже вагома перевага як для такої короткої гонки на простій, неселективній трасі.
У тому самому переслідуванні на 20 км класикою, яке мало стати козирем у рукаві Слінд, Діггінс також виступила блискуче, показавши другий чистий час – за великим рахунком, саме того дня стало зрозуміло, що жовту майку лідера американка вже нікому не віддасть. Так і сталося: 5 місце в спринті класикою у Валь ді Ф'ємме та другий результат на Альпе ді Черміс принесли Джессіці більш ніж заслужений третій в кар'єрі титул чемпіонки Тур де Скі.
Жодного невдалого дня, жодної ознаки слабкості – на своєму прощальному Турі Діггінс показала справжній майстер-клас. І в якій би чудовій формі не була Слінд, наскільки би не підходив їй маршрут – обіграти таку Діггінс їй було би неймовірно важко.
Ще один фактор, який зробив цю перемогу американки настільки переконливою – провал збірної Швеції, яка не виграла жодного етапу. Майя Дальквіст у двох спринтах посіла 3 і 4 місця відповідно. І, відверто кажучи, критикувати її за непотрапляння на подіум у спринті у Валь ді Ф'ємме язик не повернеться. Як уже зазначалося вище, траса спринта була настільки важкою, що класичному, чистому спринтеру Дальквіст показати там щось краще було б украй важко.
А ось за виступи в дистанційних гонках Майю покритикувати можна: своїм результатом у грудневій розділці в Давосі вона підняла планку очікувань доволі високо, і відповідати рівню цих очікувань не змогла. На фінальному підйомі на Альпе ді Черміс шведка випала з топ-10 загального заліку, відступивши з 9 місця на 14. Втішним призом для Дальквіст стала срібляста майка найкращого спринтера.
Найкращою зі шведок у загальному заліку стала Ебба Андерссон, якій не вистачило 9,5 секунд до подіуму – 4 місце. Втім, жодного подіуму на окремих етапах (варто виділити хіба що третій чистий час переслідування в Тоблаху) – дуже блідий виступ шведки, і закономірно, що він не приніс їй призового місця.
Інша зіркова шведська дистанційниця, Фріда Карлссон, з самого початку виглядала не готовою до боротьби за найвищі місця. На розділці класикою ми знову побачили всі ті проблеми, які у Фріди в молодому віці були перманентно: дуже різкий старт і потім просідання швидкості, яке призводило до слабкого підсумкового результату (в даному випадку – до 5 місця).
У Heat Mass Start Карлссон також діяла не надто грамотно з тактичної точки зору. Вона з самого старту працювала у своєму забігу з першої позиції, проте сил на всю дистанцію знову не вистачило. Фріда втомилася під кінець, виявилася далеко не найсильнішою навіть у своєму забігу: підсумкове 52 місце і 38,4 секунди відставання від Діггінс на етапі.
Складалося повне враження, що Карлссон, як і більшість її партнерок по команді, розглядали цей Тур просто як додаткове тренування. Видавалося, що, влаштовуючи ось такі різкі старти, Фріда тестувала свій організм у змагальних умовах, намагаючись з'ясувати, на скільки кілометрів її вистачить у максимальному темпі.
Втративши шанси на перемогу в загальному заліку, Карлссон заявила, що тепер планує поборотися за лілову майку гірського короля та ставить усе на фінальний етап до Альпе ді Черміс, і… в підсумку не вийшла на його старт. Коментувати тут щось важко.
А ось Моа Ілар сприймала цей Тур максимально серйозно та боролася за якомога вище місце в загальному заліку Кубку світу – зокрема й тому, що шведка вирішила нав'язати Діггінс боротьбу за Великий кришталевий глобус (ВКГ).
Відверто кажучи, рівним суперником для американки на Турі Ілар не виглядала, проте тривалий час здавалося, що вона зможе мінімізувати свої втрати відносно американки в Кубку світу. На останній етап Моа виходила в статусі третьої гонщиці загального заліку, проте на Альпе ді Черміс вона показала лише 26-й результат, відступивши в генеральній класифікації аж на восьму позицію.
Відставання від Діггінс у Кубку світу за підсумками Тур де Скі збільшилося до 184 балів – відіграти таке буде непросто, якщо американка не пропускатиме січневі етапи задля підготовки до своєї прощальної Олімпіади. А ось Андерссон і Карлссон, до слова, уже заявили про те, що на Кубку світу до Олімпіади не з'являться.
Попри схід Слінд, Норвегія без свого місця на підсумковому подіумі не залишилася – завдяки традиційно сильному виступу на Альпе ді Черміс на третє місце прорвалася Хейді Венг. Відзначимо і виступ норвежки на четвертому етапі, де вона показала найкращий чистий час переслідування в Тоблаху.
Що стосується інших норвежок, то Крістін Шістад виграла перший спринт у Тоблаху, проте до другого не дотягнула, зійшовши з Туру через хворобу. Хоча спробувати свої сили на олімпійській трасі у Валь ді Ф'ємме їй було би дуже корисно – є великі побоювання, що для Крістін вона буде занадто складною.
Інша норвезька спринтерка, Матільда Мюрвольд, у фіналі першого спринта в Тоблаху дуже неприємно впала на спуску та була змушена зійти з Туру через вибите плече. Фінальний підйом на Альпе ді Черміс виграла ще одна норвежка, Каролін Сімпсон-Ларсен, для якої це вже друга перемога на Кубку світу. Що цікаво, і у чоловіків, і у жінок фінальний підйом виграли доволі немолоді дебютанти Туру, які досвіду проходження Чермісу не мали.
Віцечемпіонкою Туру ж стала Тереза Штадлобер, яка в останній день прорвалася на подіум з 5 місця. На початку підйому на Альпе ді Черміс австрійка застрягла в глибині пелотону, і була змушена обходити суперниць уже безпосередньо на горі. В цілому, Штадлобер проводить, можливо, свій найкращий сезон у кар'єрі, і вперше піднялася на подіум загального заліку Туру, хоча у топ-10 фінішувала вже ввосьме.
Віцечемпіонка першого спринта в Тоблаху, Колетта Ридцек, до другої спринтерської гонки у Валь ді Ф'ємме також не добралася – вона зійшла у другий день відпочинку через хворобу. Втім, виступ німкені в Тоблаху вразив – там вона виборола друге місце в очній боротьбі з Дальквіст саме у фінішному спурті, хоча шведка у цьому компоненті вважається чи не найкращою в світі.
Достроково зійшли з Туру й зіркові фінські дистанційниці – Кертту Нісканен і Кріста Пармакоскі. Втім, обидві на момент сходу на найвищі місця в загальному заліку вже не претендували. Втім, без своїх представниць у підсумковій топ-10 Фінляндія не залишилася. Топ-6 замкнула Йоханна Матінтало, а дев'ятою стала Ясмі Йонсу, яка на цьогорічному Турі нарешті добралася до своєї першої в кар'єрі перемоги в спринті на Кубку світу. І цілком закономірно, що Ясмі зробила це саме на такому складному спринтерському колі, яке кращим чином підходить для темповиків, ніж для чистокровних фінішерів.
