Історія дня. Як журналіст Чемпіона ледь не залишився у фавелах
За більш ніж три десятки років кар'єри спортивного журналіста, з 1993 року, зі мною відбувалося багато кумедних історій. Але випадок у Ріо-де-Жанейро, під час Олімпіади-2016, запам'ятався найбільше.
Всесвітньо відомі фавели Ріо, густонаселені райони бідняків, завжди славилися своєю криміногенною обстановкою. Туди заїжджали респектабельні бразильці та іноземці на своїх автомобілях, які туди "заводив" навігатор. І вже ніколи не поверталися. Там опинялися туристи, які заблукали у величезному мегаполісі, туди насильно привозили і привозять жертв розбійних нападів. Усі знають, що фавели – зосередження зла, і в ці райони не ризикує заходити навіть поліція...
Так от, в один із днів Ігор у Ріо керівництво НОК України влаштувало урочистий захід в Українському домі. Крім наших чиновників, там також були присутні безліч іноземних гостей, цікавих співрозмовників (наприклад, президент World Athletics Себастьян Кое), а також наші спортсмени. Ольга Харлан взагалі була з мамою Іриною Гарієвною. Тобто, прийом був, як то кажуть, "обов'язковою програмою" для відвідування журналістами.
Але... Ще під час підходу до місця проведення заходу, ми з моїм давнім другом з поїздок на Олімпіади, журналістом із Кропивницького Юрієм Ілючеком, помітили гору, а на ній незліченну кількість халабуд-лачуг і якусь непередавану внутрішню напругу, що висіла в повітрі. "Фавели!", – вигукнув я. "Favelas", – ствердно кивнув головою місцевий, що проходив повз.
Ми ніби зачаровані хвилин 5 стояли і дивилися на картину, що постала перед нами. І в цей момет згадали, що напередодні якийсь великий європейський спортивний чиновник вирішив увечері прогулятися пляжем у центрі міста і сфотографуватися. У готель він повернувся, у прямому сенсі, в одних трусах і швейцари його довго не хотіли пускати всередину. Так ось, де його речі, ще подумалося тоді. Утім, ми швидко схаменулися і побігли на прийом.
Час зустрічі пролетів непомітно. Інтерв'ю та коментарі було записано, борщ із пампушками з українських продуктів, але приготований бразильським кухарем був з'їдений, пора було їхати на змагання. Ми опинилися на вулиці, підійшли до волонтера і запитали, як нам дістатися до Копакабани, знаменитого пляжу, де відбувалися змагання з пляжного волейболу, а заодно був і пресцентру, де можна було оперативно скинути матеріали до Києва. Хлопчина недбало махнув рукою в бік автобуса, здавалося, навіть не подивившись на його номер. Ми ж, навіть не підозрюючи підступу, спокійно зайшли в автобус і рушили в дорогу.
Уздовж океану ми їхали буквально кілька хвилин, навіть не зупиняючись. А потім автобус різко почав рухатися вглиб міста, що вже трохи напружувало. Очі полізли на лоб (і в мене, і в Юри), коли автобус різко звернув на дорогу, що їхала на ту саму гору. В автобусі залишалося кілька людей, які пильно нас оглядали. Що ми пережили в цей момент описувати безглуздо, все одно таких слів підібрати не вдасться...
Але, зібравшись із думками, я побачив у цьому самому автобусі місцеву панянку, у якої також висіла на шиї акредитація волонтера. Вона з великим подивом подивилася на нас і голосно розсміялася, почувши слово Копакабана. А коли ми приїхали на кінцеву зупинку, вивела нас з автобуса, підвела до зупинки навпроти і за допомогою суміші англійських, португальських слів і мови жестів донесла до нас, що виходити за паркан, який огороджував зупинку, краще не варто. Компанія хлопців, які "доброзичливо" дивилися на нас з-за огорожі (ми, як завжди, були в яскравій і вишуканій формі української збірної), немов підтверджували її слова. Благо, біля паркану туди-сюди снували поліціянти.
За кілька хвилин під'їхав той самий автобус, ми занурилися в нього, але остаточно "відлягло" на серці, коли ми вже спустилися вниз і були у відносній безпеці. А побачивши інший об'єкт, обвішаний олімпійською символікою, вирішили більше не спокушати долю і піти попрацювати саме там. До того ж з усіх офіційних об'єктів можна було виїхати до головного пресцентру або на інший об'єкт на шатлі, спеціальному транспорті, який розвозить акредитованих осіб на кожних Іграх
