Українська правда

Іван Боберський – батько українського спорту, якого ми не знали

Іван Боберський
Іван Боберський – батько українського спорту, якого ми не знали

 У нарисі про Віктора Чукаріна я писав, що Львівський державний університет фізичної культури з 2016 року має ім'я професора Івана Боберського, фундатора української національної фізичної культури. При цьому ще 2011 року висували ініціативу дати вишу ім’я багаторазового олімпійського чемпіона Віктора Чукаріна.

Колишня персона нон грата

Зізнаюсь чесно: якщо ім’я Чукаріна було мені знайоме ще з піонерського дитинства – з книги київського спортивного журналіста Фелікса Гальперіна "Цветные кольца", то про Івана Боберського я вперше почув через пів століття – саме після того, як його іменем назвали Львівський інфіз. Припускаю, що далеко не тільки я.

І стало цікаво: по-перше, хто такий був Іван Боберський. А по-друге, чому я про нього дізнався з таким запізненням.

Власне, з відповіді на перше питання витікає відповідь на друге. Адже професор Іван Боберський, фундатор української національної фізичної культури, педагог та журналіст, був активним громадським, культурно-просвітним та політичним діячем національно-патріотичного спрямування.

"Його життєвий шлях своєрідно фокусує всю бурхливу епоху кінця ХІХ – початку ХХ століття; і є своєрідним взірцем українського патріотизму, непідробної вірності національній ідеї, далекоглядної турботи про майбутнє, про молодь, про спорт; взірцем відповідальності, працелюбства, сили волі, шляхетності", – писала дослідниця українського спорту Оксана Вацеба.

Для Радянського Союзу така історична постать була небажаною та непотрібною. Ще б пак: типовий "буржуазний націоналіст", який до того ж з 1920 року до смерті мешкав за кордоном. А викреслити Боберського з історії шляхом повного замовчування було просто: він був підданим Австро-Угорської імперії, потім взагалі жив за кордоном, помер та похований у Словенії, тож яка нам до нього справа?

Тому є сенс сьогодні уважніше придивитися до величної постаті Івана Боберського, європейського інтелігента та українського патріота, людини масштабу Івана Франка або Андрія Шептицького.

Остання теза належить Андрію Сові, професору кафедри олімпійської освіти ЛДУФК, досліднику та популяризатору життя та діяльності Боберського, співавтору (разом з Ярославом Тимчаком) книги "Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції", яка побачила світ 2017 року.

Саме тексти Сови й дали поштовх і натхнення для історії, яку ви зараз читаєте.

Зліт сокола

Іван Миколайович Боберський народився 14 серпня 1873 року в селі Доброгостів Дрогобицького повіту Галичини, Австро-Угорщина, в родині греко-католицького священника. Він був старшим з вісьмох дітей подружжя Миколи Боберського та Анни Домініки Козакевич.

Хата, де провів дитинство Іван Боберський. Село Доброгостів, Дрогобицького району
Хата, де провів дитинство Іван Боберський
Скріншот

Шкільну освіту здобув у Самборі, що на Львівщині. Його улюбленою дисципліною була німецька мова. Потім був філософський факультет Львівського університету. А далі студіював німецьку філологію в університетах Відня і Граца. Саме в цьому австрійському місті Боберський ознайомився з новими методиками фізичного виховання, які на той час поширювалися Європою. Також у Граці він, бувши активним членом українського товариства "Русь", зацікавився ідеєю фізичного виховання молоді.

Два роки (1898-1899) Іван, за фінансової підтримки батька, подорожував Європою. Відвідав Німеччину, Чехію, Швецію, Францію, де у кращих спортивно-гімнастичних осередках детально ознайомився з інноваційними методиками, тенденціями та напрямками розвитку фізичної культури.

Іван Боберський пройшов однорічний курс з гімнастики (фізкультури) та повернувся до Галичини з двома дипломами – вчителя німецької мови та гімнастики.

Спочатку вчителював у дрогобицькій гімназії, де вперше почав займатися з учнями руханкою (гімнастикою) та познайомив їх з малознаними на той час видами спорту, зокрема, з футболом. 1901 року Боберський повернувся до Львова, де став викладати німецьку мову та гімнастику в Академічній гімназії. У 1903-1904 роках він там відновив руханку, а 1906 року вперше на професійному рівні почав проводити такі уроки для дівчат.

Учні Львівської академічної гімназії під час занять фізкультурою. 1901 рік.
Учні Львівської академічної гімназії під час занять фізкультурою. 1901 рік.

То був час, коли у Європі відновився олімпійський рух, йшов бурхливий розвиток спортивних організацій. А суспільство Західної України було аморфним та інертним щодо фізичної культури. Іван Боберський мав амбітну мету: використати фізкультуру як один із засобів пробудження національної свідомості свого народу. Його головний слоган був: "Де сила, там воля витає".

Завдяки старанням і завзяттю Боберського за короткий проміжок часу виникає ціла низка різних спортивних угруповань. Адже сам професор був прикладом для молоді: влітку бігав, зимою їздив на лижах, демонструючи чудову техніку катання, він справляв незабутнє враження на своїх підопічних.

Професор Боберський велике значення приділяв творчій праці, а також активно працював над створенням української спортивної термінології. Він першим увів українську термінологію в спорті, яку широко використовували в Західній Україні до 1939 року. Зокрема, запропонував такі терміни, як "ситківка" (теніс), "відбиванка" (волейбол), "копаний м'яч" (футбол), "гаківка" (хокей), "стусан" (бокс), "кошиківка" (баскетбол), "булавка" (метання гранати), "лещетарство" (лижний спорт) тощо.

Вперше українською мовою з’явилися книжки з описами дитячих рухливих забав, посібники для занять футболом, хокеєм, тенісом, а також підручники для підготовки фахівців із фізичного виховання. У 1904-1909 роках виходять його підручники "Забави і гри рухові", "Вісімнадцять м’ячевих ігор", "Копаний м’яч", "Ситківка", "Гаківка", "Виряд", "Вільноручні вправи", "Прорух", "Нові шляхи фізичного виховання", "Значення руханкових товариств". Боберський також редагував часописи "Вісти з Запорожа", "Січові вісти".

Паралельно професор Боберський був активним учасником українського патріотичного спортивного товариства "Сокіл", заснованого у Львові 1894 року. З 1901-го Іван стає заступником голови та керівником цього гуртка, з 1908-го до 1914-го очолює товариство. З 1909 року воно стало називатися "Сокіл-Батько". Завдяки зусиллям нашого героя станом на червень 1914 року товариство налічувало вже близько тисячі осередків по всій Галичині: вони існували в усіх великих містах, містечках і навіть невеликих селах. Одним із їхніх завдань був саме фізичний вишкіл юного покоління.

Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові. Іван Боберський (крайній ліворуч), Тарас Франко (третій зліва), Петро Франко (п'ятий зліва). Весна 1913-го
Учительський відділ товариства "Сокіл-Батько" у Львові. Іван Боберський (крайній ліворуч)
frankolive.wordpress.com

Від війни до війни

Ще перед Першою світовою війною Іван Боберський активно долучився до формування стрілецького руху. Українці розуміли, що їм слід готуватися до активних бойових дій та створювали стрілецькі організації, проходили відповідний вишкіл. Це дозволило відразу після початку Першої світової розпочати формування легіону Українських січових стрільців.

Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження. Львів, не пізніше 28 лютого 1912 року
Іван Боберський демонструє лещетарське спорядження, 1912 рік
“Вісти з Запорожа” (м. Львів)

З початком Першої світової війни Іван Боберський як один з активних громадсько-політичних діячів стає членом Головної Української Ради, при якій була сформована спеціальна військова колегія. Її назвали Українською Бойовою управою. Ця організація діяла впродовж 1914-1918 років, виступаючи організаційним та координаційним центром у справі створення та діяльності легіону Українських січових стрільців. Активну участь у діяльності Української Бойової управи брав Іван Боберський, який певний час був її скарбником.

Іван Боберський (ліворуч)
Іван Боберський (ліворуч)
uk.wikipedia.org

Боберський взяв активну участь у творенні Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), опинившись у вирі формування новітньої української державності.

Він був серед тих, хто укладав і правив текст присяги ЗУНР, і був одним із перших 18 українців, які 17 листопада 1918-го у Львові першими присягнули Західноукраїнській Народній Республіці.

З початком військово-політичних подій листопада 1918 року Іван Боберський працював в секретаріаті військових справ уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) під керівництвом Євгена Петрушевича. Очолював відділ військової преси Державного секретаріату республіки (1918 –1920).

Восени 1919 року Іван Боберський переїхав до Відня, де діяв уряд ЗУНР і Євген Петрушевич сформував відділ для збору коштів. Активну роль у його роботі відіграв Іван Боберський, який знав більше як 10 європейських мов і був завдяки цьому цінним урядовим працівником. З місією зі збору коштів Боберський у січні 1920 року вирушив до США, а у листопаді 1920 року до Канади, де і працював упродовж всієї діяльності представництва ЗУНР в Канаді до 1923 року.

Цьому періоду життя Боберського якнайкраще пасують його ж таки слова, яким також судилося стати афоризмом: "Не плачем, а мечем".

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була багатогранною: від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю Василя Авраменка (ми згадували його у нарисі про Майка Мазуркі) у Нью-Йорку – до збору матеріалів про українські часописи, книги, друкарні, українські школи, церкви на американській землі та проведення статистики української еміграції.

Від 1932 року Іван Боберський мешкав у тодішній Югославії, у словенському містечку Тржичі – на батьківщині своєї дружини, словенки Йозифіни Полак, з якою він познайомився ще у Граці та одружився 1907 року.

Іван Боберський з дружиною Йозефіною
Іван Боберський з дружиною Йозефіною

У 1936 році Боберський відвідав Зимові Олімпійські ігри в Гарміш-Партенкірхені та Літні Олімпійські ігри в Берліні. Звідти він надіслав низку репортажів до видань "Сокільські вісті" та "Діло".

Помер батько українського спорту 17 серпня 1947 року у Тржичі від туберкульозу.

Могила Івана Боберського у Словенії
Могила Івана Боберського у Словенії

В одному з листів до Боберського Василь Авраменко слушно зауважив:

"… Ваше золоте ім’я буде у пам’яті доки буде жити український народ".

Ці слова виявилися пророчими.