"Без цих людей ми були б не під прапором України". Калініченко – про подяку ЗСУ та реалії стрибків з трампліна
Для українських стрибунів на лижах з трампліна сезон 2025/2026 став суттєвим проривом. Сьоме місце в змаганнях Super Team в Закопане здивувало не тільки наших вболівальників, а й усю світову спільноту. Для невеликої федерації не з "традиційної" зимової країни потрапляння до фінального раунду командних змагань – справжній успіх.
Свою руку до вдалого результату доклав Віталій Калініченко з Ворохти. Цьогоріч йому підкорилося й інше досягнення – перші залікові бали у кар'єрі.
Після завершення сезону кореспондентка "Чемпіона" поспілкувалася з нашим олімпійцем та дізналася, чи має він амбіції продовжувати спортивний шлях, занурилася в технічні деталі, з’ясувала, хто фінансово допомагає українським спортсменам та як пов’язані між собою стрибки та Формула-1.
– Віталію цей сезон став найкращим у вашій кар'єрі. У свої 32 роки ви набрали свої перші очки на Кубку світу. Як ви вважаєте, що стало запорукою успіху в такому солідному віці?
– У мене такий шлях у спортивній кар'єрі, що мені вдалося це зробити лише у 32 роки. Що наштовхнуло? У літній сезон ми провели як фізичні навантаження, так і внесли зміни в технічний аспект стрибка. На Гран-прі влітку вже були непогані результати і ось на початку сезону 2025/2026 вдалося потрапити у топ-30. Хоча це ще не основна і не максимальна моя ціль.
У нас відбулося порозуміння з тренером Янісом Дебелаком, ми мали певні завдання, які я повинен був виконати, аби покращили свої стрибки. Це працювати необхідно, емоції включати лише там, де треба. У напрямку твоїх цілей працює найбільше голова. Або вона тобі заважає. Для мене це вже стандартно – включатися на змаганнях.
– Водночас друга половина сезону вже не була такою яскравою. Як ви самі пояснюєте цей спад форми?
– Перша половина сезону була більш стабільною. Було розуміння, що можна потрапляти в залікову зону. Це була нормальна планка. Але перед Турне чотирьох трамплінів ми дещо поміркували, вирішили спробувати деякі технічні моменти в стрибку на горі розгону. Я в більшості випадків виступав ініціатором. Хотів покращити стрибки, але вийшло, що вони погіршилися.
Таке буває в нашому виді спорту. Все показують змагання. Мабуть, тіло, м'язи були не готові до цих змін. Не справлявся я з цим. Далі перед Закопане ми повернулися до свого "стандарту", непогано стрибали, посіли 7-ме місце в Super Team, в особистому старті теж добре стрибнув, лише було питання до другої половини польоту, але знову з'явилася стабільність.
Ще це пов'язано з тим, що в нас перший повноцінний сезон. 38 стартів, і ми лише один пропустили – у швейцарському Енгельберзі. І, на мій погляд, до цього ми були не готові – перш за все в плані відновлення тіла. У нас немає лікаря, ми лише іноді ходимо на масаж. Ось на Іграх були масажист і лікар, а на Кубок світу вони з нами не їздять. Якщо так подумати: кожного тижня старти, то ми теж і в голові… і тіло десь не слухається, треба регулювати відпочинок.
– З чим пов'язана відсутність лікаря в команді? Справа у нестачі фінансування?
– Не можу сказати. Можливо й не вистачає, але мені невідомо.
– У Планиці вам, на жаль, не вдалося поставити яскраву крапку в сезоні. Результат у кваліфікації – це наслідок складних погодних умов, спаду форми чи все ж браку досвіду на польотних трамплінах? І як загалом готуватися до стартів на гігантських трамплінах?
– Це не брак досвіду і не погодні умови були в моєму випадку. Просто так стрибнув, наскільки міг у той день у той час. Досвіду вистачає, але є певні збої. А саме: схід зі стола і відчуття польоту. Це все має бути синхронно з лижами. Мій тулуб швидко зближується з лижами. Потім вони відходять від мене, я знову до них, мушу їх підбирати. А через це дуже швидко знижується траєкторія. І я втрачаю швидкість польоту вже на першій фазі. Мене навіть трохи дратує, що не вдається полетіти красиво і далеко.
Немає де тренуватися на польотних трамплінах. Їх готують тільки до змагань, і ти лише робиш 2 пробні стрибки перед кваліфікацією. Якщо два... може бути і один через погодні умови, як у Планиці. Тренуватися влітку на "Летальниці" (гігантський трамплін у Словенії – прим.)?
Хіба що на зіплайні. Немає на ньому літнього покриття. На K120 є, там ми тренуємося, на польотних – ніде немає. Лише цього літа в Америці планують відкрити великий трамплін – мабуть К180 чи К165, який працюватиме і влітку, і взимку. Він якраз слугуватиме підготовкою для польотів.
– Наскільки важливі інвентар і технічні розробки в стрибках на лижах з трампліна? Це лише відсотки до результату чи все ж критичний фактор?
– Це аеродинамічний вид спорту, тож інвентар має велике значення. Я можу порівняти з Формулою-1, як болід будується. Вони проходять безліч тестувань на обтічність, щоб покращити результат у секундах. А нам потрібен опір, щоб покращити результати в метрах. Над цим працюють технологічно. Відбувається тестування комбінезонів.
Найважливіше для нас, щоб він був комфортним. Коли ти його надягаєш, ти маєш довіряти тому, що він працюватиме. Якщо неозброєним оком дивитися, то здається, що у всіх все однакове, але на практиці хтось крутиться під час польоту, а хтось стабільно летить.
Це тестується в аеродинамічній трубі, саме підготовка до польоту. В Єсениці (Словенія) відкрили якраз нову трубу, ми мали потрапити, але нам не вистачило часу. Там треба лише пів години обладнання ставити. Точно не пам'ятаю, але, здається, 1-2 години коштують десь 1000-1500 євро на 3-4 людини.
Посадку в стрибках коригують так, як і кузов автомобіля перевіряють. Все взаємопов'язано. Динаміка посадки – це швидкість на розгоні. У кожного тіло різне, наукова команда працює над тим, щоб з'ясувати, як нам краще "сидіти", як тримати голову та тулуб.
Для комбінезонів є як швидкий, так і повільний матеріал. Глядачам це не помітно, але для нас це має значення. Можна робити комбінацію та в різних частинах використовувати різні матеріали. Щоб це все тестувати… один комбінезон коштує 500 євро. І аби досягнути найкращої варіації потрібні чималі кошти.
Нам потрібно на "платформі" працювати, там стає зрозуміло, чи маєш ти сили сьогодні на штангу, наприклад, чи ні. Наш тренер Яніс Дебелак має друга – Матьяжа Зупана (срібний призер ОІ та екс-тренер збірної Словенії – прим.). Завдяки ньому ми їздили на "платформу" (стенд для тестування техніки – прим.).
Вона поділена на чотири частини, на ній ми вистрибуємо. Нормальна коштує 50 тисяч євро, простіша буде за 20К. І ми там лише один раз робили тести за всю мою кар'єру. А потрібно хоча б раз на 2 тижні. Один раз – не допоможе. Треба ж бачити, йде прогрес чи регрес.
– У нинішніх умовах, коли підготовка ускладнена через війну, чи відчуваєте ви підтримку від FIS або інших міжнародних структур – можливо, організаційну, фінансову чи іншу?
– Ми заробили очки на Кубку світу, в цьому плані нас приймають на змаганнях як і всіх спортсменів, які теж мають залікові бали. Але чи дають окремо нам якісь привілеї або кошти… хіба федерації щось, але мені достовірно невідомо. Не можу відповісти. А ось для дітей з країн, яким важко фінансово, FIS проводить збори як влітку, так і взимку.
Нам FIS точно лише контроль може організувати: як настає час перевірки екіпірування, то, здається, що вони трошки збоку від нас. Є моменти, не буду називати імена, але ми помічаємо, як ретельно нас перевіряють. А воно (екіпірування – прим.) впливає навіть на 5-10 додаткових метрів.
Так, вони розуміють, що йде війна. Кажуть, що ми сильні, що взагалі виступаємо, боремося.
За можливість змагатися, за те, що проводяться чемпіонати України і є фінансування, хочу подякувати нашим Збройним силам. І хлопцям, і дівчатам. Вони роблять неймовірне. Слава Україні, героям слава! Якби не ці люди – ми були б не під прапором України.
У плані фінансування – в нас є Міша Молдавчук, який теж раніше стрибав. Він з Парижа за можливості приїжджає до нас. Я б сказав навіть часто, ніхто раніше так не їздив. І він добровільно допомагає нам. Без жодних обов'язків він виступає як спонсор, аби ми тільки не залишали спорт.
А ще Яніс знайшов тренера зі Словенії – Давіда Мєсєца. Його батько навіть тренував нашого наставника. Давід має типографію – "Tiskarna Mesec". Вони роблять рекламні наклейки, в тому числі на одяг та лижі словенських стрибунів. Мєсєц допомогає нам фінансово, частково з екіпіруванням. Купує нам одяг під комбінезон, домовляється, щоб нам усе добре шили.
– Чи замислювалися ви вже про своє спортивне майбутнє? Чи плануєте залишатися ще на один олімпійський цикл?
– Скластися може по-різному. Але маю незавершені цілі. Я не проти пройти олімпійський цикл. Проте не можу сказати, як воно буде за рік або чотири роки. Маємо план уже на новий сезон, що при наших можливостях та потужностях можна змінити.
– Чи відомо вам, чи продовжить контракт із командою головний тренер Яніс Дебелак?
– Сподіваюся, що не буде ніяких змін. Якраз завтра (інтерв'ю було записано 1 квітня – прим.) відбудеться засідання комітету, будуть обговорювати результати, і стане відомо, що і як далі. Ми хочемо працювати з Янісом і будемо докладати зусиль у цьому напрямку. Бо з ним ми маємо план – а інакше доведеться щось нове вигадувати.