Олімпіада контрастів у Нагано-1998: розкіш МОК і срібна нагорода Петрової на тлі виживання збірної України
"Не варто очікувати повторення успіху України (в Атланті-1996 – прим.) на зимових Олімпійських іграх у Нагано. Однак це не означає, що в неї немає медального потенціалу. Спортивна система країни, незважаючи на брак фінансування в умовах триваючого економічного спаду, як і раніше, здатна виховувати атлетів світового класу навіть для зимових Ігор", – це витяг з "The Ukrainian Weekly" – найстарішої англомовної газети української діаспори на північноамериканському континенті.
Стаття, що вийшла в публікацію 1 лютого 1998 року, чітко проливає світло на стан нашого спорту напередодні зимових Олімпійських ігор у Нагано: пожертвування українців у Канаді та спонсорська допомога, як і чотирма роками раніше, залишилися ключовими джерелами фінансування команди "синьо-жовтих".
Adidas надав офіційну форму і спортивні костюми. Air Ukraine International і Lufthansa взяли на себе транспортування, ASCO Insurance забезпечила медичну страховку спортсменів, а Coca– Cola Ukraine зробила фінансовий внесок у НОК України.
Паралельно в Канаді велику роботу проробляв виходець із міста Судова Вишня на Львівщині Стен Габа (при народженні – Євстахій Габа). Саме він очолював кампанію зі збору коштів серед української громади за океаном. Свою ініціативу представник Національного олімпійського комітету України пояснював землякам максимально коротко:
"Це потрібно було зробити. Їм усе ще потрібна наша допомога", наголошуючи, що навіть канадська збірна шукає фінансування поза державною підтримкою (за рахунок лотерей, спонсорів тощо).
Його зусилля не минули дарма: зібрані 53 тисячі канадських доларів були спрямовані, зокрема, на купівлю спортивного обладнання – ковзани, лижі.
Але головну допомогу отримали біатлоністи, з якими після сенсаційної медалі Валентини Цербе на минулій Олімпіаді пов'язували одні з найбільших надій. Бронь готельних кімнат ближче до місця змагань дала змогу команді "лижників-стрільців" економити по кілька годин на день на дорогу, а куплені рації – поліпшити тренувальний процес.
Друга проблема, з якою стикалися представники зимових видів спорту в 1998-му, актуальна й донині. Так описував ситуацію для The Ukrainian Weekly тодішній президент Національного олімпійського комітету України Валерій Борзов:
"Потенціал і традиції України в літніх і зимових Олімпійських іграх різняться. Зимовий клімат в Україні такий, що він не дозволяє спортсменам повністю реалізувати свої можливості. Наприклад, у нас не завжди є лід або сніг. І потенціал Карпат, де бувають хороші зими, поки що не реалізований".
Попри вищезгадані труднощі, збірній України вдалося домогтися певного прогресу в розвитку зимового спорту, і в Нагано вирушила делегація з 56 спортсменів проти 37 у Ліллехаммері. Вони, як і 4-м роками раніше, представляли країну в 10 із 14-ти заявлених дисциплін. Нести прапор на церемонії відкриття довірили 20-річному біатлоністу Андрію Дериземлі, який на момент старту Ігор ще не мав міжнародних успіхів. Пізніше він стане однією з ключових фігур українського біатлону.
14 мільйонів доларів на подарунки та спалені архіви: як японці приховали "підкуп" чиновників
Ідея організувати Ігри в "Місті дзен" з'явилася ще в першій половині ХХ століття. Тоді Японія виборола право проведення літньої Олімпіади-1940 і, згідно з існуючими правилами, мала пріоритет під час вибору місця проведення зимових Ігор того ж року. Нагано стало одним із кандидатів, хто підготував заявку, але програло внутрішньонаціональну боротьбу Саппоро. Втім, Ігри-1940 і зовсім не відбулися через Другу світову війну.
Наступний крок було зроблено в 1961-му, але в суперництві за Ігри-1968 Нагано знову опинилося позаду свого японського конкурента Саппоро, який, зі свого боку, програв французькому Греноблю.
Удача посміхнулася лише з третьої спроби, коли 15 червня 1991 року на 97-й сесії МОК Нагано оголосили наступною столицею Олімпійських Ігор, випередивши Солт-Лейк-Сіті всього на 4 голоси.
Утім, і удачею назвати це складно. Крім часових витрат, які від перших публічних обговорень подачі заявки до проведення масштабної події склали 15 років, бюджет Японії істотно постраждав від найбільшого "підкупу" чиновників Міжнародного олімпійського комітету.
За різними оцінками, тільки рекламна квмпанія обійшлася країні сонця, що сходить, приблизно в 24 мільйони доларів. 14 із них пішло на розвагу 62 членів МОК і багатьох їхніх супутників.
Комфортні перельоти першим класом, проживання в п'ятизіркових готелях, висококласний сервіс – не робота, а казка.
За даними регіонального звіту і журналістських розслідувань, детальна структура витрат на шикарний прийом функціонерів мала такий вигляд:
- ≈ $4,4 млн – розважальні заходи (покази, банкети, прогулянки на вертольотах, традиційні шоу з гейшами).
- ≈ $544 000 – сувеніри та подарунки членам МОК (у середньому ≈$5700 на людину, тоді як за правилами МОК ліміт був $200 на людину). Так тодішній президент МОК Хуан Антоніо Самаранч став володарем вишуканого меча і дорогої картини.
- ≈ $776 000 – витрати без чіткої звітності, пов'язані із сесією МОК у Бірмінгемі, де обирали господаря Ігор.
І хоча практики щедрої розваги делегацій пізніше неодноразово називалися "морально сумнівними", в межах тодішнього Олімпійського кодексу це не було кримінальним злочином саме по собі – докази обміну явними хабарями були відсутні. А точніше: потенційні докази було знищено, а інформація про точні витрати назавжди канула в лету.
У березні 1992 року 10 великих коробок документації з фінансовими звітами заявки Японії було вивезено з офісу і знищено на звалищі, а потім спалено на сміттєспалювальному заводі. Це було зроблено на прохання членів МОК, не приховує ключовий член оргкомітету із заявки Нагано Дзюнічі Ямагучі:
"Саме ці люди мали можливість написати "Нагано" під час виборів. Спалення книг було люб'язністю по відношенню до них. Чиновники Нагано побоювалися: якщо документи стануть надбанням громадськості, це може спричинити в них неприємні наслідки. Ми цього не хотіли".
Олімпіада – завжди дорого. І крім кричущого випадку з членами МОК, були й інші, куди більш істотні витрати. Загальна вартість Ігор у Нагано оцінюється у близько 21 млрд доларів США за купівельної спроможності 2025 року. Однак найбільшу частку склало те, що служить і донині – і в цьому варто віддати данину японцям.
Олімпійське селище розташовувалося за 7 кілометрів від столиці Ігор, а спортивні заходи проводили в п'яти навколишніх містах. Ситуацію ускладнювало те, що до багатьох об'єктів вела лише одна дорога – це обмежувало можливості транспортування і призводило до заторів. Для поліпшення логістики уряд вирішив з'єднати префектуру мережею високошвидкісних поїздів "Hokuriku Shinkansen".
Лінія була відкрита 1 жовтня 1997 року й давала змогу здійснювати щоденні пасажирські рейси зі швидкістю до ~260 км/год. Це скоротило час шляху з Токіо до Нагано майже в 2 рази – до 79 хвилин. Також було побудовано дві швидкісні автомагістралі: Нагано і Дзьосін-ецу. Усі вони функціонують і в нинішній час.
Чотири фіналістки – 0 медалей: фортуна відвернулася від українських фристайлісток
У нашому сучасному олімпійському спорті фристайл займає одну з ключових позицій. Після золотого успіху Олександра Абраменка на Іграх-2018 у Пхьончхані та срібла Пекіна-2022 спортивна акробатика не загубилася, і в Україні підросла нова плеяда талановитих спортсменів, здатних боротися за нагороди найвищих проб – Олександр Окіпнюк, Дмитро Котовський, Ангеліна Брикіна. З новоспеченою срібною медалісткою етапу Кубку світу Катериною Коцар пов'язують надії в біг-ейрі.
Але ще на зорі української Незалежності цей вид спорту практично був відсутній у нашій країні. Каталізатором змін стала швейцарська компанія LACROIX skis, яка проспонсорувала збірну України на Іграх-1994. Це рішення стало доленосним – вже через 4 роки в Нагано Україна виставила 7 спортсменів проти 3 у Ліллехаммері, і змусила суперників рахуватися з молодою країною. Юна жіноча команда віком від 15 до 18 років без втрат пробилася у фінал змагань.
Однак у вирішальній стадії фортуна не була прихильною до синьо-жовтої збірної. Тетяна Козаченко зупинилася за крок від бронзової медалі, посівши 4 місце. Слідом за нею в підсумковому протоколі розташувалася Алла Цупер, а Юлія Клюкова та Олена Юнчик стали 8-ю і 10-ю відповідно.
У чоловіків справи йшли дещо гірше. Єдиним українським представником у фіналі став 19-річний Станіслав Кравчук, який посів підсумкове 9 місце. Проте, з огляду на умови, загальнокомандний результат виглядає приголомшливо.
Останній блиск лижних перегонів: два потрапляння Тараненко-Терелі в топ-4
Лижний спорт в Україні нині "мертвий". Так, формально в нас є команда, ми представлені на найбільших стартах світу, але, якщо відкрити фінішні протоколи, прізвища з українським прапором навпроти доведеться шукати в кінці табличок. Причини очевидні – географічне положення, відсутність інфраструктури, мінімальні бюджети. Молодь, здатна "бігти", часто йде в біатлон. Але все одно стає прикро, адже на Іграх у Нагано ми довели, що можемо.
Ірина Тараненко-Тереля двічі видала шикарний перфоманс і фінішувала 4-ю (найкращий результат донині в історії України). І якщо з приводу класичної 15-кілометрівки журитися не варто – відставання було солідним, то в переслідуванні від бронзи Ірину відокремило менше 3-х секунд. На додачу до цього уродженка Дергачів Харківської області фінішувала 8-ю в гонці на 30 км і 11-ю на п'ятикілометрівці в умовах снігової бурі. Так, зараз нам про такі результати доводиться тільки мріяти!
Що цікаво, після завершення кар'єри Ірина кардинально змінила професійний напрям. Вона здобула освіту в Академії адвокатури України та працювала начальником канцелярії суду.
Чужий інвентар – запорука успіху: срібло Петрової в індивідуальній гонці
Біатлон уже в дев'яностих був головним зимовим видом спорту в Україні. Лідер збірної Олена Зубрилова їхала в Нагано-1998 у статусі шестиразової призерки чемпіонатів світу. Через рік після Олімпіади вона виграє відразу 3 золоті медалі світового форуму. Тільки ось у Нагано у спортсменки з Шостки не склалося: 28 місце в індвідуальній гонці та 5 місце в естафеті були явно не межею мрій настільки титулованої біатлоністки.
Зате вдалося проявити себе найкращим чином напарниці Зубрилової по команді – Олені Петровій. Припустившись лише 1 помилки на вогневому рубежі, українка виборола срібну нагороду індивідуальної гонки, принісши першу і єдину медаль до скарбнички збірної України на Іграх-1998.
Але найцікавіше залишилося за об'єктивами камер: якщо на Олімпіаді в Ліллегаммері Валентині Цербі стали в пригоді чужі лижі, то Петровій для успіху в Нагано знадобилися палиці однокомандниці.
"У 1998 році в нас була така ситуація, що навіть самі спортсмени, які не стартували на дистанції, допомагали тренеру готувати лижі. Насправді сервісменів взагалі не було. Ми не встигали підібрати те мастило, яке потрібно було використовувати на дистанції. До останньої хвилини лижі були не готові, а палиці стояли біля входу в будиночок сервісменів. Мені вже потрібно було бігти на старт, я стартувала раніше, ніж Олена Зубрилова. Так вийшло, що я випадково взяла палиці Зубрилової. Вона нижча за мене на 4 сантиметри, відповідно й палиці коротші.
Не знаю, як Олена тоді дісталася фінішу, але після цього випадку я вирішила вкоротити свої палиці до того розміру, з яким виступала Зубрилова. Я зрозуміла, що вони для мене зручні. Навіть не помітила, як пробігла й фінішувала, тільки коли змагання закінчилися, я зрозуміла, що бігла з палицями Олени Зубрилової", – згадує Петрова.
Акцент на екологію: землетрус не зірвав продовження свята
Японці, відомі дбайливим ставленням до екології, не стали відрікатися від своїх принципів і під час проведення такої масштабної події, як Олімпійські ігри.
Було запроваджено "зелений план": контроль вирубки лісів, обмеження будівництва на природних територіях, збереження чистоти водойм і ґрунтів. Тимчасові споруди будували з урахуванням повторного використання матеріалів після Ігор, а на майданчиках використовували вироби, що переробляються, і системи сортування відходів.
Багато транспортних засобів, що використовуються для логістики, вважалися екологічними або напівекологічними. А біатлонну трасу й зовсім було перенесено в інше місце після виявлення гнізд рідкісних птахів, щоб зберегти середовище проживання тварин.
Така любов до природи отримала взаємність. Нагано розташований у сейсмонебезпечному регіоні Японії, тому землетрус, що стався 21 лютого 1998 року, не став несподіванкою. У Mount Yakebitai (де проходили лижні змагання) фіксували магнітуду до 5,0 за шкалою Ріхтера, і коливання відчували від гірськолижних схилів до медіаселища. Проте природа була вельми милостива, дозволивши без трагедій завершити Олімпійські ігри та урочисто передати естафету американському Солт-Лейк-Сіті.
Нагано-1998 у цифрах
- Дати проведення: 7-22 лютого 1998 року;
- 2176 атлетів із 72 країн (новий рекорд);
- 7 видів спорту, 14 дисциплін, 68 комплектів медалей;
- 1 медаль України (срібло Олени Петрової в біатлоні);
- 2°C – середня температура в Нагано під час Ігор;
- Мовлення на територіях 160 країн. 45 із них уперше отримали трансляцію Зимових Ігор.
- Понад 600 годин телевізійного покриття і 10,5 мільярдів переглядів;
- Бюджет Ігор: близько 21 млрд доларів США за купівельної спроможності 2025 року. З них – 14 млн доларів на подарунки та розваги членів МОК.
